08 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2782/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Запотічний І.І.
судді Сапіга В.П.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю:
представники позивача Брик А.О., Романюк М.Г.
представник відповідача Курілець А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2019 року (головуючий суддя Іванов А.П., м.Ужгород, рішення проголошено 14:34:09) у справі № 308/1547/19 за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, -
12 лютого 2019 року військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до відповідача, громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено. Затримано громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, на строк шість місяців.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права. Зокрема, судом не встановлено порушення позивачем строків затримання підзахисного; не з'ясовано, чи відповідач отримував адміністративний позов про видворення та затримання його строком на шість місяців, чи розумів суть справи, чи перебував в судовому засіданні та чи був учасником справи, що в судовому рішенні не відображено, тим самим суд позбавив його право на ознайомлення з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; суд не встановив особу перекладача (національність, документ підтверджуючий про освіту зрозумілою для відповідача по справі, тощо), відсутні жодні документи підтверджуючі, що особа яка здійснює переклад є особою, що володіє мовою доступною для затриманого, відповідно ст. 71 КАС України; суд позбавив право на захист відповідача, користуватись всіма правами передбаченими законодавством України, не роз'яснив права та обов'язки передбачені ст. 44 КАС України, виніс рішення незаконне, не з'ясувавши про те, чи законно перебуває на території України, можливість надання підтверджуючих документів.
Представники позивача у судовому засіданні просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, з огляду на наступні обставини.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на території України незаконно, був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» від відділення інспекторів прикордонної служби «Паладь Комарівці» на напрямку 329 п/зн, після подолання загороджувального паркану безпосередньо на лінії державного кордону, при спробі незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку у складі групи осіб.
При цьому, документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, у відповідача відсутні.
Факт затримання відповідача та відсутності в нього документів підтверджується протоколом про адміністративне затримання щодо відповідача від 09.02.2019.
11 лютого 2019 стосовно відповідача прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дії громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, намагався незаконно перетнути державний кордон України та у відповідача відсутні документи, що дають право на перетин державного кордону України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Статтею 26 вказаного Закону визначено питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства.
Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
При цьому, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, органом охорони державного кордону подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цього органу (підрозділу) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Як видно із матеріалів справи, вимоги вищенаведеного закону в даному випадку дотримані, рішення про примусове повернення відповідача прийнято, також наявні обґрунтовані підставі вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове повернення з території України, зокрема, це відсутність документів, які б посвідчували його особу, та коштів на придбання проїзного документа, що унеможливило самостійно залишити територію України.
Колегія суддів враховує, що 11 лютого 2019 року позивачем прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення містить детальне обґрунтування неможливості виконання відповідачем цього рішення, через що вирішено його примусово повернути за межі України.
Водночас, відповідачу з участю перекладача і на зрозумілій йому мові було повідомлено про можливість оскарження цього рішення до суду, однак таких заяв ним подано не було.
При апеляційному перегляді із прослуханого звукозапису судового засідання видно, що відповідач був присутнім у судовому засіданні з перекладачем, розумів мову судочинства, визнав позов, клопотань не заявляв.
Тобто, відповідач 11 лютого 2019 року належним чином ознайомлений з даним рішенням, отримав його примірник, про що свідчить його підпис та в якому визнає своє незаконне перебування на території України, відсутність відповідних документів, родичів, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження, тобто фактично відмовився від виконання рішення про його примусове повернення.
Таким чином, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про своє примусове повернення з України від 11 лютого 2019 року через відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.
Разом з тим, працевлаштуватись на території України не має змоги та не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; мав намір мігрувати в країни Європейського Союзу для пошуку кращих умов життя та Україну розглядає як транзитну країну для подальшого незаконного потрапляння до країн західної Європи. Обставин, передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в ході судового розгляду не встановлено.
Підстави, які б стали перешкодою для видворення відповідача за межі території України, зазначені у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні.
В матеріалах справи також відсутні дані про те, що відповідач, у передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» строки, звертався до відповідного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (протилежного суду не доведено).
Також, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстреміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України та існує ризик перешкоджання видворенню за межі території України, оскільки в останнього відсутні документи, що дають право на виїзд з України.
Таким чином, оскільки у відповідача відсутня можливість самостійного повернення до країни походження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його видворення за межі України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2019 року у справі № 308/1547/19 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
В. П. Сапіга
Повне судове рішення складено 15 квітня 2019 року