ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.04.2019Справа № 910/17776/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20"
про стягнення 413 300,35 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Микитин О.В.
Представники сторін:
від позивача - Березова І.Г.
від відповідача - Бойков О.С., Харьков Ю.О.
В судовому засіданні 08.04.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" про стягнення 413 300,35 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.02.2001 між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Кристал-20" (надалі - відповідач) укладено договір № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення. Відповідно до умов договору позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач зобов'язався розрахуватися за вищезазначені послуги. За доводами позивача, відповідач не виконував зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 413300,35 грн., з яких: 294 910,14 грн. - основний борг, 3852,53 грн. - пеня, 29491,01 грн. - штраф, 74605,25 грн. - інфляційні втрати, 10441,42 грн. - 3 % річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 позов задоволено частково. Суд стягнув заборгованість за надані комунальні послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 294910,14 грн, 3% річних в сумі 10441,42 грн, інфляційні втрати в сумі 68049,90 грн, штраф в сумі 29491,01 грн., пеню в сумі 3685,69 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 залишено без змін
Постановою Верховного Суду від 23.11.2018 №910/17776/17 касаційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/17776/17 скасовано. Справу № 910/17776/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
На підставі розпорядження керівника апарату від 04.12.2018 № 05-23/2077 протоколом автоматизованого розподілу судових справи між суддями справу № 910/17776/17 передано для розгляду справу судді Усатенко І.В.
Ухвалою суду від 10.12.2018 прийнято справу до розгляду, та призначено підготовче засідання на 24.01.2019.
29.12.2018 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що він не є балансоутримувачем будинку та не має укладених зі споживачами послуг договорів, він не є колективним споживачем послуг. Оскільки, відповідач не має відповідної ліцензії, то він не є виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, а тому вимоги позивача до нього є безпідставними. Крім того, відповідач зазначає на відсутність у нього заборгованості. У відзиві також вказано, що ним було виконано рішення суду у даній справі, яке скасовано, а тому він зазначає про необхідність повороту виконання рішення.
Оскільки, до заяв про поворот виконання рішення, законодавством передбачено ряд вимог, викладених у ст. 170, 333 ГПК України, суд не може розглянути та вирішити посилання відповідача на необхідність повороту виконання рішення, оскільки, необхідність повороту виконання рішення описана відповідачем у відзиві, відповідна заява не подана і прохання про поворот виконання рішення до суду не адресовано.
24.01.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує свої позовні вимоги та вказує, що відповідач спожив послуги, а тому за наявності чинного договору має їх оплатити.
Підготовче засідання 24.01.2019 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.
24.01.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 29.01.2019 підготовче засідання призначено на 07.02.2019.
05.02.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 04.03.2019.
В судовому засіданні 04.03.2019 позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів, зокрема довідки Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.02.2019 № 102/03/33-1692, в якій зазначено про балансову належність відповідачу будинку по проспекту Маяковського, 40. Позивач зазначив, що довідка адміністрації датована та надійшла на адресу позивача після закриття підготовчого провадження у справі, а тому не могла бути надана в підготовчому провадженні.
Представник відповідача заперечував проти залучення до матеріалів справи довідки, в зв'язку з її поданням з порушенням строків, визначених ГПК України.
Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про долучення додаткового доказу - довідки Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.02.2019 № 102/03/33-1692, врахувавши дату видачі довідки та отримання її позивачем.
27.03.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення, в яких він підтримує позовні вимоги, в яких зазначено, що за наявності укладеного договору відповідач має сплачувати отримані послуги і що на підставі Закону України "Про кооперацію" відповідач є власником будівель і споруд, а тому є споживачем послуг.
29.03.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові дебати, в яких він проти позову заперечує посилаючись на те, що позивачем безпідставно йде обрахунок стоків гарячої води на підставі показників лічильника, через який надходить вода не тільки до відповідача і й інших осіб та посилається на нормативну заборону йому укладати договори зі споживачами за відсутності відповідної ліцензії, в зв'язку з чим він не може бути суб'єктом правовідносин по отриманню послуг від позивача по водовідведенню та водопостачанню. Крім того, відповідач заперечує балансову належність йому будинку по проспекту Маяковського, 40, в зв'язку з чим вимоги позивача є безпідставними.
В судовому засіданні 04.03.2019 оголошено перерву до 01.04.2019.
В судовому засіданні 01.04.2019 оголошено перерву до 08.04.2019.
Через канцелярію суду 02.04.2019 від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні 08.04.2019 підтримав позов, з підстав викладених у заявах по суті спору.
Представники відповідача підтримав в судовому засіданні свою позицію, викладену у документах, поданих ним по суті справи.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
21 лютого 2001 року між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", перетвореним у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство "Акціонера компанія "Київводоканал", яке в свою чергу перейменовано у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Кристал-20" (далі- відповідач, абонент) було укладено договір № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі -договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розрахуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06-2008 № 190 (далі - Правила користування).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає чинним стандартам та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.
Абонент, в свою чергу, зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору (п. 2.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.
Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами (п. 3.3. договору).
Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показниками водолічильника. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозиції постачальника. Про розмірі лімітів постачальник повідомляє абонемента додатковим оповіщенням, яке є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.4., п. 3.5. договору).
Згідно з п. 3.6. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.
У разі незгоди щодо кількості та вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7 договору).
Відповідно до п. 5.1. договору цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Як підтверджується наявними в матеріалах справи актами про зняття показань з приладу обліку та розшифровками рахунків абонента, позивач на виконання умов договору в період з 01.08.2014 по 30.06.2017 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, які за твердженням позивача, в силу положенням п. 3.7 договору, були прийнятті відповідачем без будь-яких зауважень щодо їх кількості та вартості.
Вимоги позивача обґрунтовані долученими до матеріалів справи актами зняття показань з приладу обліку, розшифровками рахунків абонента, копіями платіжних вимог-доручень по абоненту, розпорядженням на підтвердження даних щодо водо лічильників відповідача, копіями витягів з реєстру підприємств, яким зменшена заборгованість по житлових субсидіях.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позивача вказує на те, внаслідок змін у законодавстві він не є, в тому числі й протягом спірного періоду (з 01.08.2014 по 30.06.2017) та не може бути ані балансоутримувачем житлового фонду, ані виконавцем послуг з водопостачань та водовідведення та як наслідок відповідач не може виступати стороною договору, укладеного з позивачем, від позивача до нього не надходили розрахункові документи за договором, надані позивачем акти про зняття показань з приладів обліку не відповідають встановленим законом вимогам до первинних документів, на платіжних вимогах відсутні відмітки банку про їх отримання, він не вчиняв будь-яких дій щодо визнання свого боргу перед позивачем, а відтак на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання відповідача за договором є припиненим у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором про надання послуг.
Як передбачено ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Спір у даній справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем зобов'язань за Договором № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення від 21 лютого 2001.
Разом з тим, відхиляючи доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення даного позову, суд виходить з наступного.
26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (далі - Закон № 1198-VII), яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
За змістом ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як передбачено ст. 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
Ст. 4 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" визначає, що суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012р. № 279 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення", яка діяла протягом спірного періоду до 18.05.2017р. включно та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 22.03.2017 № 307 (чинна з 19.05.2017р.) вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення підлягає ліцензуванню.
Водночас відповідач не здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення та не є підприємством питного водопостачання у розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення.
Натомість позивач зобов'язаний укладати договори безпосередньо зі споживачами послуг, які він надає.
За змістом ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Таким чином, неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з водопостачання та/або водовідведення. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
До аналогічних висновків приходив Верховний Суд України у своїй постанові від 25 травня 2017 року у справі №910/31573/15 та Верховний суд у постанові від 15.02.2018р. у справі № 910/973/16, постанові від 20.11.2018 у справі № 910/17959/17.
Щодо довідки Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.02.2019 № 102/03/33-1692, в якій зазначено про балансову належність відповідачу будинку по проспекту Маяковського, 40, то суд зазначає, що вказана довідка не є належним та допустимими доказом того, що будинок дійсно перебуває на балансі відповідача. Крім того, суд наголошує, що в постанові Верховного Суду від 23.11.2018 було зазначено про необхідність встановлення балансової належності будинку саме відповідачу, однак, позивач не скористався можливістю надати належні та допустимі докази в підтвердження балансової належності будинку.
Щодо наданих до матеріалів справи заочних рішень та судових наказів про стягнення з фізичних осіб на користь відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, то вони не підтверджують тих обставин, що відповідач є балансоутримувачем чи власником будинку по проспекту Маяковського, 40 у м. Києві, а тому не впливають на предмет доказування у даній справі.
Крім того, до матеріалів справи надано докази того, що позивачу з бюджету надходять кошти, які держава сплачує за мешканців у вигляді субсидій, тобто, що споживачами послуг є саме мешканці будинку, а не відповідач, і що відповідач не є посередником при перерахуванні коштів з бюджету.
Відповідач в процесі судового розгляду зазначив, що вони сплачували вартість послуг, однак після прийняття Верховним Судом постанови від 23.11.2018 з'ясували, що у них відсутні підстави для сплати, оскільки, вони не є належним суб'єктом правовідносин, з огляду на внесені в законодавство зміни.
Крім того, відповідача відсутні договори з мешканцями будинку щодо надання ним послуг з водопостачання та водовідведення.
Також суд звертає увагу, що станом на день прийняття рішення набрав чинності новий Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги зобов'язаний: готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Отже саме на виконавця послуг покладено обов'язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.
Щодо тверджень позивача, що відповідач на підставі Закону України "Про кооперацію" є власником будинку і відповідно споживачем послуг, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6, 19 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Отже, доказів того, що квартири перебувають у власності кооперативу, а не його мешканців, суду не надано, а тому суд не вбачає доказів того, що саме кооператив є власником будинку, який споживає послуги по водопостачанню та водовідведенню від позивача.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи все вищенаведене суд зазначає, що позивачем не доведено наявності у відповідача обов'язку сплатити йому спірні суми вартостей спожитих відповідачем послуг протягом спірного періоду, тому у позові в частині стягнення суми основного боргу суд відмовляє та оскільки не доведено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати вартості таких послуг, суд відмовляє у позові і в частині нарахованих позивачем штрафних та фінансових санкцій.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати за подання позову покладаються на позивача, крім того, судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарги відповідачем підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664) до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" (02222, м. Київ, просп. Маяковського, 40; ідентифікаційний код 22883112) про стягнення 413300,35 грн відмовити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" (02222, м. Київ, просп. Маяковського, 40; ідентифікаційний код 22883112) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9299 (дев'ять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн 27 коп., судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 12399 (дванадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн 02 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 16.04.2019
Суддя І.В.Усатенко