12 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/5891/18
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Голубович Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання такою, що не підлягає виконанню та скасування постанови,
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати такою, що не підлягає виконанню та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 22.03.2018 ВП №53409610;
- визнати такою, що не підлягає виконанню та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 30.10.2018 ВП №53304990.
Ухвалою суду від 26.12.2018 позовну заяву ОСОБА_3 в частині оскарження постанови державного виконавця від 30.10.2018 №53304990 залишено без розгляду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 залишено без змін.
В обґрунтування позову зазначено, що 22.03.2018 завершено виконавче провадження №53409610. У зв'язку з завершенням виконавчого провадження 22.03.2018 державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_3 у розмірі 569 949,55 грн. Одночасно з відкриттям вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_3 основної винагороди у розмірі 569 949,56 грн за ВП №57427640. Позивач вказує, що за таких умов відбувається одночасне стягнення виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця за примусове виконання одного і того ж виконавчого листа, що суперечить вимогам чинного законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вказав, що всі дії державним виконавцем вчинено з чітким дотриманням вимог чинного законодавства.
12 квітня 2019 року в судовому засіданні за згодою представників сторін суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, 22.03.2018 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Голубович Н.П. у зв'язку із завершенням виконавчого провадження за виконавчим листом №296/8486/14-ц від 25.01.2017 стягнуто з боржника ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 569949,55 грн (а.с.9).
Постановою приватного виконавця Ковальського Максима Романовича від 15.10.2018 відкрито виконавче провадження ВП№57427640 за виконавчим листом №296/8486/14-ц від 25.01.2017. Стягувачем у вказаних правовідносинах зазначено публічне акціонерне товариство "Таскомбанк", стягнення відбувається в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23.08.2011 в розмірі 5699495,57 грн. Вказаною постановою стягнуто з ОСОБА_3 виконавчий збір/основну винагороду приватного державного виконавця у розмірі 569949,56 грн (а.с.11).
Постановою приватного виконавця від 15.10.2018 стягнуто з боржника основну винагороду в розмірі 10%, що за вказаним виконавчим провадженням складає 569949,56 грн (а.с.13).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до абз.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження", у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Згідно ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.
Наведена норма також кореспондується із положеннями п.3 ч.1 ст.45 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено, що у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми.
Тобто за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення, а розмір виконавчого збору, що стягується за вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення становить 10% грошової суми, що фактично стягнута з боржника.
Частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1-4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) приймає постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як видно зі змісту оскаржуваної постанови, виконавче провадження завершено згідно п.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Пунктом 1 частини 1 статті 37 вказаного Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Аналіз наведених положень закону дає підстави до висновку про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем не будь-яких дій пов'язаних з організацією виконавчого провадження, а виключно дій по фактичному стягненню з боржника присуджених за виконавчим документом сум, тобто дії за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Суд не погоджується з доводами відповідача, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню, яке перебувало на виконанні є прямою вказівкою Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягнення виконавчого збору відбувається лише за умови вчинення дій, що призвели до стягнення коштів з боржника.
Як встановлено, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Голубович Н.П. в межах виконавчого провадження ВП№53409610 не було вчинено примусових дій по стягненню з боржника на користь стягувача коштів.
Суд наголошує, що постановою приватного виконавця від 15.10.2018 у виконавчому провадженні ВП№57427640 стягнуто з ОСОБА_3 виконавчий збір/основну винагороду приватного державного виконавця у розмірі 569949,56 грн.
Таким чином, у вказаних правовідносинах відбувається подвійне стягнення з позивача по справі виконавчого збору за виконання виконавчого листа №296/8486/14-ц від 25.01.2017.
З огляду на наведене, з урахуванням того, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення, а відповідачем не надано суду доказів вчинення державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Голубович Н.П. дій спрямованих на виконання виконавчого провадження №53409610, постанова від 22.03.2018 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору є протиправною.
З приводу тверджень відповідача про відсутність заяви стягувача про передачу виконавчого провадження державному виконавцю суд зазначає наступне.
Стягувачем у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №296/8486/14-ц виступає публічне акціонерне товариство "Таскомбанк", водночас ОСОБА_3, як боржник, не може відповідати за дії іншого суб'єкта правовідносин, в тому числі і за такі, що спрямовані на передачу виконавчих документів.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір також не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. Водночас у випадках, коли виконавчий документ пред'явлений декілька разів, виконавчий збір стягується лише в частині, що не була стягнута.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням того, що позивачем доведено неможливість подвійного стягнення виконавчого збору за виконання одного і того ж рішення, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов наступним чином: визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 22.03.2018 ВП №53409610 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн, про, що свідчить квитанція №1Р1311 від 13.12.2018 (а.с.4).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 704,80 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (майдан Соборний,1, м.Житомир, 10014, ЄДРПОУ 34900660) від 22.03.2018 ВП №53409610 про стягнення з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, інд. код НОМЕР_1) виконавчого збору.
Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Панкеєва