копія
08 квітня 2019 року Справа № 160/1906/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.02.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перерахунку пенсії позивачу з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачу розмір пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР" згідно довідок №1774, №1775 від 02.09.2018 року, видані філією №2 ЗАТ "Внешторгсервис", та провести нарахування у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа 160/1906/19 передана судді Віхровій В.С.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем протиправно не перераховано пенсію позивача з урахуванням заробітної плати за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту «Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР», оскільки надані до перерахунку довідки про розмір заробітної плати є дійсними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/1906/19 у спрощеному провадженні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
03.04.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області заперечує проти адміністративного позову та вказує, що довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами з території, які непідконтрольні українській владі не підлягають реєстрації та виконанню.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1
07.11.2018 р. позивач звернувся з заявою до Магдалинівського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 рік за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР".
У листопаді 2018 року Позивач отримав відповідь листом № 933/02.26.-21 від 15.11.2018 р., в якому Магдалинівський відділ обслуговування громадян повідомив, що 07.11.2018 р. надано заяву на перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 рік, за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР». Довідки про заробітну плату за № 1774, №1775 від 02.09.2018 року видані ЛНР ЗАТ «Внешторгсервіс» філіал №2.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території.
За ст. 9 вказаного закону будь які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи, обрані чи призначені у порядку не передбаченому законом. Будь який акт (рішення, документ), виданий органами або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії на підставі довідок, які видані підприємством, що знаходиться на території непідконтрольній українській владі.
При цьому орган пенсійного фонду посилається на положення ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 р.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону № 1058-ІVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІVвизначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 4статті 24 Закону № 1058-ІVвизначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (надалі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку визначено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Пунктом 2.10 вказаного Порядку встановлено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Позивачем для перерахунку пенсії надані архівні довідки про заробітну плату №1774, №1775 від 02.09.2018 р., видані ЛНР ЗАТ «Внешторгсервіс» філіал №2, в яких містяться суми заробітної плати з розшифруванням за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту «Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР».
Вказані довідки містять штамп підприємства, підписи посадових осіб та засвідчена печаткою підприємства. Таким чином вказані довідки відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про роботу в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту «Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР» з 24.10.1990 р. по 01.10.1996 р.
Матеріали справи, серед іншого, містять довідку №1773 від 02.09.2018 р., яка підтверджує роботу в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту «Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР» та довідку №1776 від 02.09.2018 р. про перейменування підприємства, в якій містяться відомості про перейменування підприємства на якому працював позивач в тому числі у спірний період.
Дані у назві підприємства, періодах роботи, даних позивача у довідках та трудовій книжці розбіжностей не містять.
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обовязків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Разом з тим, відповідач має право та зобов'язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішення питання перерахунку пенсії позивачу, має дотримуватись справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, використовувати надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туречиини (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v., 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v., 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що органи пенсійного фонду повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд звертає увагу, що неможливість проведення УПФ перевірки відповідності довідки первинним документам, у зв'язку з проведенням АТО, не повинно покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, така обставина не пов'язана з його волею.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих підприємством, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
За наведених обставин у сукупності, враховуючи положення ст. 245 КАС України з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перерахунку пенсії позивачу з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачу розмір пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР" згідно довідок №1774, №1775 від 02.09.2018 року, видані філією №2 ЗАТ "Внешторгсервис".
Разом з тим позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести нарахування пенсії у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення задоволенню не підлягають, з огляду на їх передчасність. В даному випадку, орган пенсійного фонду, встановивши невідповідність наданих документів позивача вимогам законодавства, оцінку викладених в них відомостей не проводив. Відтак у суду відсутні підстави вважати, що за наслідками проведення перерахунку, нарахування перерахованих сум пенсії не буде здійснено.
Відповідно до ч.2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на належне отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню з коригуванням обраного способу захисту, судовий збір у розмірі 768,40 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перерахунку пенсії позивачу з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР";
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачу розмір пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.11.1990 року по 30.09.1996 року за період роботи в Свердловському виробничому об'єднанні по видобутку антрациту "Свердловантрацит шахта імені 60-річчя СРСР" згідно довідок №1774, №1775 від 02.09.2018 року, видані філією №2 ЗАТ "Внешторгсервис".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.С. Віхрова
Рішення не набрало законної сили 08.04.19
Суддя В.С. Віхрова
З оригіналом згідно
Помічник судді Ю.Ю. Ковтун