Провадження № 22-ц/803/3403/19 Справа № 201/3811/18 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
03 квітня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.
при секретарі - Кошара О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, -
В квітні 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року по справі №201/3811/18 та постановити нове рішення, яким стягнути з ПАТ КБ “ПриватБанк” кошти за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070058208000 в сумі 580 260 доларів США, з яких: 500 000 доларів США - сума вкладу; 20 054,80 доларів США - сума невиплачених відсотків; 60 205,50 доларів США - сума 3% річних.
У відзиві АТ КБ “ПриватБанк” на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року - без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернуся до суду першої інстанції із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
В обґрунтування свої позовних вимог зазначав, що він надав заяву №SAMDNWFD0070058208000 вклад «Приват-Вклад» від 14.01.2014 року з якої вбачається, що 14 січня 2014 року ОСОБА_1 у відділенні, що розташоване у АР Крим м. Севастополь, просив оформити депозитний вклад у розмірі 500000 доларів США із встановленням відсоткової ставки у розмірі 4 % річних строком до 14 січня 2015 року та оригінал квитанції про внесення суми (а.с. 13).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у травні 2014 року вже звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди відмовлено (а.с.18-23).
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення суми за порушення грошового зобов'язання.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення суми за порушення грошового зобов'язання задоволено частково.
Розірвано договір №SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року та договір № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року, які укладені між позивачем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк”.
Стягнуто із Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року 500 000 (п'ятсот тисяч) доллраів США, за договором № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) доларів США, а всього - 750 000 (сімсот п'ятдесят тисяч) доларів США на повернення депозитних вкладів, а також три проценти річних за прострочення зобов'язання у розмірі 25 966 гривень 98 копійок. (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят шість гривень дев'яносто вісім копійок).
Стягнуто із Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 гривні.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.24-27).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року в частині часткового задоволення вимог позову про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення коштів за порушення термінів виконання грошового зобовязання скасовано та залишено в силі в цій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року.
Постановою Верховного суду України від 06 липня 2016 року у задоволенні заяви заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року відмовлено (а.с.28-29).
Тобто, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі №201/6056/14-ц у повному обсязі. Відмова була мотивована судами не відсутністю квитанції про внесення коштів, а через відсутність у ній обов'язкових реквізитів - відбитку печатки/штампу банку.
Судом першої інстанції було дослідження матеріали цивільної справи №201/6056/14-ц, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зазначає про втрату квитанції за іншим договором, а саме: № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року про внесення 250000 доларів США.
В заяві про перегляд судового рішення до ВССУ від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи міститься фотокопія квитанції від 14 січня 2014 року, видана Центральним офісом Севастопольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: Крим, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, 15.
Відповідно до даної квитанції були внесені на рахунок №2620960210738 грошові кошти у сумі 500000 доларів США, зазначено: плтаник - ОСОБА_1, призначення - відкриття депозиту та стоїть підпис касира САБ - ОСОБА_4
Згідно із звукозаписом судового засідання апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2015 року, дослідженого у судовому засіданні від 16 листопада 2018 року, апеляційним судом Дніпропетровської області було досліджено оригінал квитанції за договором № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2018 року у сумі 500000 доларів США.
Верховний Суд України в своїй постанові від 06 липня 2016 року при розгляді заяви ОСОБА_1 зазначив, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що не було дотримано письмової форми договорів банківського вкладу від 14 і 20 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».
Згідно із ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.6 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона, що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку , встановлених договором.
Відповідно до ч.1 ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
За ч.1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, вбачається, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
З вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором банківського вклад, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 у порушення вимог ст. 77, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували у встановленому законом порядку обставини внесення ним грошових коштів, оскільки надана квитанція від 14 січня 2014 року про внесення грошових коштів не містить відбитків печатки банку та не містить усіх необхідних реквізитів (а.с. 65).
Доводи апелянта про те, що всі рішення (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року та постанова Верховного суду України від 06 липня 2016 року) виходять з факту відсутності у позивача банківської квитанції щодо внесення коштів на депозитний рахунок позивача, колегія суддів не може погодитись, оскільки ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі №201/6056/14-ц у повному обсязі не в зв'язку з відсутністю квитанції про внесення коштів, а через відсутність у квитанції обов'язкових реквізитів, а саме: відбитку печатки/штампу банку.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
ОСОБА_5