09 квітня 2019 рокум. Ужгород№ 807/474/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Микуляк П.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області яким просить суд: визнати протиправними бездіяльзність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання ОСОБА_1 на підставі його заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.04.2018 № Ш-10/1/17-18, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області в контурі 128; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1, зареєстровану у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.04.2018 № Ш-10/1/17-18, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області та прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог ст.118 Земельного кодексу України; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_1 згідно його заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.04.2018 № Ш-10/1/17-18 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду у відповідності до КАС України, судом прийнято рішення про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не розглянуто по суті заяву позивача у встановленому законом порядку, таким лише проінформовано позивача про неможливість задоволення її заяви та в порушення вимог Конституції України, ст.118, 121 Земельного кодексу України, необґрунтовано відмовив йому у наданні відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Відповідачем було подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяло в межах та у відповідність з діючим законодавством, а прийняте оскаржуване рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогами прийнятого відповідно до Земельного кодексу України та нормативно-правового акту Стратегії.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
Вищевказану заяву позивача зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 04 квітня 2018 за номером №Ш-10/1/17-18, що підтверджується листом останнього від 03 травня 2018 року № Ш-10/1-1836/0/18-18.
Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області в своєму листі від 03 травня 2018 року №№ Ш-10/1-1836/0/18-18 посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" та Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як на підставу для відмови в задоволенні клопотання позивача про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
З вищезазначеного листа вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовило в задоволенні клопотання позивача у зв'язку з тим, що відсутня позиція органу місцевого самоврядування з питання надання (передачі) у власність позивачу зазначеної поданих нею графічних матеріалах земельної ділянки, а також у зв'язку з тим, що позивачем не надано копію документа, який би підтверджував факт її належності до осіб, на яких поширюється дія п. 19 і 20 ч. 1 ст.6, п. 11-14 ч. 2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6- 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Як видно з матеріалів справи позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з відсутністю позиції відповідної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян та неподанням позивачем копій документів, які підтверджують факт її приналежності до осіб, на яких поширюється дія п.19 і 20 ч.1 ст.6, п.11-14 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто з підстав не передбачених Земельним кодексом України.
Окремо необхідно зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, посиланням на норми якої відповідач обґрунтовував відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність, не визначає додаткових підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а затверджена з іншою метою - створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 857/265/18 та у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Щодо зобов'язання вчинити певні дії та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою слід повідомити наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивачем не враховано, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за Головним управлінням, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з прийняттям вмотивованого рішення, а відтак, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовної вимоги в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч.2 ст.77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності дій щодо відмови у наданні дозволу при розгляді клопотання ОСОБА_1, позовні вимоги щодо визнання їх протиправними та зобов'язанні розглянути заяву позивача відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, в зв'язку з чим позов в зазначеній частині позовних вимог підлягає до задоволення, при цьому, в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - слід відмовити, оскільки належним способом порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволених вимог, при цьому, з трьох заявлених позивачем позовних вимог судом задоволено дві, відтак, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 2114,40 грн. (що підтверджується квитанцією № ПН1983 від 21.05.2018 року) підлягає частковому поверненню, стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 72, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні дозволу при розгляді заяви ОСОБА_1 04.04.2018 № Ш-10/1/17-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.04.2018 № Ш-10/1/17-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1409,60 грн. (одну тисячу чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П. Микуляк