"11" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/476/19
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Себовій О.О.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Компанія з теплопостачання” про стягнення 5 437,24 грн., -
Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Компанія з теплопостачання” (надалі - відповідач), в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 5 437,24 грн., з яких: 4 667,66 грн. - пеня, 509,98 грн. - 3% річних та 259,60грн. - інфляційні втрати, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №3948/1617-КП-23 від 31.10.2016р., в частині своєчасної сплати вартості отриманого природного газу, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 8.2 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 27.02.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/476/19 за правилами спрощеного позовного провадження, із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 26.03.2019 року
В судовому засіданні від 26.03.2019 року судом було відкладено судове засідання до 11.04.2019 року.
В судове засідання 11.04.2019 року, представник позивача не з'явився, між тим, 09.04.2019 року подав до суду клопотання вх. ГСОО №6999/19, в якому просив суд здійснити розгляд справи без участі представника позивача. При цьому у даному клопотанні позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач - ТОВ “Компанія з теплопостачання” у судові засідання не з'явився, письмового відзиву не надав, між тим про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень, враховуючи викладене, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ “Компанія з теплопостачання” у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 11.04.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, повний текст якого буде складено 16.04.2019р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Як встановлено матеріалами справи, 31.10.2016 року між ПАТ „НАК Нафтогаз України” (надалі - постачальник) та ТОВ “Компанія з теплопостачання” (надалі - споживач) укладено договір постачання природного газу №3948/1617-КП-23 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживача у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).
У відповідності до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року (включно) природний газ обсягом до 178,0 тис.куб.м.
Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 7099,2 грн.
Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Згідно положень розділу 12, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 року до 31.03.2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
При цьому, під час дії договору протягом періоду з 22.11.2016р. по 24.02.2017р. сторонами укладались додаткові угоди №№1, 2, 3, 4, 5 у відповідності до яких, вносились зміни у договір №3948/1617-КП-23 від 31.10.2016р., зокрема, в частині обсягів газу його вартості, порядку та умов передачі газу.
На виконання умов договору №3948/1617-КП-23 від 31.10.2016р. між сторонами у справі було складено 30.11.2016р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2016 року на суму 247 537,88 грн., 31.12.2016р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2016 року на суму 265 047,84 грн., 31.01.2017р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2017 року на суму 448 303,04 грн., 31.03.2017р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2017 року на суму 115 951,13 грн.
Як вбачається із розрахунку позивача, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений газ, так вартість поставленого газу була прострочена.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ТОВ “Компанія з теплопостачання” у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого газу за договором №№3948/1617-КП-23 від 31.10.2016р.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 509,98 грн. - 3% річних та 259,60грн. - інфляційні втрати, окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
За умовами п. 8.2 договору, у разі невиконання споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 4 667,66 грн., розрахованої виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним.
Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ „НАК Нафтогаз України” та стягнення з відповідача 5 437,24 грн., з яких: 4 667,66 грн. - пеня, 509,98 грн. - 3% річних та 259,60грн. - інфляційні втрати.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Компанія з теплопостачання” про стягнення 5 437,24 грн. - задовольнити .
2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Компанія з теплопостачання” (65039, м. Одеса, пр-т Гагаріна, 12-А; код ЄДРПОУ 33072627) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 4 667 /чотири тисячі шістсот шістдесят сім/грн. 66 коп. - пені, 509 /п'ятсот дев'ять/грн. 98 коп. - 3% річних, 259 /двісті п'ятдесят дев'ять/грн. 60 коп. - інфляційних втрат та 1 921 /одна тисяча дев'ятсот двадцять одну/грн. - витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст рішення складено 16 квітня 2019 р.
Суддя С.Ф. Гут