03 квітня 2019 року м. Київ
Справа № 22-ц/824/3419/2019 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Луценко О.М.
Унікальний №756/6595/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про усунення перешкод у вихованні онука та визначення порядку участі у вихованні онука,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про усунення перешкод у вихованні онука та визначення порядку участі у вихованні онука.
Просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; визначити порядок участі бабусі ОСОБА_1 у вихованні онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, першу та третю неділю з 11 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. та один місяць для сумісного відпочинку бабусі ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, влітку, за погодженням з мамою ОСОБА_2; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є бабусею ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками якого є - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Позивач позбавлена можливості спілкуватися з онуком, оскільки відповідач з онуком за місцем свого проживання не допускає бабусю до помешкання на телефоні дзвінки не відповідають.
Позивач вважає, що дії відповідача порушують її право на спілкування з онуком, а тому просила задовольнити позов.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року позов було задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; визначено способи участі ОСОБА_1 час спілкування та вихованні зі своїм малолітнім онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким чином: перша та третя неділя кожного місяця з 12-00 год. до 18-00 год. у присутності матері дитини; місцем зустрічі бабусі та онука - є місце проживання/перебування дитини з можливістю відвідування інших місць відпочинку та розвитку за погодженням з матір'ю дитини та самою дитиною; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визначеного способу участі у спілкуванні та вихованні онука, а також стягнутих судових витрат, ОСОБА_1, 29 грудня 2018 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду в цій частині скасувати та постановити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки факту постійного проживання апелянта з дитиною, спільного відпочинку у вихідні дні та літні канікули в належному апелянту на праві власності будинку, а також сум дитини за таким відпочинком.
Визначений судом першої інстанції регламент, є незручним з огляду на значну відстань місця проживання апелянта, а спільний відпочинок апелянта з дитиною взагалі залишився поза увагою.
Можливість побачень з онуком лише у присутності матері з можливістю відвідування інших місць відпочинку та розвитку за її погодженням та погодженням самої дитиною, робить саме рішення суду нечітким, таким, що не може бути заздалегідь виконане примусово, що є неприпустимим, позбавляючи можливості урізноманітнити проведений з дитиною час через відсутність згоди матері.
Обґрунтовуючи визначений графік суд першої інстанції посилався на вік дитини, однак будь-яких доводів неможливості семирічної дитини, яка відвідує школу, та яку виростила саме бабуся зустрічатись з апелянтом без її матері, оскаржуване рішення не містить.
Посилання суду першої інстанції на нестійкий та недовірливий емоційний зв'язок апелянта з онуком, є безпідставним та необґрунтованим, враховуючи той факт, що сама відповідач своїм правом на подання відзиву або прийняття участі в судовому засіданні не скористалась.
Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів того, що спілкування дитини з бабусею без присутності матері буде мати негативний вплив на його нервову систему і психіку, чи зашкодить інтересам дитини.
Оскаржуване рішення в цій частині є неповним, постановленим формально, без належного дослідження доказів.
Апелянт вважала, що справа розглянута судом односторонньо, обставини справи встановлені та досліджені неповністю, доводи представника позивача та третьої особи, викладені в позові та письмових поясненнях належним чином не перевірені.
Відмова суду першої інстанції у стягненні з відповідача на користь апелянта судових витрат на правову допомогу є безпідставною.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна, правнича допомога є складовою судових витрат.
Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті ЗО Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі ЗО Закону України «Про адвокатуру Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час .
Доказом сплати гонорару адвоката є квитанція, яка була долучена до позовної заяви, разом із документами, які засвідчують, що адвокат є самозайнятою особою, тому судові витрати в цій частині підлягають стягненню. Будь-яких заперечень з цього приводу з боку відповідача до суду не надходило.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, 05 лютого 2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що вона не була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви була вручена її представнику 11 грудня 2018 року після ознайомлення з матеріалами справи.
Клопотання представника апелянта про визнання поважними причин пропуску судового засідання призначеного на 13 грудня 2018 року та відкладення розгляду на іншу дату, через участь представника апелянта в іншому судовому засіданні та отримання позовної заяви лише 11 грудня 2018 року, були залишені судом першої інстанції без уваги.
Твердження щодо належного повідомлення відповідача, неповідомлення про причини неявки в судове засідання та неподання відзиву суперечать наявним матеріалам справи та не відповідають дійсності.
Апелянт була позбавлена можливості дізнатись про день та час судового розгляду, оскільки ухвала про відкриття провадження у справі від 11 червня 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня і понині.
Доводи, які містяться в позовній заяві повністю не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт дійсно перебувала у шлюбі з сином позивача від якого у них народилась дитина.
Батько дитини цілком самоусунувся від її виховання починаючи з моменту народження. За весь період шлюбу перебував на цілковитому утриманні апелянта та вів довільний спосіб життя, не мав постійного джерела доходів та постійно змінював місце роботи.
Спільний час з дитиною батько проводив у кафе, ресторанах та нічних клубах, привчаючи до зневажливого ставлення до оточуючих, образ та неповаги, а також навчаючи дитину нецензурній лексиці.
Всі зауваження апелянта щодо неприпустимості такого виховання та шкоди, яка наноситься дитині призводили до прояву негативних емоцій відносно апелянта, погроз та спроб фізичного насильства. Саме така поведінка батька дитини стала підставою для розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Свою незгоду з судовими рішеннями ОСОБА_3 виразив шляхом вчинення кримінальних правопорушень направлених на завдання фінансової, душевної та психологічної шкоди апелянту та дитині, за фактом вчинення яких було відкрито чотири кримінальних провадження.
Доказами негативного впливу батька на дитину, зокрема є внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_3 спроби викрадення дитини, яка супроводжувалась нанесенням апелянту тілесних ушкоджень, нецензурною лайкою та залякуванням дитини; спроби викрадення належного апелянту транспортного засобу та шахрайські дії ОСОБА_3 щодо належної на праві власності матері апелянта квартири.
Існуюча заборгованість по сплаті аліментів свідчить про явне нехтування своїми прямими обов'язками по утриманню спільної дитини та забезпечення її гармонійного розвитку.
Після самовільного вивезення батьком дитини на тимчасово окуповану територію АР Крим та неможливість повернення її на території України без особи, яка її вивезла, дитина зазнала сильної психологічної травми. Стан дитини змусив апелянта звернутись за допомогою до психолога, який надає їй допомогу у психокорекційному відновленні стану психосоматичного здоров'я.
В результаті цих подій у дитини з'явився страх щодо зустрічі з батьком та його рідними, через можливе виконання ним погроз щодо викрадення дитини та неповернення до матері.
Негативне та агресивне ставлення батька до дитини, фізичний та психоемоційний стан дитини стали підставою для звернення апелянта з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
В результаті такого ставлення батька до дитини дитина отримала неврологічне захворювання - соматоформна вегетативна дисфункція; невротичний синдром.
Апелянт наполягала, що надмірна опіка та виховання позивача призвели до порушення нормального розвитку дитини: не виховувалось почуття поваги до дорослих, навички особистої гігієни, самостійне прийняття їжі, почуття відповідальності, охайності та правильне поводження зі своїми речами.
Позивач самостійно ставила дитині різноманітні діагнози, призначала лікування та давала дитині лікарські засоби у надмірній кількості.
Будь-які зауваження з боку апелянта позивач ігнорувала та була змушена за порадою дитячого психолога обмежити спілкування дитини з бабусею, до моменту прояву ним власної ініціативи таких зустрічей.
Позивач постійно висловлює різноманітні образи в бік апелянта, використовуючи нецензурну лексику в присутності дитини, влаштовує скандали та зводить нанівець всі спроби апелянта налагодити відносини дитини з бабусею.
Дитина не проявляє жодного бажання таких зустрічей та відмовляється спілкуватись з бабусею навіть по телефону.
Всі отримані рекомендації Комісії з питань захисту прав дитини, психологів та спеціалістів служб у справах дітей цілком ігноруються позивачем.
Позивач поводиться агресивно та неадекватно по відношенню до апелянта, що дає їй всі підстави вважати, що її дитина отримує таке ж ставлення і до себе.
Явно виражене небажання позивача прислухатись до думки апелянта та дитини та вчинення на них психологічного тиску є прямим порушенням ст.9 Закону України «Про охорону дитинства».
Як наголошувала апелянт вона не чинить жодних перешкод позивачу у спілкуванні з онуком. Однак остання не бажає дійти спільної згоди щодо її участі у вихованні онука, а всі пропозиції апелянта по вирішенню цього питання в процесі переговорів натикаються на непорозуміння, образи та брехню.
Ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що дитина самостійно та неодноразово висловлювала своє небажання спілкуватись з позивачем психологам Служби у справах дітей.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували, просили залишити її без задоволення.
Третя особа ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1, та заперечував проти скарги ОСОБА_2
ОСОБА_2 та її представники підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації просили розглянути справу в інтересах дитини. Представника в судове засідання не направляли.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу та їх представників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Суд встановив, що між сторонами склалися спірні правовідносини щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, приймаючи до уваги вік дитини, особливості його розвитку, навчання та виховання, необхідності дотримання розпорядку дня та відпочинку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції повністю відповідає зазначеній нормі процесуального закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здоровий розвиток дитини.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону дитинства" держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.
Згідно зі ст. 257 Сімейного Кодексу України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.
Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав відповідну оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, та вирішив спір цілком в інтересах неповнолітньої дитини з урахуванням висновку органу опіки та піклування.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта ОСОБА_1 щодо незручності встановленого судом першої інстанції регламенту побачень з дитиною, оскільки самостійно зазначене питання спірні сторони між собою не вирішили, а орган опіки та піклування рекомендував порядок участі у вихованні дитини який прийняв суд виходячи з належної перевірки обставин та правовідносин сторін, віку дитини, періоду навчання, розпорядку дня та інше.
З урахування висновку органу опіки та піклування суд першої інстанції правомірно визначив можливість побачень з дитиною у присутності матері з можливістю відвідування інших місць відпочинку та розвитку за її погодженням та погодженням самої дитиною.
Наявність неприязних стосунків вимагає обидві сторони знайти компромісне рішення для вирішення спірних питань без порушень права та інтересів дитини.
Натомість вирішення спірної проблеми переходить в площину не з'ясованих особистих спірних питань між сторонами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування також керувався наявними в матеріалах справи доказами.
Суд при ухвалені рішення надає оцінку наявним в матеріалах справи належним доказам.
Крім того зазначив, що позивач ОСОБА_1 в подальшому не позбавлена можливості звернутись до суду з вимогами про зміну встановленого судом регламенту.
Колегія суддів не приймає доводів апелянта ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів того, що спілкування дитини з бабусею без присутності матері буде мати негативний вплив на його нервову систему і психіку, чи зашкодить інтересам дитини.
Колегія судді звертає увагу, що матеріали справи не містять і протилежного доказу.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта, щодо не згоди з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача на користь апелянта судових витрат на правову допомогу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підтвердження виконання робіт про надання правової допомоги необхідно було надати оригінал квитанції про сплату послуг та акт виконаних робіт із зазначенням переліку виконаних робіт, часу виконання та їх вартості та підписами сторін.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта ОСОБА_2 виходячи з наступного.
Процесуальні дії суду першої інстанції суду першої інстанції зазначені апелянтом не належне повідомлення, про дату та час судового засідання, не вручення копії ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви на суть ухваленого вірно рішення не впливає.
Інші доводи апелянта стосуються існуючих неприязних стосунків між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_3, батьком дитини та позивачем ОСОБА_1
Колегія суддів вважає, що апелянтом не надано допустимих та беззаперечних доказів того, що позивач, яка є бабою дитини, несе загрозу та її подальше спілкування з дитиною суперечило б інтересам дитини.
Також відповідачем не надано доказів, що позивачем застосовувалось фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання відносно дитини.
Колегіє суддів не було встановлено підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги відхиляються. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 09 квітня 2019 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль