Справа № 344/2189/19
Провадження № 2/344/2402/19
28 березня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Стефанець Г.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженя в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
ОСОБА_2 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, в якому просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_3, зареєстрований 18.11.2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 2250 та стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивачем подано заяву про розгляд справи у її відсутності, просила позов задоволити, не заперечує щодо прийняття заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з»явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання.
Відзиву на позов до суду не надходило.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, Судом встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 сторони зареєстрували шлюб 18.11.2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено актовий запис №2250.
У шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. ( а.с.9).
Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ч.1. ст.24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з положеннями п.3 ч.2 ст.18, ст.51, ч.3 ст.56, ч.1 ст.110 СК України дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
В ході розгляду справи, Судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання та продовження шлюбних відносин, спільне життя не склалось через різні погляди на сімейне життя та обов»язки, відповідач їздить на роботу за кордон, в нього є інша жінка, вже більше 1,5 роки шлюбні відносини сторони не підтримують, подальше збереження шлюбних відносин суперечить інтересам сторін. Від спільного подружнього життя мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. При зазначених обставинах Суд дійшов висновку, що сім'я фактично розпалася і шлюб існує формально.
Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ч.1. ст.24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з положеннями п.3 ч.2 ст.18, ст.51, ч.3 ст.56, ч.1 ст.110 СК України дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
В ході розгляду справи, Судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання та продовження шлюбних відносин, позивач в позовній заяві зазначає, що сторони не зійшлися поглядами на вірність подружжя та сімейне життя, внаслідок чого виникали постійні сварки та побутові конфлікти, які негативно впливають на стан дитини, втрачено почуття любові один до одного, відповідач пітримує намір розірвати шлюб, позовні вимоги визнає.
При зазначених обставинах Суд дійшов висновку, що сім'я фактично розпалася і шлюб існує формально.
Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина 2 статті 112 Сімейного кодексу України).
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей».
Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім'ї є неможливим, примиритися вони не бажають, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а збереження шлюбу є недоцільним.
Спір про розподіл сумісного майна подружжя між сторонами відсутній.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з вимогами ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що дитина: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір'ю. Дані обставини сторонами не оспорюються та доказуванню не підлягають.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Крім того, приймаючи до уваги, що шлюб - це добровільний союз чоловіка та жінки, а сторони зберегти сім'ю не бажають, Суд, з урахуванням того, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті й майнові права, враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу, передбачених ч.2 ст.110 СК України, вважає за необхідне позов про розірвання шлюбу задовольнити.
З огляду на викладене та з урахуванням положень частини 2 статті 112 Сімейного кодексу України, Суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).
Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі - «СК України») визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.
Як зазначила в позовній заяві Позивач, станом на сьогоднішній день неповнолітня дитина перебуває на її утриманні, в той же час Відповідач, як батько дитини, участі у її утриманні та вихованні приймає не в повній мірі. З позову вбачається, що Відповідач їздить на роботу до Чехії, є здоровим, отримує заробітну плату в розсірі 1000-1500 дол. США.
Доказів, які б спростовували зазначені Позивачем обставини, Відповідачем суду не надано, а Судом таких доказів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, враховуючи те, що Відповідач працює за кордоном, Позивач просила стягувати з Відповідача аліменти у твердій грошовій сумі по 2000,00 грн., на дитину, щомісячно, до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частина 2 статті 182 СК України визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з пунктами 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів» «за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно».
Порядок визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі визначено статтею 184 СК України.
Так, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (частина 1 статті 184 СК України).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного законодавства України, виходячи з інтересів неповнолітньої дитини, Суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, доцільно стягувати з Відповідача аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 ( дві тисячі ) гривень 00 коп. щомісячно на дитину з моменту звернення до суду з цим позовом до досягнення дитиною повноліття, оскільки даний розмір аліментів відповідає інтересам дитини, а також відповідає обов'язку батька на утримання дитини.
При визначенні розміру аліментів Суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, зокрема те, що дитина проживає разом з Позивачкою. Також Судом враховано, що Відповідач є працездатною особою і спроможний платити аліменти на утримання малолітньої дитини. Доказів, які б спростовували вищевказане, Відповідачем Суду подано не було, а Судом таких обставин не встановлено.
Визначений Судом розмір аліментів у 2000,00 грн. на дитину, за висновком Суду, є обґрунтованим та доцільним з точки зору віку, стану здоров'я та матеріального становища дитини, а також з точки зору стану здоров'я, матеріального становища та сімейних обставин Відповідача.
Суд звертає увагу на те, що на момент розгляду справи в суді, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень;
Відповідно до вимог статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Враховуючи матеріальне становище сторін та те, що обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дітей при визначенні розміру аліментів, розмір витрат на утримання дітей, виходячи з принципів розумності та справедливості, потреби дитини у розвитку, Суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та стягувати з Відповідача на користь Позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини : ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 ( дві тисячі ) гривень 00 коп. щомісячно, починаючи з 07 лютого 2019 року до досягнення дитиною повноліття.
Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Тому з відповідача слід стягнути 768 гривні 40 копійок судового збору в дохід держави.
На підставі вищенаведеного, відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 104, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, відповідно до ст.ст. 180, 181, 182, 184, 191 Сімейного кодексу України, ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», ст. 11, 88 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст. ст. 89, 174, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 18.11.2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 2250.
3. Неповнолітню дитину: - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити на проживанні з матір"ю, ОСОБА_2.
4. Стягувати з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер -НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер -НОМЕР_2, аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі ) гривень щомісячно, починаючи з 07 лютого 2019 року до досягнення дитиною повноліття.
5.Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер -НОМЕР_1 на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31211256026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача: (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030106, код ЄДРПОУ суду 02891693) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Домбровська Г.В.