Справа № 752/16829/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5903/2019
10 квітня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року в складі судді Чередніченко Н.П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича, треті особи: ОСОБА_3, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Вадим В'ячеславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (надалі - ПАТ «Укрсоцбанк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д.О. (надалі - ПН КМНО) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Зазначала, що 16 жовтня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 02-10/3519, відповідно до якого остання виступила майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4425 від 16 жовтня 2007 року, у зв'язку з чим передала в іпотеку відповідачу, в якості забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно - шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Також зазначала, що у квітні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до приватного нотаріуса Осипенка Д.О. та останнім 17 квітня 2018 року було вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером 2259, за яким запропоновано звернути стягнення на квартиру, яка належить позивачу на праві приватної власності, на підставі чого 09 липня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В.В. було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим написом.
Посилаючись на те, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, позивач вказує, що зобов'язання за основним договором є припиненим, що підтверджується рішеннями судів та вона також не отримувала письмової вимоги нотаріуса та/або кредитора за адресою місця реєстрації щодо усунення порушень в розмірі, який зазначено у виконавчому написі, при цьому, безспірність заборгованості не була належним чином перевірена та законних підстав у позивача для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису не було, позивач просила: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 17 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. і зареєстрований за № 2259.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі представник АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що починаючи з 27 лютого 2009 року залишок заборгованості по тілу кредиту є незмінним та становить 775 467.76 дол. США., а отже, районний суд при винесенні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що сума за виконавчим написом є спірною. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сплив строку позовної давності тягне за собою припинення зобов'язання.
В скарзі також зазначено, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року у справі №756/7362/14-ц та постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, на які послався суд першої інстанції, підтверджують порушення прав скаржника, як кредитора, неналежним виконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії №10-29/4425 від 16 жовтня 2007 року, а саме наявність та незмінність заборгованості ОСОБА_5 перед скаржником по тілу кредиту в розмірі 775 467.76 дол. США.
Посилаючись на вказане та те, що п. 2.3. глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України взагалі не передбачає направлення нотаріусом будь-яких документів боржнику чи іпотекодавцю для вчинення виконавчого напису, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити.
Колегія суддів, вислухавши представника АТ «Укрсоцбанк», який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 02-10/3519, відповідно до якого остання виступила майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5 за договором про надання кредитної лінії № 10-29/4425 від 16 жовтня 2007 року. За договором в іпотеку відповідачу, в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 за кредитним договором нерухоме майно - шестикімнатну а адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 30-а (а.с.13-16 т.1).
17 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. було вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером 2259, за яким запропоновано звернути стягнення на квартиру, яка належить позивачу на праві приватної власності. Строк за який проводиться стягнення з 01 червня 2015 року по 01 березня 2018 р (включно). За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири запропоновано частково задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 808295484 грн. 84 коп., що є еквівалентом 303 078,65 дол. США та становить частину заборгованості по відсоткам за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4425 від 16 жовтня 2007 року (а.с.7 т.1).
09 липня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В.В. було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом № 2259 від 17 квітня 2018 року, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 Строк за який проводиться стягнення з 01 червня 2015 року по 01 березня 2018 року (включно). За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири запропоновано частково задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 8 082 954 грн. 84 коп., що є еквівалентом 303 078,65 дол. США та становить частину заборгованості по відсоткам за договором про надання відновювальної кредитної лінії № 10-29/4425 від 16 жовтня 2007 року, а також витрати по вчиненню виконавчого напису (а.с.10-12 т.1).
Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення з останнього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту в розмірі 29 063 182 грн. 32 коп. та судового збору в сумі 3654 грн., - було скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. В решті рішення суду було залишено без змін (а.с.17-19).
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року рішення Апеляційного суду м Києва від 07 квітня 2016 року залишено без змін (а.с.73-76 т.1).
Задовольняючи позов, районний суд виходив з підстав відсутності беззаперечних доказів, які б свідчили, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом заборгованість була безспірною та на час вчинення нотаріальної дії минуло більше трьох років з дня виникнення права вимоги.
Районний суд, розглядаючи спір, з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Твердження апеляційної скарги про те, що починаючи з 27 лютого 2009 року залишок заборгованості по тілу кредиту є незмінним та становить 775 467.76 дол. США, а отже, районний суд при винесенні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що сума за виконавчим написом є спірною, колегія суддів визнає необґрунтованими.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Виходячи з висновків судових рішень, предметом розгляду яких були правовідносини між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, поручителем в якому виступала позивач, зобов'язання за основним договором визнано припиненими.
При цьому, колегія суддів враховує й те, що на момент вчинення виконавчого напису минуло більше трьох років з дня виникнення права вимоги.
Так, згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року, ПАТ «Укрсоцбанк» у травні 2014 року звернувся у суд із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла з лютого 2009року по тілу кредиту та з червня 2009 року - по відсотках й строк дії договору позивачем змінено на 14 вересня 2009 року, а за результатами розгляду справи, відмовлено у позові за спливом строку позовної давності (а.с.17-19).
Між тим, як свідчать матеріали справи, заяву про вчинення виконавчого напису до приватного нотаріуса було спрямовано лише у квітні 2018 року й без надання інформації щодо заборгованості по тілу кредиту та доказів правильності її нарахування (а.с.240-242).
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (надалі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Враховуючи, що оспорюваний виконавчий напис був вчинений 17 квітня 2018 року (а.с.7), тобто після закінчення встановленого законом строку, доводи апеляційної скарги є такими, що не вказують на законність вчиненої нотаріусом нотаріальної дії.
Зі справи убачається, що у березні 2018 року банком на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушень, проте в судовому засіданні представником банку підтверджено, що вказана вимога повернулася без вручення адресату за сплином терміну зберігання.
Між тим, не звернув увагу приватний нотаріус й на відсутність доказів вручення майновому поручителю вимоги про усунення порушень основного зобов'язання.
Окрім цього, приватним нотаріусом визнано доведеним наявність підстав до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, проте розмір відсотків за користування кредитом носить похідний характер від суми основного зобов'язання, яка згідно вимоги та заяви на адресу приватного нотаріуса з доданими до заяви документами, не встановлена (а.с.47, 240-242).
А згідно рішення суду апеляційної інстанції визнано доведеним зміну строку виконання основного зобов'язання ОСОБА_5 на 14 вересня 2009 року, проте з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 23 травня 2014 року й при наявності відповідної заяви, суд відмовив у позові за спливом строку позовної давності (а.с.17-19).
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Отже, з урахуванням положень ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача.
Матеріалами справи є доведеним факт того, що на момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною.
Посилання апеляційної скарги про те, що п. 2.3. глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України взагалі не передбачає направлення нотаріусом будь-яких документів боржнику чи іпотекодавцю для вчинення виконавчого напису, колегія суддів визнає таким, що не вказує на правомірність вчинення виконавчого напису у порушення процедури встановлення безспірності боргу.
За таких обставин, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Районним судом з достатньою повнотою з'ясовано обставини справи, зібраним доказам дано належну оцінку, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, а також матеріали справи, у їх сукупності, правових підстав до скасування постановленого по справі рішення, як про це ставиться в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 квітня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: