12 квітня 2019 року Справа № 160/1326/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:
- визнати дії суб'єкта владних повноважень Головного управління пенсійного фонду України протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - провести нарахування загального стажу роботи мені, ОСОБА_1, з урахуванням стажу на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності трудового стажу;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України провести виплату нарахованої пенсії з часу подання заяви з 11.10.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, відмовляючи позивачу в нарахуванні пільгової пенсії, відповідач послався на те, що назви шахт, куди був прийнятий на роботу та звідки був звільнений з роботи позивач, відрізняються.
Позивач зауважує, що на підтвердження своєї роботи в період з 10.06.1980 року до 30.06.1982 року, не може надати довідку про перейменування шахти «Ждановская-Капитальная» на шахту «Комсомолець Донбаса», оскільки з 2014 року по цей час територія шахти знаходиться на окупованій території, робота шахти зупинена з 03 березня 2017 року, працівники не виходять на роботу, та позивачу навіть невідомо чи є там на шахті хто-небудь, чи ні, та немає у кого брати таку довідку.
Зазначає, що з Інтернету позивач дізнався про історію існування та перейменування шахти, де він працював. На початку будівництва в березні 1978 року шахта мала назву «Ждановська-Капітальна», після закінчення будівництва - получила назву «Комсомолець Донбаса», яке існує й досі. Таким чином, в трудовій книжці правильно вказано назву шахти - «Ждановська-Капітальна» під час прийому позивача на работу 10.06.1080р., а 19 грудня 1980 року, коли шахта була введена в експлуатацію, шахта була перейменована в «Комсомодець Донбасу». При цьому, на підтвердження роботи на шахті «Ждановська-Капітальна» свідчить і розрахункова книжка на отримання заробітної плати, в якій вказано, що позивач поступив на роботу в червні 1980 року на шахту «Ждановська», де позивач регулярно щомісячно отримував заробітну плату.
За таких обставин, позивач вважає протиправними, незаконними та безпідставними дії відповідача відносно не зарахування до загального стажу роботи позивача періоду з 10.06.1980 р. по 30.06.1982 р., стажу, що надає позивачу право та можливість нарахування пенсії на пільгових умовах на підставі частини 1 абзац перший статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
05.03.2019 року (вх. № 11693/19) на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.
Зауважив, що згідно наданих документів загальний страховий стаж позивача становить 38 років 4 місяці 11 днів. Проте довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, як передбачено порядком підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня № 637, за період робот з 10.06.1980 року по 30.06.1982 року відсутня. Отже, відповідач вважає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно данних, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1, серії НОМЕР_2, позивач:
- в період з 01.09.1976 року по 05.06.1980 року навчався СПТУ №31 м. Шахтарська, Донецької області та здобув кваліфікацію електрослюсаря підземного четвертого розряду;
- з 10.06.1980 року прийнятий на работу підземним електрослюсарем четвертого розряду з повним робочим днем під землею (мовою оригіналу) п/о «Шахтерскантрацит» шахта «Ждановская - Капитальная» (наказ № 127/п, дата наказу відсутня);
- з 30.06.1982 року позивача звільнено з роботи (наказ від 05.06.1982 №632/к). Запис про звільнення завірено печаткою підприємства шахта «Комсомолець».
З матеріалів справи вбачається, що загальний страховий стаж позивача становить 38 років 4 місяці 11 днів.
11 жовтня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 1 та надав пакет докуменів для призначення пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №147/03.8-15 від 21.01.2019 р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з огляду на недостатність пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач, вважаючи, що дії пенсійного органу щодо відмови в зарахуванні йому періодів підземної роботи на відповідному підприємстві до пільгового стажу роботи, відповідно до Закону України «Пенсійне забезпечення» з урахуванням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є неправомірними та такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), привЗаконами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV), Порядком застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі по тексту - Порядок № 383), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637).
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) № 137-V 14 вересня 2006 року визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Згідно з абзацом 1 пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Крім того, згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.
Аналогічне правове положення закріплено й у статті 48 КЗпП України та в пункті 1 Порядку № 637.
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається достатній обсяг прав та обов'язків органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Разом з тим, відповідач має право та зобов'язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.
Слід зауважити, що, як вбачається з матеріалів справи, позивач не має можливості надати первинні документи для підтвердження спеціального трудового стажу, оскільки шахта «Комсомолець Донбасу» - розташована на тимчасово окупованій території згідно Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085 від 07.11.2014р. (в т.ч. з урахуванням останньої редакції, чинної на момент розгляду даної справи).
Відповідно до вимог ст. ст. 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діїКонституції та законів України.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи. їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь - який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Як вбачається зі змісту ч. ч.1, 2 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбаченихКонституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Отже, відсутність первинних документів, документів, які свідчать про атестацію робочого місця, уточнюючої довідки підприємства внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати право позивача на отримання пенсії, гарантоване Конституцією України.
Вищенаведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018р. по справі №569/15943/16-а.
Вищенаведені факти та правові норми, що регулюють спірні правовідносини, вказують на те, що дії відповідача з приводу відмови у призначенні пенсії позивачу з причин відсутності у нього довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за періоди роботи з 10.06.1980 року по 30.06.1982 року є протиправними.
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою(параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпеченосправедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та обєктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Під час розгляду справи судом встановлено, що УПФ не використало всі свої повноваження для повного, всебічного, добросовісного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.
Крім того, в трудовій книжці міститься посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, тобто оформлені належним чином.
Отже, суд зазначає, що відповідачем не спростовані відомості, які зазначені у трудовій книжці, а також не надано доказів того, що позивач не працював на вказаному підприємстві або відповідний періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до загального стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому, суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пільгове пенсійне забезпечення.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправними.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування наявності пільгового характеру роботи позивача, що свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується ст. 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави також, не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності дій під час здійснення перерахунку пенсії позивачу.
Отже, відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, оскільки відповідач вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені перерахунку пенсії, а тому саме дії відповідача є протиправними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи позивача з 10.06.1980 року по 30.06.1982 року на посаді підземного електрослюсаря четвертого розряду.
З огляду на вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суд, в розмірі 768,40 грн.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періоду роботи з 10.06.1980 року по 30.06.1982 року на посаді підземного електрослюсаря четвертого розряду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 стаж роботи з 10.06.1980 року по 30.06.1982 року на посаді підземного електрослюсаря четвертого розряду, та провести виплату нарахованої пенсії з 11.10.2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник