П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/4899/18
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Потапчук В.О.
суддів: Семенюк Г.В. , Шляхтицький О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2018р., прийнятого у порядку письмового провадження (суддя Свила Л.І.) по справі № 1540/4899/18 за позовом ОСОБА_2 до Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог.
До суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою до Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_2 у зміні його по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2", зобов'язання відповідача скласти актовий запис про зміну ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року позов задоволено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Київське районне у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Окрім того, скаржник звертає увагу на те, що відповідно до розділу 4 п. 1 п. п. 6 "Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні" фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові тільки у разі зміни її батьком свого власного імені.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Обставини справи.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20.02.2018 року вбачається, що 9 лютого 1970 року народився ОСОБА_3, батьками зазначені ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, про що зроблено актовий запис №516 від 13 березня 1970 року.
ОСОБА_4 (матір позивача) розірвала шлюб з ОСОБА_5 та 14 листопада 1980 року уклала шлюб з ОСОБА_6, змінивши прізвище з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2", що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 .
У зв'язку із тим, що позивач виховувався вітчимом, ОСОБА_6, 27 травня 1992 року ОСОБА_3 змінив прізвище з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" та по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" про що зроблено актовий запис №27 від 27.05.1992 року, що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, імені, по батькові Серії НОМЕР_2, виданим відділом РАГСУ Київського райвиконкому м. Одеси .
Позивач вирішив відновити свої родинні зв'язки із біологічним батьком та 16 лютого 2018 року звернувся до Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про зміну прізвища з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" та по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" .
Відповідно до повідомлення Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області №2486/17/47/-61 від 08.05.2018 року про те, що на підставі висновку Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області та висновку Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_8 дозволено змінити прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про зміну імені Серії НОМЕР_3 від 15 травня 2018 року Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області прізвище позивача "ОСОБА_2" змінено на "Суслов" при цьому, позивачу повідомлено, що відповідно до розділу 4 п. 1 п. п. 6 "Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні" фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені .
Після отримання свідоцтва про зміну імені Серії НОМЕР_3 від 15 травня 2018 року, позивач знову звернувся до Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про зміну по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" .
Проте, Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області листом №3692/47-117 від 14.07.2018 року позивачу відмовлено у зміні по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" та повідомлено, що відповідно до розділу 4 п. 1 п. п. 6 "Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні", затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені .
Позивач не погодився з правомірністю дій Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відмови у зміні його по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" та звернувся до суду з цим позовом.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того ,що дії Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відмови ОСОБА_2 у зміні його по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2" є протиправними.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Згідно із положеннями ст. 271, 294 Цивільного кодексу України право на ім'я є особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи.
Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Положеннями ст. 295 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.
Відповідно до ст. 10 Сімейного кодексу України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).
Згідно з ст. 147, 149 Сімейного кодексу України по батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.
Відповідно до п. 1 розділу 4 "Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні", затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5, ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.
При цьому, нормами законодавства не врегульовано питання можливості зміни по батькові фізичної особи, батько якої не змінює ім'я, а тим більше, випадок, в якому позивач хоче повернути собі по батькові біологічного батька, що надає можливість застосування, в даному випадку ст. 10 Сімейного кодексу України.
Оцінка суду.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції,було встановлено, що позивачу було відмовлено у зміні його по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2", зобов'язання відповідача скласти актовий запис про зміну ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, по батькові з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2"
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
16 серпня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі за заявою Гарнага проти України (№ 20390/07), в якому, перевіряючи правомірність відмови заявниці у зміні її по батькові, постановив, що Україна порушила стосовно Гарнаги статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Після набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного заявниця Гарнага звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи за її позовом.
Переглядаючи судові рішення, ухвалені щодо Гарнаги, Верховний Суд України у своїй постанові від 27 січня 2014 року (справа 21-418а13) зазначив наступне.
Європейський суд у справі «Гарнага проти України» констатував, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім'я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв'язку носіїв певного імені з сім'єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.
У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім'я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв'язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.
Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.
Європейський суд одноголосно постановив, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції щодо заявниці.
З огляду на викладене, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що відповідно до статей 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом,включаючи відновленняпровадження у справі.
У зв'язку з цим, Верховний Суд України скасував судові рішення, ухвалені щодо Гарнаги, і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Останній, розглянувши справу, визнав право на зміну імені та її позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Відповідно до статті 242-2 КАС (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів також зауважує, що на момент розгляду ЄСПЛ справи «Гарнага проти України» редакція статті 295 Цивільного кодексу України передбачала можливість зміни особою по батькові лише у разі, якщо її батько змінив ім'я.
Чинна на сьогодні редакція вказаної статті Цивільного кодексу України також уможливлює зміну по батькові у разі виключення відомостей батька дитини з актового запису особи про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону. Водночас, це не змінює правову проблему, встановлену Європейським Судом у справі Гарнаги.
Отже, аналізуючи викладене у своїй сукупності, можна дійти висновку, що українське законодавство відносно вільно дозволяє фізичній особі змінювати ім'я або прізвище. Однак, на відміну від можливості змінити власне ім'я і прізвище, чинне законодавство прямо не передбачає право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Конвенція - це живий інструмент, який має тлумачитись у контексті змін у суспільстві і у відповідності до умов сучасності. Водночас, рішення у схожих справах повинні бути подібними, оскільки відмінність може призвести до нерівності позивачів перед законом та не виправдати законні очікування тих, хто звертається до правосудця. Існує ряд причин, за якими необхідно притримуватись прецедента. Це перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецедента не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й виражає саму суть судової політики (справа «Коссі проти Сполученого Королівства», рішення від 27 вересня 1990 року).
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 19 цього Закону визначає порядок її застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. Так, зокрема, частиною п'ятою цієї статті визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
Отже, з наведеного можна зробити наступні висновки: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а так само практика Європейського суду як її складова, є частиною національного законодавства; їх положення є нормами прямої дії; вони мають пріоритет у застосуванні порівняно з нормами національного законодавства, що суперечать Конвенції. Зазначені принципи обов'язкові не лише для суду, а й для адміністративних органів.
Враховуючи усе викладене вище у своїй сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, який визнав протиправною відмову Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області у внесенні змін до актового запису в частині зміни по батькові з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2» та зобов'язав відповідача внести відповідні зміни до актового запису.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного суду від 13 березня 2019 року у справі № 826/5812/14.
А тому апеляційний суд відхиляє доводи скаржника та вважає їх безпідставними, не обґрунтованими та такими, що суперечить чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
Згідно ч.4 ст.243 КАС України,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.311,315, 316, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити
без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текс судового рішення складений та підписаний 11 квітня 2019 року.
Головуючий суддя Потапчук В.О.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.