10 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2204/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Ніколіна В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шептицької Наталії Вікторівни на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі № 140/2185/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Сорока Ю. Ю.,
час ухвалення рішення - 14.01.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 14.01.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати протиправним рішення Державної прикордонної служби України №84 від 10 липня 2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов'язати призначити та виплатити відповідну одноразову грошову допомогу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник позивача - адвокат Шептицька Н. В. оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що з 04 липня 2012 року законодавець встановив дві окремі підстави для призначення і виплати одноразової допомоги військовослужбовцям, а саме: в разі встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Апелянт звертає увагу на те, що законодавець не встановив обмеження в частині дворічного терміну у виплаті одноразової грошової допомоги у випадку заміни ступеня втрати працездатності на встановлення групи інвалідності або навпаки, заміни групи інвалідності на ступінь втрати працездатності. Враховуючи наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що відповідно до довідок МСЕК від 19 листопада 1998 року Серії 2-18 АД №018640 та від 06 лютого 2018 року Серії 12 ААА №758573 термін між первинним оглядом в 1998 році, з встановленням 20% втрати працездатності, та встановленням 3 групи інвалідності в 2018 році складає понад два роки, тому рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" прийняте правомірно. Також зазначив, що позивач вже скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 20% працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, отримавши страхову виплату в розмірі 740 грн. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апелянт подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що в 1998 році позивачу встановлено 20% втрати працездатності, яке давало йому право на виплату страхового відшкодування, а не на одноразову грошову допомогу; у 2018 році йому встановлено 3-ю групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, що дає йому право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки відбулася не зміна інвалідності після 1998 року, а її встановлення. Враховуючи наведене, вважає, що доводи відзиву на апеляційну скаргу апеляційну скаргу є безпідставними.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача (апелянта) - Шептицька Н. В. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача - Беляєв В. М. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 у період з 05 серпня 1981 року по 01 вересня 1998 року проходив строкову військову службу, в тому числі в складі діючої армії у період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан з 1987 року по 1989 рік.
У 1998 році позивач звільнений з військової служби у зв'язку із скороченням штатів.
19 листопада 1998 року позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 19 листопада 1998 року серії 2-18 АД №018640.
30 грудня 1999 року ПАТ НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 740 грн. у зв'язку із встановленням 20% втрати працездатності.
06 лютого 2018 року Волинська обласна МСЕК встановила позивачу 3-ю групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, що підтверджується довідками МСЕК від 06 лютого 2018 року серії 12 ААА №758573 та від 12 квітня 2018 року серії 12 ААА №758826.
У зв'язку із встановленням 3-ої групи інвалідності позивач звернувся до Державної прикордонної служби України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішенням Державної прикордонної служби України №84 від 10 липня 2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", мотивуючи це тим, що згідно з п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) чи спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Порядком №975, який набрав чинності з 01 січня 2014 року, тобто після встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу 20% втрати працездатності у листопаді 1998 року) військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вказаними приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №488 від 19 серпня 1992 року "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (була чинною до 24 січня 2014 року).
П.1-3 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, передбачено, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху) за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.
Страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори (надалі застраховані), включаючи витрати установ Укрдержстраху на його проведення в розмірі 6 процентів загальної суми цих платежів, перераховуються страхувальниками на спеціальний рахунок правління Укрдержстраху.
Розмір щорічних страхових платежів установлюється правлінням Укрдержстраху за погодженням з страхувальниками.
Відповідно до п.6-7 вказаних Умов установи Укрдержстраху виплачують страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті; б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум, зазначених у пп."а" і "б", у зв'язку за настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю ж саму страхову подію. При цьому страхова сума з даного виду страхування виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.
Вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити установам Укрдержстраху протягом трьох років з дня настання страхової події.
З 10 травня 2006 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" №3597-1V від 04 квітня 2006 року, яким Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено у новій редакції та визначено нові умови державного страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до ч.3, 4 ст.41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (в редакції Закону України №3597-IV від 04 квітня 2006 року) у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.
Військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності за умов, передбачених частиною третьою цієї статті, виплачується одноразова грошова допомога в порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом України №328-V від 03 листопада 2006 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб", який набрав чинності з 01 січня 2007 року, ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено у такій редакції:
"Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
1. У разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, який перебував на кадровій військовій службі або проходив військову службу за контрактом, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
2. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
3. У разі загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) виходячи з окладу за військовим званням у запасі та максимального окладу за посадою, до якої він був приписаний в запасі, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
4. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходить службу у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення на умовах, визначених пунктом 3 цієї статті.
5. У разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби під час виконання ним обов'язків військової служби, сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десятирічного максимального посадового окладу за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
6. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
7. У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця не повинен бути меншим від 100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цих сум.
8. Визначення ступеня втрати працездатності військовослужбовцем, військовозобов'язаним або резервістом у період проходження військової служби (зборів), служби у військовому резерві у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
9. Якщо військовослужбовці, військовозобов'язані або резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, та члени їх сімей одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат".
Згідно зі ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №499 від 28 травня 2008 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".
П.2 цієї постанови передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Відповідно до п.3 вказаної постанови передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 01 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 рік, №14, ст. 532).
З системного аналізу правових норм можна дійти висновку, що у разі встановлення особі інвалідності чи втрати відсотка працездатності без встановлення інвалідності, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби, до 01 січня 2007 року, призначення та виплата такій особі страхових платежів здійснюється в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання таких платежів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності чи втрати відсотка працездатності без встановлення інвалідності, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір відповідної допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №489/7860/14-а, від 26 жовтня 2018 року у справі №820/2504/18, від 09 листопада 2018 року у справі №759/5707/16-а, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 1998 року позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 19 листопада 1998 року серії 2-18 АД №018640.
30 грудня 1999 року ПАТ НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 740 грн. у зв'язку із встановленням 20% втрати працездатності.
Таким чином, позивач вже скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із втратою 20% працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року (справа № 278/307/17) висловив правову позицію відповідно до якої, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Порядком №975, який набрав чинності з 01 січня 2014 року, тобто після встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шептицької Наталії Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі № 140/2185/18- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий - суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 15 квітня 2019 року.