ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 квітня 2019 року № 640/20942/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОболонського районного у місті Києві військового комісаріату,
треті особи:Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація,
Військова частина НОМЕР_1 міністерства оборони України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату, Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Оболонської районної у м. Києві Призовної комісії при Оболонському районному у місті Києві військовому комісаріаті від 22.11.2018 року про призов ОСОБА_1 для проходження строкової військової служби в Збройних Силах України;
- зобов'язати Оболонський районний у місті Києві військовий комісаріат (Оболонську районну у м. Києві Призовну комісію) та Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_2 відстрочку від призову на строкову службу, до прийняття рішення про проходження альтернативної служби Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що незважаючи на надання ОСОБА_2 під час його явки за викликом до Оболонського військкомату 22.11.2018 року доказів приналежності його до Релігійного об'єднання Свідків Єгови, а також надання позивачем 23.11.2018 року заяви про заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями була надана Призовній комісії, ОСОБА_2 проти його волі відправили до Міського збірного пункту ЗС України. Підставою для зазначених дій для відповідача слугувало рішення Оболонської районної у м. Києві призовної комісії від 22.11.2018 року стосовно призову ОСОБА_2 на строкову військову службу, в альтернативній службі позивачу було усно відмовлено. 01.12.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві адміністрації, однак на час звернення до суду із даним позовом відповідне рішення прийнято не було.
Посилаючись на норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 року за №352 (далі по тексту - Положення), представник позивача наполягаючи на протиправності дій відповідача просить задовольнити позовні вимоги.
12.12.2018 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за загальними правилами позовного провадження.
Також 12.12.2018 року, за результатами розгляду клопотань представника позивача про забезпечення позову та забезпечення доказів, судом постановлені ухвали про відмову у задоволені наведених клопотань.
У підготовчому засіданні 23.01.2018 року представником Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації надані пояснення по суті позовних вимог, в яких уповноважений представник просить врахувати, що 03.01.2019 року ОСОБА_2 вдруге звернувся до Управління із заявою про направлення на проходження альтернативної служби, і станом на день надання цих пояснень не вирішені по суті. Крім того, представник вказує на те, що вимога позивача зобов'язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію надати позивачу відстрочку від призову на строкову службу є некоректною, оскільки це не є повноваженням Оболонської райдержадміністрації.
У підготовчому засіданні 23.01.2018 року представником позивача уточнено позовні вимоги шляхом виключення з прохальної частини позовної заяви вимог до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, у зв'язку з чим вказану особу виключено зі складу відповідачів та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
28.01.2019 року від Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату надійшов відзив на адміністративний позов, в якому уповноважений представник відповідача вказує на те, що позивач неодноразово порушував вимог чинного законодавства України, не з'являючись до Оболонського РВК без повідомлення про наявність поважних для цього причин. Крім того, представник відповідача стверджує, що жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 з 07.07.2018 року є охрещеним служителем релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні до Оболонського РВК не надав. При цьому, за твердженням відповідача, ОСОБА_2 не надав вчасно будь-які довідки, які підтверджували факт правовідносин з релігійним центром Свідків Єгови в Україні, відповідно до статті 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» у зв'язку з чим, по даному громадянину не було прийнято рішення про направлення на альтернативну службу. Відповідачем при цьому визнається, що позивач на момент відправки у військову частину надав довідку від 31.08.2018 року, яка підтверджує, що він є служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, порушивши при цьому вимоги Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а саме положення статті 9 щодо строку подання до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивованої письмової заяви. Представник відповідача наполягає на тому, що ОСОБА_2 не має права на відстрочку згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також представник відповідача вказує на те, що на адресу Оболонського РВК надійшов лист від Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови у направленні громадянина ОСОБА_2 на альтернативну службу у зв'язку з несвоєчасним поданням заяви до органу. До в/ч НОМЕР_1 у м. Васильків ОСОБА_2 був направлений у зв'язку з отриманням останнім бойової повістки і без застосування насильницьких дій.
08.02.2019 року представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, в яких вимоги, що підлягають розгляду у даному провадженні викладені у наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати Протокольне рішення №38 від 22.11.2018 року Оболонської районної у м. Києві Призовної комісії при Оболонському районному у м. Києві військовому комісаріаті про призов ОСОБА_1 для проходження строкової військової служби в збройних силах України;
- зобов'язати Оболонський районний у місті Києві військовий комісаріат (Оболонську районну в місті Києві призовну комісію) надати ОСОБА_2 відстрочку від призову на строкову службу до прийняття рішення про проходження альтернативної служби Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією.
В цей же день представником відповідача подана відповідь на відзив, в якому представник позивача вказує на те, що навіть у разі ненадання громадянином України призовного віку відповідних документів до призовної комісії, за умови їх фактичного існування, це не може слугувати самостійною підставою для позбавлення його права на відстрочку призову на строкову військову службу, гарантованого статтею 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Крім того, представник позивача зазначає, що 30.01.2019 року відбулось засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, на якому було вирішено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердив істинність своїх переконань та має бути направлений на альтернативну (невійськову) службу протягом весняного призову 2019 року після проходження призовної комісії. На день подання відповіді на відзив позивач перебуває у військовій частині НОМЕР_1 в м. Васильків, однак, будучи вірним своїм релігійним переконанням, він присяги не приймав і до військової служби не приступив.
Заявлене під час підготовчого провадження клопотання представників позивача про допит свідків були відхилені судом у зв'язку з відсутністю заперечень відповідача і третьої особи щодо обставин, які мали б бути повідомлені заявленими особами.
04.03.2019 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні.
Треті особи, повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства про день, час і місце розгляду справи, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.
27.03.2019 року, за наявності відповідної письмової заяви учасників справи, судом на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши наведені в обґрунтування позову доводи представників позивача, а також заперечення представника відповідача по суті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.07.2018 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, що підтверджується довідкою, виданою Релігійною організацією «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні «Центр Свідків Єгови» від 31.08.2018 року за №1601.
Як зазначає позивач, 20.11.2018 року на його адресу надійшов лист ЖЕД 514 за підписом ТВО Військового комісара Оболонського районного в місті Києві військового комісаріату, в якому повідомлялось про складення відносно ОСОБА_2 протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.210 КУпАП (порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу), а також повідомлялось про необхідність з'явитись 22.11.2018 року о 9-00 год. до районного військового комісаріату (РВК) для розгляду справи про адмінправопорушення.
22.11.2018 року ОСОБА_3 з'явився до Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату і отримав направлення для проходження військово-лікарської комісії (надалі - «BЛK»).
В той же день після проходження BЛK позивачу була вручена повістка, в якій наказано ОСОБА_2 23.11.2018 року о 9-00 год. з'явитись для відправки на збірний пункт за адресою розташування РВК.
23.11.2018 року ОСОБА_3 подав до Оболонського військового комісаріату у м. Києві заяву з проханням замінити військову строкову службу альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями та надана довідка Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні «Центр Свідків Єгови» від 31.08.2018 року за №1601.
Водночас, 22.11.2018 року Оболонською районною у м. Києві призовною комісією було прийнято рішення стосовно призову ОСОБА_4 на строкову військову службу (витяг з протоколу №38 від 22.10.2018 року), в альтернативній службі усно відмовлено.
23.11.2018 року Зубченка відправлено в Міський збірний пункт Збройних Сил України, а в подальшому до військової частини НОМЕР_1 в м. Васильків.
Як вбачається з витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) 30.01.2019 року ОСОБА_2 присвоєно військове звання «солдат».
Із пояснень представників сторін вбачається, що підставою для прийняття вказаного рішення було те, що позивач невчасно подав заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу. При цьому, у членів комісії відсутні сумніви щодо релігійних переконань позивача.
Позивач повторно звернувся із заявою до Оболонської РДА в місті Києві із заявою від 02.01.2019 року про направлення на альтернативну службу. У відповідь отримав лист №01-24/103 від 04.02.2019 року, в якому повідомлено, що на засіданні 30.01.2019 року Комісія у справах альтернативної (невійськової) служби Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації вирішила, що ОСОБА_2 підтвердив істинність своїх релігійних переконань та має бути направлений на альтернативну (невійськову) службу протягом призову 2019 року після проходження призовної комісії.
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, вважаючи, що останнім було порушено його право на альтернативну (невійськову) службу, звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні питання щодо правомірності дій і рішення відповідача у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
При цьому, частиною четвертою статті 35 Конституції України передбачено, що у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
З викладеного вбачається, що встановлений статтею 65 Конституції України обов'язок громадянина захищати свою Державу кореспондується із встановленим статтею 35 Конституції України обов'язком Держави замінювати виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання.
Чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України також встановлено, що право Держави зобов'язувати своїх громадян проходити військову службу не є абсолютним. Воно обмежується правом кожної людини на відмову від несення військової служби з міркувань совісті і релігії, закріпленому у статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), а також статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
При цьому, право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Тому держава не може накладати обмеження на свободу совісті та релігії за допомогою обов'язкової військової служби.
Так, пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право «включає ... свободу сповідувати свою релігію або переконання».
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово встановлював, що Свідки Єгови є «відомою християнською релігією», котрі «з моменту свого виникнення... активно діють в багатьох країнах світу, в тому числі у всіх європейських країнах-членах Ради Європи» та «широко відомі тим, що є релігійною групою, яка дотримується принципів пацифізму, і їх віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму і брати в руки зброю ...» («Свідки Єгови в м. Москва проти Росії», від 10.06.2010 року, заява № 302/02, §150, 155).
В свою чергу, розглядаючи справу Свідка Єгови, засудженого в кримінальному порядку за відмову від проходження військової служби через релігійні переконання, ЄСПЛ у рішенні у справі «Баятян проти Вірменії» від 7 липня 2011 року (заява № 23459/03), постановив: «несприйняття військової служби - коли мотивом такого несприйняття є серйозний і нездоланний конфлікт між обов'язком служити в армії і переконаннями конкретної особи або її глибокими і невдаваними релігійними чи іншими поглядами - є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюються гарантії статті 9 Конвенції».
Таким чином, ЄСПЛ було встановлено, що право Свідків Єгови (до яких належить також і позивач) на відмову від проходження військової служби внаслідок релігійних переконань прямо гарантовано пунктом 1 статті 9 Конвенції. Не забезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням в їх свободу сповідувати свою релігію.
В цьому контексті слід зазначити, що відповідно до частини першої 1 статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» вказана Конвенція та Міжнародний пакт є частиною національного законодавства України, правила яких мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами.
Таким чином, ОСОБА_2 за своїми релігійними переконаннями має право направлення на альтернативну (невійськову) службу.
Підстави та порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
У відповідності до вимог статті 2 зазначеного Закону, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Як було зазначено вище, ОСОБА_2 є Свідком Єгови і активно бере участь у діяльності місцевої релігійної громади Свідків Єгови. Релігійна організація Свідки Єгови в Україні, у відповідності з Положенням про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 року, відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
У відповідності до статті 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» наявність релігійних переконань може підтверджуватись документально або іншим чином.
На підтвердження істинності своїх переконань позивачем надано зазначену вище довідку, видану Релігійною організацією Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні, в якій зазначено, що він належить до Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, відвідує християнські зібрання та бере участь у проповідуванні.
Стаття 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України та на виконання частини шостої статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу.
Враховуючи наведене вище, строки проведення чергових призовів на строкову військову службу визначаються виключно указом Президента України. Тож, громадяни України, які мають право звертатися з мотивованою письмовою заявою про вирішення питання про направлення на альтернативну службу можуть визначити кінцевий термін подачі такої заяви (в контексті встановленого статтею 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» строку), лише опираючись на даний нормативний акт.
Отже, ОСОБА_2 , маючи право на проходження альтернативної служби і очікуючи відомостей про початок призову на строку військову службу, щоб подати відповідну заяву, пропустив строк на її подання, який передбачений частиною першою статті 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» (за 2 місяці до початку призову), з причин, які не залежали від нього, оскільки не мав інформації щодо початку призову.
Одночасно, суд критично сприймає доводи представника відповідача щодо неодноразового направлення відповідних повідомлень на адресу позивача, оскільки достатніх, належних і допустимих доказів отримання ОСОБА_2 таких повідомлень матеріалаи особової справи призовника не містять.
Натомість, позивач стверджує 20.11.2018 року на його адресу надійшло перше повідомлення про необхідність явки до РВК. До вказаної дати з часу прийняття на військовий облік в 2014 році на адресу ОСОБА_4 жодних повідомлень/повісток не надходило.
Пунктом 1 частини третьої статті 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» дійсно передбачено, що несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу є підставою відмови у її задоволенні.
При цьому, у даному випадку законодавець зазначає про несвоєчасне подання заяви, яке залежить від волі особи. Натомість, позивач пропустив строк подання заяви з причин, які не залежали від його волі та не міг подати цю заяву вчасно.
Частиною другою статті 35 Конституції України передбачено вичерпний перелік підстав, з яких може бути обмежене право на альтернативну (невійськову) службу, а саме: в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. У цьому переліку відсутня така підстава як порушення особою, чиї релігійні переконання не дозволяють їй проходити строкову військову службу, строку подання відповідної заяви чи інших процедур.
Аналогічні положення містить частина 2 статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположні свободи, відповідно до якої, свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Надаючи тлумачення цим положенням, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.06.2007 року по справі «Свято-Михайлівська парафія проти України», заява №77703/01, у §137 встановив наступні основоположні принципи:
1. «перелік таких обмежень, перелічених в статті 9... Конвенції, є вичерпним та вони мають чітко тлумачитись... і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень»;
2. «будь-які такі обмеження мають відповідати «нагальній суспільній потребі» та бути «пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують»... причини, наведені органами державної влади на виправдання вказаного втручання, [повинні бути] «належними та достатніми».
Так, пропуск строку на подання заяви про направлення на альтернативну службу ОСОБА_2 жодним чином не посягає на громадський порядок, здоров'я і моральність населення, як і на права і свободи інших людей. З огляду на це, обмеження, накладене відповідачем на право позивача сповідувати свою релігію, є необґрунтованим.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що Оболонським РВК при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги докази об'єктивної неможливості звернення позивачем із заявою про направлення на альтернативну (невійськову) службу у встановлений законом строк, оскаржене рішення є нерозсудливим та таким, що прийняте без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто воно не відповідає критеріям якості рішень суб'єкта владних повноважень, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Разом з тим, суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання відстрочки направлення позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби, оскільки це є втручання у дискреційні повноваження військомату, у зв'язку з чим, для повного захисту прав та інтересів позивача суд приходить до висновку про необхідність покладення на Оболонський районний у місті Києві військовий комісаріат обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо заміни військової строкової служби альтернативною (невійськовою) та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням рішення Оболонської в місті Києві районної державної адміністрації від 30.01.2019 року з відповідного питання.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 1409,60 грн, відтак, витрати, що мають бути відшкодовані позивачу за результатами розгляду даної справи, становлять 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування протокольне рішення №38, прийняте 22.11.2018 року Призовною комісією Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження строкової військової служби в Збройних Силах України.
Зобов'язати Оболонський районний в місті Києві військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо заміни військової строкової служби альтернативною (невійськовою) та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням рішення Оболонської в місті Києві районної державної адміністрації від 30.01.2019 року з відповідного питання.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного в місті Києві військового комісаріату (код ЄДРПОУ - 09809393, адреса: 04210, м. Київ, вул. Лайоша Гавро, (Йорданська), 16-А).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська