"05" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2753/18
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Оборотової О.Ю.
при секретарі судового засідання Воровіній Т.О.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП»
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» в особі «Одеського управління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
про стягнення
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 ордер серії ОД 260788 від 05.12.2018р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №2-2019 від 14.12.2018р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» в особі «Одеського управління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» посилається на те, що позивач перерахував на користь потерпілого суму страхового відшкодування, а тому, має правові підстави для стягнення з страхової компанії грошові кошти в межах страхового відшкодування.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2753/18; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.
08.01.2019р. від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» в особі «Одеського управління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач заперечував з приводу задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів викладених у відзиві відповідач послався на те, що позивачем, всупереч Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ» не подано заяву про страхове відшкодування впродовж одного року, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
01.03.2019р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» до господарського суду Одеської області надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з правовою позицією відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2753/18; справу призначено до судового розгляду по суті.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини:
10 грудня 2015 року на автодорозі сполученням Київ - Одеса, мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу (далі - ТЗ) марки «MAN» д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ТОВ «АВТОТРАНСГРУП» під керуванням гр. ОСОБА_3 та ТЗ марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_2, за кермом якого в момент зіткнення перебував гр. ОСОБА_4.
Винною особою у вчиненні ДТП згідно Постанови Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2015 року у справі №402/152/16-п було визнано гр. ОСОБА_3.
Внаслідок ДТП згідно із Звітом №5 від 01 лютого 2017 року, розмір матеріального збитку, що було понесено з боку гр. ОСОБА_5 склав 297 355,80 грн. (двісті дев'яносто сім тисяч триста п'ятдесят п'ять гривень 80 копійок).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП, гр. ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «СК «Перша» згідно Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6187216 (далі - Поліс).
24 січня 2018 року була укладена мирова угода, яка затверджена ухвалою суду від 24 січня 2018 року. Згідно умов мирової угоди, ТОВ «АВТОТРАНСГРУП» сплачує ОСОБА_5 матеріальні збитки від ДТП в розмірі 172 680 грн. на протязі 8-ми місяців.
Як зазначає позивач, зазначену ухвалу суду від 24 січня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «Перша» не оскаржувала до теперішнього часу, тобто згодна з її висновками.
В обґрунтування доводів викладених у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» зазначає, що позивач виконав свої зобов'язання за ухвалою суду про затвердження мирової угоди від 24 січня 2018 року, в зв'язку з чим, 22 лютого 2018 року ТОВ «АВТОТРАНСГРУП» звернулося з листом до ПрАТ «Страхова компанія «Перша», у якому просило перерахувати страхове відшкодування на його розрахунковий рахунок, оскільки позивач замість страхової компанії відшкодував матеріальні збитки ОСОБА_5
У відповідь на зазначений лист ПрАТ «СК «Перша» було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування з огляду на ту обставину, що заявник подав заяву про виплату страхового відшкодування після спливу одного року від дати настання дорожньо-транспортної пригоди, адже ДТП мала місце 10 грудня 2015 року, а заяву про виплату було подано 26 січня 2018 року.
Приймаючи до уваги дані обставини, позивач вважає, що був вимушений звернутися до суду з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
В даній справі позивач не набуває право регресу до відповідача, оскільки позивач, як власник транспортного засобу несе майнову відповідальність, яка презюмується законом. Позов до страхової компанії пред'явлено з метою компенсації частини витрат, на суму страхового відшкодування (регламентної виплати).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку або заяви виплату страхового відшкодування.
В контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу, що ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розрізняє два види звернень до страхової компанії з метою отримання страхової виплати, дотримання правил подачі яких гарантує захист прав страхувальника а саме: повідомлення про настання страхового випадку та заява про виплату страхового відшкодування.
Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що повідомлення про настання страхового випадку було здійснено з дотриманням норм чинних нормативно-правових актів.
Що стосується заяви про виплату страхового відшкодування, суд погоджується з правовою позицією відповідача, яка ґрунтується на тому, що всупереч приписами п.37.1.4. ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач подав заяву про виплату страхового відшкодування після спливу одного року від дати настання дорожньо-транспортної пригоди, адже ДТП мала місце 10 грудня 2015 року, а заяву про виплату було подано 26 січня 2018 року.
Відповідно до п.37.1.4. ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є зокрема неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Суд звертає увагу, що в даному випадку позивач повинен був до 10 грудня 2016р. (включно) подати до страховика заяву про страхове відшкодування, вигодонабувачем в якій вказати саме гр. ОСОБА_5, оскільки Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко передбачає, що страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Суд не приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, та Верховного Суду, яка наведена позивачем в обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог, оскільки дані постанови прийняті при дослідженні інших правовідносин, які не мають відношення до справи №916/2753/18. Факт належного повідомлення про настання страхового випадку в даній справі ніким не спростовувалися, судом досліджувались правовідносини при поданні заяви про страхове відшкодування.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСГРУП» до відповідача ОСОБА_6 приватного підприємства Фірми «ЕРІДОН» про стягнення - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2019р.
Суддя О.Ю. Оборотова