ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 квітня 2019 року № 826/12207/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа Національна поліція України
про визнання протиправною та скасування постанови від 19.08.2017
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі також - Департамент ДВС Мінюста, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна поліція України (надалі також - третя особа) про визнання протиправною бездіяльність відповідача в особі головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 54340386 на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»; визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 54340386 від 19.07.2017 на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою суду від 10.10.2017 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Відповідач скористався своїм правом та 23.11.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку із відсутністю протиправних діянь з боку Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; надав належним чином завірені копії виконавчого провадження №54340386.
В попередньому судовому засіданні 14.12.2017 до матеріалів справи залучено письмові пояснення третьої особи в яких остання просить відмовити у задоволенні позову з підстав наведених в поясненнях.
Ухвалою суду від 23.01.2018 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засіданні 06.03.2018 представник позивача не з'явився, подав клопотання, в якому просив справу розглядати за його відсутності в порядку письмового провадження, представники відповідача та третьої особи до суду не прибули, у зв'язку із чим, на підставі ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.
Згідно з ч.3 ст.241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.11.2016 (надалі також - постанова від 23.11.2016) адміністративний позов ОСОБА_1 до МВС України, Національної поліції України про визнання незаконними дії, скасування наказу, поновлення на посаді задоволено частково, постановлено - визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів); поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України; стягнути з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.11.2015 по 23.11.2016 у розмірі 392 982,49 грн.; визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не вирішення питання про прийняття ОСОБА_1 в органи поліції; зобов'язати Національну поліцію України розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 32 873,08 грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017, постанова ОАСК від 23.11.2016 залишена без змін. Виконавчий лист в адміністративній справі №826/26466/15 видано 24.03.2017 Київським апеляційним адміністративним судом.
20.07.2017 на підставі заяви та поданих позивачем документів, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською Аліною Леонідівною (надалі також - державний виконавець) відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа від 24.03.2017, про що винесено постанову №54340368.
За невиконання рішення суду, 07.08.2017 державним виконавцем була винесена постанова про накладення штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
30.08.2017 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 19.08.2017 №54340368 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку із фактичним виконанням боржником - Національною поліцією України, рішення суду.
Позивач, вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження, звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Таким чином, примусове виконання рішення суду розпочалося прийняттям державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, відповідно до п.1 ч.1, ч.3,4 ст.37, ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає постанову від 19.08.2017 протиправною, оскільки такою безпідставно закінчено виконавче провадження №54340368 щодо примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.11.2016 в частині зобов'язання Національної поліції України розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до п.9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи продовження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейським, у будь якому органі (закладі, установі) поліції.
Так, позивач посилається на те, що питання щодо прийняття його на службу в поліції Національною поліцією України не розглядалось, жодних дій не приймалось, наказ про працевлаштування на службу до поліції не видавався.
Згідно ч.1,2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. закінчено виконавче провадження №54340386, оскільки боржником - Національною поліцію України повідомлено (лист від 07.08.2017 №4933/12/1/2/03-2017) про фактичне виконання рішення, на підтвердження чого додано листи №Б-100/12/1/2/01-2017 від 15.02.2017, №Б-305/12/1/2/03-2017 від 21.04.2017, №7946/05/22-2017 від 06.06.2017, №7117/01/12-2017 від 04.07.2017 стосовно розгляду питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції у відповідності до п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Суд зауважує, що перелік прав та обов'язків державного виконавця зазначені у ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» є вичерпним тому у державного виконавця відсутні повноваження перевіряти правильність виконання рішення боржником за виконаним документом.
Згідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закриттю у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У вищевказаних листах Національна поліція України посилається на те, що позивачем був пропущений термін подання заяви про прийняття на службу в поліцію, а тому прийняття на службу в поліцію можливе лише за умови проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими на підставі ст.47,52 Закону України «Про Національну поліцію», про що і було повідомлено в листах позивачу від 15.02.2017 №Б-100/12/1/2/01-2017 та від 21.04.2017 № Б-305/12/1/2/03-2017, тобто ще до відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим підстави для вчинення державним виконавцем дій, передбачених ч.2 ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження» відсутні.
Крім того у постанові від 23.11.2016 суд зобов'язав Національну поліцію України розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції, при цьому приймати конкретне рішення на користь позивача за рішенням суду зобов'язано не було, виходячи з принципу розмежування повноважень органів державної влади.
При цьому питання правомірності чи протиправності дій Національної поліції України щодо виконання рішення суду від 23.11.2016 не охоплюється предметом даного позову, оскільки є предметом дослідження у справі № 826/12269/17, а отже суд не має процесуальних повноважень здійснювати правовий аналіз дій чи бездіяльності Національної поліції України у межах розгляду даної справи.
Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 241- 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій