Справа № 308/2244/19
15 квітня 2019 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Малюк В.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення поданого ним позову до Ужгородської міської ради, в особі Андріїва Богдана Євстахійовича, начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради Боршовського Олега Ігоровича, керівника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Зотової Олександри Сергіївни, ОСОБА_6, про визнання такою, що не відповідає нормам ДБН, Закону України «Про планування та забудову територій» самовільну забудову земельної ділянки під приватний будинок, що за адресою АДРЕСА_1, заборону виконання будівельних, будівельно-монтажних робіт та знесення самовільної будови, шляхом заборони ОСОБА_6 проведення будь-яких будівельних робіт, будівельно-монтажних чи оздоблювальних робіт на спірному об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 -
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з вказаною позовною заявою до відповідачів Ужгородської міської ради, в особі Андріїва Б.Є., начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради Боршовського О.І., керівника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Зотової О.С., ОСОБА_6, про визнання такою, що не відповідає нормам ДБН, Закону України «Про планування та забудову територій» самовільну забудову земельної ділянки під приватний будинок, що за адресою АДРЕСА_1, заборону виконання будівельних, будівельно-монтажних робіт та знесення самовільної будови.
04.04.2019 року через канцелярію Ужгородського міськрайонного суду, позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, яка передана головуючому по справі 12.04.2019 року, в якій останній просить суд заборони ОСОБА_6 проведення будь-яких будівельних робіт, будівельно-монтажних чи оздоблювальних робіт на спірному об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1. Вказана заява про забезпечення позову мотивована тим, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Дослідивши міст поданої ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, приходжу до наступного висновку.
Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.
Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленого клопотання, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149 - 151 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов'язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За загальним правилом, заявник зобов'язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.
При цьому згідно п. 2 ч.1ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчинити певні дії.
Згідно до п.10 ч.1ст.150 ЦПК України позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до ч. ч. 2,3 ст.150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.
Згідно ч.6 ст.153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних доказів, суд приходить до висновку, що заява є необґрунтованою та непідтвердженою належними доказами, які дають підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Крім цього, як слідує із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, в таких останній ставить вимогу, в тому числі, і щодо заборони відповідачу виконання будівельних, будівельно-монтажних робіт, яка по своїй суті є тотожною з вимогою, що міститься в заяві про забезпечення позову.
Вказані обставини зважаючи на те, що спір по суті, на даний час ще не вирішується, відповідно до вимог ч.10 ст. 150 ЦПК України, позбавляють суд можливості вжити заходи забезпечення позову, що вказані ОСОБА_1 у своїй заяві.
З огляду на викладене, дослідивши зміст поданих позовних вимог, матеріали справи та надані сторонами відзиви на позов, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд зважаючи на те, що позивачем не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність ризиків можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання в подальшому рішення суду або ефективного захисту, приходить до висновку про відсутність підстав для застосування зазначених позивачем заходів забезпечення позову, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,157 ЦПК України, суддя,-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення поданого ним позову до Ужгородської міської ради, в особі Андріїва Богдана Євстахійовича, начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради Боршовського Олега Ігоровича, керівника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Зотової Олександри Сергіївни, ОСОБА_6, про визнання такою, що не відповідає нормам ДБН, Закону України «Про планування та забудову територій» самовільну забудову земельної ділянки під приватний будинок, що за адресою АДРЕСА_1, заборону виконання будівельних, будівельно-монтажних робіт та знесення самовільної будови, шляхом заборони ОСОБА_6 проведення будь-яких будівельних робіт, будівельно-монтажних чи оздоблювальних робіт на спірному об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана потягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду В.М.Малюк