справа № 373/1993/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Керекеза Я.І.
09 квітня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Громадської організації «Громадська рада Переяслава» про захист честі, гідності, ділової репутації і стягнення заподіяної моральної шкоди,
У жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив визнати такою, що не відповідає дійсності, інформація ОСОБА_1, голови громадської організації «Громадська рада Переяслава», про корупційні схеми посадових осіб (в тому числі і ОСОБА_2), зловживання державною владою, грабування місцевого бюджету, зайняття здирництвом, порушення чинного законодавства, а також що на початку червня 2017 року між ним та позивачем виникла конфліктна ситуація під час якої ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності. Зобов'язати ОСОБА_1, який діє від імені громадської організації «Громадська рада Переяслава», спростувати відомості, що не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 шляхом надіслання листів Генеральній прокуратурі України, Національній поліції України, Голові служби безпеки України, Міністру внутрішніх справ України, а також оголошення:
а) перед загальними зборами і засновниками громадської організації «Громадська рада Переяслава», за місцезнаходженням громадської організації: місто Переяслав-Хмельницький, вул. Б.Хмельницького, 27/25;
б) перед депутатами міської ради за адресою: місто Переяслав-Хмельницький, вул.
Б.Хмельницького, 27/25, тобто місцезнаходженням громадської організації «Громадська
рада Переяслава», про те,
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3716/2019
Що вся інформація про корупційні схеми посадових осіб (в тому числі і ОСОБА_2), зловживання державною владою, грабування місцевого бюджету, зайняття здирництвом, порушення чинного законодавства, а також, що на початку червня 2017 року між ним та позивачем виникла конфліктна ситуація під час якої ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності - не відповідає дійсності і є наклепом. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 копійок моральної шкоди
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує особисте немайнове право ОСОБА_2 на повагу до честі, гідності та ділової репутації, інформацію, поширену ОСОБА_1 20 травня 2017 року на засіданні ради громадської організації «Громадська рада Переяслава», а саме, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла конфліктна ситуація, під час якої ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності. Зобов'язати ОСОБА_1 протягом 15 днів з дня набрання рішення в даній справі законної сили спростувати поширену ним 20 травня 2017 року на засіданні ради громадської організації «Громадська рада Переяслава» недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона поширювалася, шляхом оголошення на засіданні ради громадської організації «Громадська рада Переяслава» про спростування інформації, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла конфліктна ситуація, під час якої ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 05 копійок моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 240, 00 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що не знаходить обґрунтування позовна вимога до ОСОБА_1 як фізичної особи, оскільки він не є учасником справи.
Вказує, що поширена інформація про те, що між сторонами виникла конфліктна ситуація не є оціночним судженням та не встановлено достеменно судом не відбуття даної події. Звертає увагу на те, що між сторонами існував конфлікт, метою якого було створення тиску на представників Громадської організації.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 діяв від свого імені, які фізична особа та заподіяв шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача. Звертає увагу на те, що відповідач мав спланований характер своїх дій щодо розповсюдження неправдивої інформації декілька разів.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній, просив останню задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника позивача, перевіривши наведені в скаргах доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних, допустимих та достовірних доказів, які б в своїй сукупності давали підстави стверджувати, що інформація про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла конфліктна ситуація, під час якої позивач погрожував відповідачу фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності є достовірною, суду не надано. Характер такої інформації не дає підстави стверджувати, що вона висловлена правомірно з врахуванням значно ширшої межі допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує в сукупності негативні наслідки, які настали для позивача, характер та обсяг його страждань, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, при цьому не виходячи за межі заявлених позовних вимог в силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції не переглядається.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 є депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради VІІ скликання, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 від 17 листопада 2015 року (а. с. 28).
Відповідно до матеріалів ЄО№3600 від 16.06.2017 наданих позивачем, вбачається, що Голова громадської організації «Громадська Рада Переяслава» ОСОБА_1 направив 15 червня 2016 року заяву Національній поліції України, Генеральній прокуратурі України, Голові Служби безпеки України та Міністру внутрішніх справ України щодо протиправних дій відносно нього посадових осіб м. Переяслав-Хмельницького, а саме: секретаря Переяслав-Хмельницької міської ради ОСОБА_6, першого заступника голови Переяслав-Хмельницької міської ради ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_2, директора ТОВ «Агрошляхбуд» Гончаренка О.М., директора НВЕЗ «Переяслав» Лукашевича О.М., а також ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а. с. 8-17).
З висновку по матеріалам ЖЄОЗП №3600 від 15.06.2017 вбачається, що в ході проведеної перевірки в діях, зокрема, ОСОБА_2, ознак кримінального правопорушення не встановлено (а. с. 6-7).
ОСОБА_2 зазначив, що в кінці серпня 2017 року він ознайомився з матеріалами ЖЕОЗП №3600 від 15 червня 2017, щодо перевірки заяви ОСОБА_1, голови громадської організації «Громадська рада Переяслава» та виявив поширення неправдивих чуток ним, наклепу та образ. В своїй заяві відповідач писав, що, викриваючи корупційні схеми, зачепив інтереси посадових осіб (в тому числі і позивача), які зловживають державною владою, грабують місцевий бюджет, займаються здирництвом, порушують чинне законодавство, в зв'язку з чим позивач хвилюється за своє життя та здоров'я, а також рідних та своє майно.
Крім цього в письмовому поясненні, яке надав відповідач оперуповноваженому Переяслав-Хмельницького ВП, він вказав на те, що на початку червня у нього з позивачем виникла конфліктна ситуація, під час якої позивач погрожував відповідачу фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності. Таку ж інформацію ОСОБА_1 озвучив і на засіданні ради громадської організації «Громадська рада Переяслава». Вказаний наклеп і образи честі та гідності позивача, в тому числі і як депутата міської ради, підприємця, також вбачаються з власноручно написаної заяви відповідачем до Генеральної прокуратури України, національної поліції України, Генерального прокурора України, Голові служби безпеки України, Міністру внутрішніх справ України.
Позивач вважає, що відповідач порушив його права недоторканості фізичної особи, завдав шкоди його честі, гідності, а особливо діловій репутації, як депутату міської ради і підприємцю.
Своїми діями відповідач завдав позивачу моральної шкоди, посилаючись на те, що в зв'язку з неправомірними висловлюваннями відповідача, оточуючі ставлять під сумнів моральні якості та інтелектуальні здібності позивача, що може вплинути на результат майбутніх виборів депутатів до місцевої ради.
Враховуючи наведене, ОСОБА_2 звернувся до суду із відповідним позовом.
У статях 28,68 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.
Разом з тим у ст..34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Враховуючи наведене, беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини » є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію » визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод..
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи , а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 - голова громадської організації «Громадська рада Переяслава» 20 травня 2017 звернувся до ради вищезгаданої громадської організації та озвучив інформацію про те що, між ним та позивачем виникла конфліктна ситуація, під час якої ОСОБА_2 погрожував відповідачу фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності.
На підставі зазначеного звернення Рада громадської організації прийняла рішення «в зв'язку з погрозами, що надходять до голови ГО «Громадська рада Переяслава» звернутися до правоохоронних органів з проханням взяти до відома факти погроз, що надходять на адресу ОСОБА_1.» (а. с. 48).
На думку колегії суддів, інформація яку надав відповідач 20 травня 2017 року щодо позивача, не містить будь-яких оціночних суджень щодо зазначених дій позивача по справі, а несе інформацію яка може бути підтверджена або спростована за допомогою певних доказів у спосіб визначений законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що свідків, або інших доказів на підтвердження фактів які він озвучив на засіданні Ради вищезгаданої організації 20.05.2017 у нього немає.
Також матеріали справи містять докази того, що при складанні пояснень працівникам поліції з приводу звернення ГО «Громадська рада Переяслава» до правоохоронних органів за заявою ОСОБА_1 14.07.2017 останній пояснив, що 26.05.2017 йому погрожували невідомі особи, а сам позивач на початку червня 2017 (а. с. 12-13).
В суді апеляційної інстанції відповідач не зміг пояснити суду про таку розбіжність у датах щодо дій позивача відносно нього.
В подальшому пояснив, що така розбіжність можливо виникла, у зв'язку з помилкою секретаря ГО «Громадська рада Переяслава» при складанні протоколу, але такої версії при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не озвучував.
Крім того, як вже зазначалося вище, з висновку по матеріалам ЖЄОЗП №3600 від 15.06.2017 вбачається, що в ході проведеної перевірки за вищезгаданою заявою, в діях, зокрема, ОСОБА_2, ознак кримінального правопорушення не встановлено (а. с. 6-7).
За наведеного, колегія суддів вважає, що відповідач не довів в суді, що інформація відносно позивача, яку він надав на засіданні Ради ГО «Громадська рада Переяслава» 20.05.2017 є достовірною.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання інформації про те, що «між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла конфліктна ситуація, під час якої позивач погрожував відповідачу фізичною розправою у разі продовження ним громадської діяльності» недостовірною, такою, що не відповідає дійсності і є фактичним твердженням відповідача.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вищезгадана недостовірна інформація порушує особисте немайнове право позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
Відповідно до ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Згідно з частиною третьою ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема,норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Аналіз наведених норм права дає можливість прийти до висновку про те, що суд може визнати недостовірну інформацію як таку, що порушує особисте немайнове право позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації за умов , що така інформаціє є недостовірною, в такій інформації містяться данні, в тому числі про порушення особою норм чинного законодавства і на думку останньої вказана недостовірна інформація порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Враховуючі вищевикладені обставини справи колегія суддів вважає, що недостовірна інформація яка була поширена відповідачем на засіданні Ради 20.05.2017 безумовно порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації
Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо зобов'язання відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію .
Згідно зі ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Аналіз вказаної норми права дає можливість зробити висновок про те, що особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування такої інформації.
Як вже зазначалося вище, при розгляді справи в судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що діями відповідач порушені немайнові права позивача по справі в наслідок чого останній має право на спростування недостовірної інформації щодо нього у спосіб в який вона була поширена.
За наведеного, висновки суду першої інстанції в даній частині є вірними.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість та наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Враховуючи порушення прав позивача щодо поширення відповідачем неправдивої інформації, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, виходячи із меж заявлених позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що факт розповсюдження недостовірної інформації відбувся є необґрунтованими, враховуючи вищевикладене та спростування матеріалами справи.
Крім того, відповідно до Протоколу засідання ради «Громадська рада Переяслава» від 20 травня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1, в якому стверджує, що йому надійшли погрози від ОСОБА_2 та на засіданні ради розповсюджує неправдиву інформацію, яка принижує честь гідність та ділову репутацію Позивача, до того ж Відповідач не заперечив факт розповсюдження наведеної у протоколі інформації (а. с. 48).
Більше того відповідач вказав що протокол підписаний ним та членами ради, що в свою чергу підтверджує факт розповсюдження неправдивої інформації на засіданні цієї ж ради оскільки, як вбачається з його ж пояснень наданих працівнику поліції (а. с. 12-13) він зазначив, що 26.05.2017 йому погрожували невідомі особи, а ОСОБА_2 начебто йому погрожував особисто на початку червня 2017 року.
Дана обставина, прямо вказує на вигаданий характер неіснуючих подій та обставин та крім того введення в оману необмеженої кількості осіб, яким така інформація стала відома, так як дата розповсюдження неправдивої інформації передує подіям, про які відповідач вказує в своїх поясненнях.
Доводи апеляційної скарги про те, що позов подано не до тієї особи не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових службових обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
ОСОБА_1 хоча й є головою ГО «Громадська рада Переяслава» однак з огляду на матеріали справи та особисті пояснення, які він надав суду, то він діяв від свого імені, як фізична особа, а тому саме як фізична особа, він і заподіяв шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача.
Посада керівника організації, в тому числі і Громадської організації, не змінює статусу фізичної особи як такої, та не позбавляє його обсягу прав та обов'язків, як фізичної особи (громадянина).
Більш того, матеріали справи містять данні про те, що провадження у справі в суді першої інстанції було відкрито саме відносно відповідача як фізичної особи. Зазначену ухвалу відповідач не оскаржував.
Таким чином, ОСОБА_1 як фізична особа є належним відповідачем по справі, а тому доводи апеляційної скарги підлягають відхиленю.
Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог до 746,67 грн.
Таким чином, рішення суду в частині визначення розміру судових витрат підлягає зміни відповідно до ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2018 року в частині судових витрат змінити, змінивши розмір стягнутих судових витрат з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 2 240 грн. до 746,67 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11.04.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В.Шахова