11 квітня 2019 року м. Мукачево Справа №303/558/19
2/303/647/19
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Немеш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу
за первісним позовом ОСОБА_1
до відповідача ОСОБА_2
про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності та поділ спільного сумісного майна подружжя
та за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобілів,
За участю:
представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_3
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння №56 на вулиці Миру в с. Косино Мукачівського району (надалі - Будинковолодіння) об'єктом права спільної сумісної власністю подружжя, визначення рівних часток у майні та визнання права власності за ним на Ѕ частину Житлового будинку.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Будинковолодіння є спільною сумісною власністю сторін по справі, оскільки зведене під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя. На підставі наведеного, позивач вважає, що їх частки є рівними, тому за ним слід визнати право власності на Ѕ частину Будинковолодіння.
Відповідач у поданому суду відзиві на первісний позов (а.с. 55-57) позовних вимог не визнала повністю, з посиланням на його необґрунтованість, оскільки будівництво спірного Будинковолодіння велося за особисто нею зароблені кошти, а позивач жодним чином не приймав участі у зведенні житла.
Під час проведення підготовчого засідання по справі, представником відповідача за первісним позовом було подано суду зустрічний позов (а.с. 67-70) про стягнення грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобіля.
Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовуються тим, що за час шлюбу ними було придбано два автомобілі: вантажний марки «КАМАЗ 65116» та легковий марки «Skoda Oktavia». Оскільки автомобіль є неподільною річчю, а вантажний автомобіль відчужений, просить стягнути з ОСОБА_1 250995,22 гривень в якості грошової компенсації вартості Ѕ часток вказаних автомобілів.
Відповідач за зустрічним позовом у поданому відзиві просить відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки автомобіль марки «Skoda Oktavia» у квітні 2007 року був придбаний ним особисто за кредитні кошти, які він особисто сплатив у квітні 2014 року, а вантажний автомобіль марки «КАМАЗ 65116» був придбаний у липні 2017 року його племінником, а його було зазначено тільки як титульного власника.
Прийнявши участь в судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі. Зустрічний позов визнав частково з підстав викладених у відзиві на вказаний позов (а.с. 110-112).
Відповідач за первісним позовом (Позивач за зустрічним позовом) та її представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Крім того, від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи (допит свідків по справі) без її присутності, рішення просить не приймати без її участі.
Дане клопотання ОСОБА_2 судом до уваги не приймається, оскільки остання не навела поважних причин неможливості безпосередньої участі в судовому засіданні безпосередньо та/або через представника, виклала свою позицію щодо первісного позову у відзиві, подала зустрічну позовну заяву, тому суд вважає за можливе провести розгляд спарви за її відсутності.
У процесі судового розгляду справи по суті представник позивача за первісним позовом відмовився від розгляду заяви від 10 квітня 2019 року про виклик свідків в порядку статті 91 ЦПК України.
На стадії судового розгляду справи по суті, судом було допитано свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, в загальному, надали схожі за своїм змістом покази відносно того, що будівництво Будинковолодіння проводилося за кошти ОСОБА_2, а вони (свідки) приймали безпосередню участь в спорудженні будинку, проведенні будівельних робіт та надавали фінансову допомогу ОСОБА_2 Натомість, ОСОБА_1 ніде не працював, постійно зловживав спиртними напоями та вів аморальний спосіб життя.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
2. Передаючи на розгляд суду первісний позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому три позовні вимоги, а саме: визнання Житлового будинку спільною власністю подружжя, визначення часток та визнання за ним права власності
Предметом розгляду за зустрічним позовом є вимога про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості Ѕ частин автомобілів.
Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.
У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
3. При вирішенні переданого на розгляд суду спору за первісним позовом у контексті із заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 доказуванню підлягають обставини щодо можливості визнання Будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя, визначення часток співвласників, а також підстави набуття у власність спірного майна учасниками справи, а при вирішенні переданого на розгляд суду спору за зустрічним позовом - обставини щодо можливості присудження грошової компенсації вартості Ѕ часток спірних автомобілів.
Так, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.12.1991 року. На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 лютого 2019 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 71).
ОСОБА_2 на підставі рішення від 22 грудня 1992 року №61 «Про виділення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво» надано земельну ділянку площею 0,15 га під будівництво житлового будинку в с. Обава на вул. Миру, 161 (а.с. 12).
Згідно з даними розпорядження «Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу «Паспорта на забудову земельної ділянки» від 16.02.1993 №41 відповідачу за первісним позовом дозволено будівництво індивідуального житлового будинку в с. Обава, вул. Миру (а.с. 14).
Відповідно до даних технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок роком побудови житлового будинку (літ. А) є 1999 рік, убиральні (літ. Б) є 1999, літньої кухні (літ. В) - 2000, гаражу (літ. Г, сараю (літ. Д), навісу (літ. Е), сараю (літ. Ж) - 2000 рік (а.с. 22-26).
Фактичні дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2013 № 1576331 (а.с. 31-32) свідчать про те, що право власності на спірне Будинковолодіння зареєстроване за ОСОБА_2.
Також, згідно з: - даними облікової картки приватного ТЗ 12.04.2007 за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX (а.с. 73), - даними облікової кратки від 18.07.2017 №122204010 ОСОБА_1 як власник транспортного засобу вантажний/самоскид - спеціалізований марки КАМАЗ (вперше зареєстрований 16.10.2008), модель 65116 здійснив перереєстрацію вказаного автомобіль на нового власника за договором купівлі-продажу.
По відношенню до вказаних обставин, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.
Нормами частин 1, 3 статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статті 60, 61 Сімейного кодексу України).
Правова конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
За змістом статей 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що Будинковолодіння, зведене за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і можливим є визначення часток.
Таким чином, судом встановлено, що сторони по справі у період їхнього перебування у шлюбі спільно побудували Будинковолодіння.
Разом з тим, доводи ОСОБА_2 про те, що Будинковолодіння побудоване за її особисті кошти не доведені належними та допустимими доказами.
Копія виписки про доходи ОСОБА_2 є лише свідченням того, що ОСОБА_2 протягом 01.01.2009 по 31.12.2018 отримувала дохід, але не може бути однозначним свідченням того, що саме за ці кошти нею побудовано спірне Будинковолодіння, тим більше, що спірний об'єкт нерухомості побудований в 1999 році, тоді як дані довідки охоплюють період 2009-2018 років.
За таких обставин справи, суд приходить до висновку щодо визнання Будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток.
Сімейним кодексом України закріплена презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тому заслухані судом під час судового розгляду справи покази свідків не мають жодного доказового значення для вирішення спору за первісним позовом із наявним у ньому суб'єктним складом учасників судового процесу.
Також, з урахуванням наведених законодавчих приписів автомобіль марки «Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX» та автомобіль марки «КАМАЗ», модель 65116 набуті сторонами за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Разом з тим, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України) або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 Цивільного кодексу України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Отже судом встановлено, що автомобіль марки «Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX» був придбаний сторонами по справі за час перебування в шлюбі.
Посилання позивача за первісним позовом щодо того, що вказаний автомобіль був придбаний ним особисто за кредитні кошти, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тобто, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Навіть якщо автомобіль марки «Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX» був придбаний за рахунок кредитних коштів, то таке не є беззаперечним доказом придбання ОСОБА_1 спірного майна за особисті кошти, враховуючи, що кредит, за твердженнями ОСОБА_1 був погашений у квітні 2014 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі.
Крім цього, ОСОБА_1 не надано доказів того, що він здійснив погашення кредиту саме за рахунок грошових коштів, які були зароблені та заощаджені ним до укладення шлюбу з ОСОБА_2
Як зазначено вище, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно із частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль марки «КАМАЗ», модель 65116 був відчужений відповідачем за зустрічним позовом без згоди позивача за зустрічним позовом і не в інтересах сім'ї, а також не на потреби сім'ї. Інших доказів ОСОБА_1 суду не надав.
Також ОСОБА_1 не надав доказів того, що спірний автомобіль був його особистою власністю. Обов'язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №654/5243/14-ц.
Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про те, що вантажний автомобіль марки «КАМАЗ» був придбаний іншою особою, судом не приймаються та спростовуються даними журналу реєстрації та перереєстрації (а.с. 75).
Оскільки автомобіль марки «КАМАЗ», модель 65116, був відчужений ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2, не в інтересах сім'ї, не на її потреби, тому вартість зазначеного автомобіля слід врахувати при поділі майна подружжя, а враховуючи, що автомобіль відчужений, то з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню 1/2 частина його вартості.
Відповідно до висновку про експертну оцінку автомобіля марки «Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX», номерний знак НОМЕР_1 від 15 березня 2019 року №08/2019 вартість вказаного транспортного засобу на дату оцінки становить 174487,83 гривень.
Згідно з даними висновку про експертну оцінку автомобіля марки «КАМАЗ», модель 65116 від 15 березня 2019 року №09/2019 вартість вказаного транспортного засобу на дату оцінки становить 327502,62 гривень.
У матеріалах справи відсутні інші докази щодо вартості спірних автомобіля, тому суд бере до уваги оцінку спірного майна відповідно до висновків від 15 березня 2019 року.
Виходячи з фактичних обставин справи, аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті статті 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість первісного та зустрічного позову та наявність підстав для їх задоволення.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України
На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. Первісний позов ОСОБА_1 - задоволити.
2. Визнати будинковолодіння №56, розташоване на вулиці Миру в селі Косино Мукачівського району Закарпатської області об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із визначенням часток - по Ѕ частині за кожним із них.
3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинковолодіння №56, розташованого на вулиці Миру в селі Косино Мукачівського району Закарпатської області, що складається із житлового будинку літ. «А», убиральні літ. «Б», літньої кухні літ. «В», гаража літ. «Г», сараю літ. «Д», навісу літ. «Е», сараю літ. «Ж», огорожі «№1».
4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 6455 (шість тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 65 копійок судового збору.
5. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволити.
6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 250995 (двісті п'ятдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 22 копійки в якості грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля марки Skoda Oktavia 1.9 TDI GLX, сірого кольору, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та Ѕ частки вартості вантажного автомобіля марки «КАМАЗ 65116», жовтого кольору, 2008 року випуску.
7. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 2519 (дві тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) гривень 95 копійок судового збору та суму 2000 (дві тисячі) гривень у відшкодування витрат за експертні дослідження.
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
10. Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, 89662, с.Куштановиця, 221 Мукачівського району, ІПН НОМЕР_3).
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_3, 89600, м. Мукачево, вул. Я. Мудрого, 25.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, 89643, с. Косино Мукачівського району, вул. Миру, 56, ІПН НОМЕР_4).
Суддя В.В. Кость
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 15.04.2019.