Рівненський апеляційний суд
Іменем України
04 квітня 2019 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12016180170000152 за апеляційними скаргами прокурора Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника-адвоката ОСОБА_9 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ольгополь Чечельницького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше судимого: 12 жовтня 2015 року Острозьким районним судом Рівненської області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн., 28 грудня 2015 року Острозьким районним судом Рівненської області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.185, ст.75 КК України на один рік шість місяців позбавлення волі з іспитовим строком один рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.115 КК України на вісім років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28 грудня 2015 року та призначено остаточне покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі на строк дев?ять років.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту його затримання - з 05 квітня 2016 року із урахуванням положень ст.72 КК України - з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.
Вироком стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати на залучення експерта у розмірі 2751 грн. 25 коп.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів по справі.
Цим вироком ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що в ніч з 02 на 03 квітня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , вчинив умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 за таких обставин.
В ніч з 02 на 03 квітня 2016 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходились за місцем проживання ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 , де спільно розпивали алкогольні напої. Там між ними на ґрунті сталих неприязних стосунків виникла сварка, яка переросла у бійку, під час якої у ОСОБА_5 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Реалізовуючи свій злочинний намір, в той же період часу, ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, усвідомлюючи небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись у власному помешканні, наніс потерпілому ОСОБА_10 не менше 19-ти ударів кулаками рук та взутими ногами, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої поєднаної тупої травми грудей та живота у вигляді: синців на грудній клітці та животі, неповних переломів ребер справа: 2-11-го по передньо-аксілярній лінії, 5-го по лопаточній лінії, 2-11-го по прихребтовій лінії; неповних переломів ребер зліва: 1-7-го по передньо-аксілярній лінії та 7-9-го по прихребтовій лінії; крововиливів у м'яких тканинах в зоні переломів ребер, множинних розривів тканини печінки з крововиливами навколо розривів, які перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент їх отримання, що призвели до масивної крововтрати, внутрішньої кровотечі та внаслідок яких настала смерть потерпілого ОСОБА_10 .
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року, вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_5 залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 листопада 23018 року частково задоволено касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та скасовано вказану ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Як вказав касаційний суд, при новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно ретельно перевірити доводи поданих апеляційних скарг, зокрема скарги ОСОБА_11 про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування, вжити заходів для проведення відповідної перевірки зазначених доводів, після чого з додержанням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити законне, обгрунтоване і належним чином вмотивоване рішення.
В апеляційній скарзі прокурор Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 просить вказаний вирок в частині призначеного покарання скасувати у зв?язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років. На підставі ч.1 ст.71 КК України до цього покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28 грудня 2015 року та призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначила, що при призначенні покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував особу обвинуваченого та тяжкість вчиненого ним злочину. Так, прокурор вказала, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. При цьому, судом визнано обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, з'явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину, однак під час судового розгляду ОСОБА_5 у вчиненому не розкаявся та усіляко намагався спростувати свою участь у вчиненні даного злочину. Водночас наявні обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, рецидив злочинів. Крім того, ОСОБА_5 за місцем проживання характеризується негативно та перебуває на диспансерному обліку в наркологічному кабінеті Острозької центральної районної лікарні з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю». Тому, на переконання прокурора, місцевий суд призначив покарання, яка не є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Обвинувачений ОСОБА_5 в апеляційній скарзі з врахуванням доповнень просить даний вирок змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України. На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що потерпілий ОСОБА_10 під час розпивання алкогольних напоїв почав наносити йому удари кулаками та ногами по різних частинах тіла, а тому він почав наносити йому удари у відповідь, проте перевищив межі необхідної оборони. Обвинувачений зазначив, що у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 підтвердили, що він боявся за своє життя, а також що перед цим випадком потерпілий його побив і він перебував у лікарні. При цьому, обвинувачений вказав на те, що його показання про те, що ОСОБА_10 почав першим наносити тілесні ушкодження нічим не спростовано.
Захисник-адвокат ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, з підстав, аналогічних викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого, також просить змінити вирок та перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч.1 ст.115 КК України на ст.124 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_5 , який просив вирок скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадженняна, його захисника-адвоката ОСОБА_6 , яка також просила вирок скасувати або перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч.1 ст.115 КК України, міркування прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги прокурора ОСОБА_8 та безпідставність апеляційних вимог сторони захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів не виявила підстав для задоволення цих скарг.
Статтею 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону. При цьому, висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_5 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині - ОСОБА_10 та кваліфікації його дій за ч.1 ст.115 КК України, колегія суддів вважає правильним та таким, що ґрунтується на обставинах кримінального провадження.
Так, частина 3 ст.404 КПК передбачає, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак, ставлячи вимогу про зміну кваліфікації дій обвинуваченого з ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України, стороною захисту не було заявлено клопотання про повторне дослідження обставин із зазначенням підстав для такого дослідження.
Таким чином, в силу вимог ч.3 ст.404 КПК, колегія суддів приймає до уваги докази, безпосередньо досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду, не даючи їм іншої оцінки, ніж надав місцевий суд.
Зокрема згідно показань обвинуваченого ОСОБА_5 , наданих ним у суді першої інстанції, вбачається, він та потерпілий ОСОБА_10 були знайомі тривалий період часу і у них склались неприязні стосунки. Так, у лютому 2016 року ОСОБА_10 сильно побив обвинуваченого, однак до поліції за вказаним фактом він не вертався. Обвинувачений зазначав, що боявся за своє життя та здоров'я.
Так, ОСОБА_5 зазначив, що 02 квітня 2016 року він купив торт, шампанське, квіти, щоб привітати ОСОБА_12 із днем ангела. Однак в цей день до нього додому прийшов ОСОБА_10 , якого він впустив у хату, оскільки хотів дізнатись за що той побив його у лютому 2016 року. Проте під час розпивання алкогольних напоїв між ними виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_10 , сидячи за столом та будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, першим вдарив ОСОБА_5 ногою в ділянку правого плеча та голови, а потім декілька разів у нирку. Обвинувачений зазначив, що він почав захищатись і наніс ОСОБА_10 декілька ударів руками і взутими ногами, від одного з яких потерпілий впав. Зазначив, що під час падіння потерпілий вдарився головою об газову плитку та розбив собі голову, однак встав та почав і далі бити ОСОБА_5 . Обвинувачений зазначив, що захищаючись, він наніс ОСОБА_10 велику кількість ударів, у тому числі і коли той лежав на підлозі. Удари він наносив по всьому тілу взутими ногами. Після цього він залишив потерпілого на підлозі, а сам пішов спати. Прокинувшись, обвинувачений побачив, що ОСОБА_10 мертвий. Швидку медичну допомогу та поліцію він не викликав, адже злякався та пішов до ОСОБА_12 , якій розповів про те, що сталось.
Згідно протоколу огляду місця події від 04.04.2016 року на місці вчинення злочину - у квартирі АДРЕСА_2 , де проживав ОСОБА_5 , виявлено труп ОСОБА_10 з тілесними ушкодженнями.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 49 від 05.04.2016 року смерть ОСОБА_10 настала від нападу з метою вбивства чи нанесення тілесних ушкоджень; від масивної крововтрати, внутрішньої кровотечі, закритої поєднаної тупої травми грудей і живота з чисельними переломами ребер та ушкодженнями печінки, смертельно травмований від дії тупих предметів.
При цьому, з висновку судово-медичного експерта №49 від 25 травня 2016 року вбачається, що симптомокомплекс ушкоджень у потерпілого ОСОБА_10 у вигляді синців грудної клітки і живота, множинних переломів ребер справа і зліва та розривів м'яких тканин печінки, перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент їх отримання. Також на тілі трупа потерпілого виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді ран волосистої частини голови, правої і лівої верхніх кінцівок та лівої нижньої кінцівки. Виявлені у потерпілого ОСОБА_10 тілесні ушкодження виникли не менше як від 19 (дев'ятнадцяти) травматичних дій (ударів) тупих предметів прижиттєво незадовго до настання смерті. Смерть ОСОБА_10 настала від масивної крововтрати, внутрішньої кровотечі, внаслідок закритої поєднаної тупої травми грудей і живота з чисельними переломами ребер та ушкодженнями печінки.
Так, диспозиція ст.124 КК України передбачає відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Для кваліфікації злочину за ст.124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його до відповідних органів влади.
При цьому, частина 1 ст.36 КК України встановлює, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку,а лише від суспільно небезпечного посягання.
Проте, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_10 відносно ОСОБА_5 суспільно-небезпечного діяння, у зв'язку з чим обвинувачений міг перебувати у стані необхідної оборони.
Натомість, згідно висновку судово-медичного експерта №77 від 05 квітня 2016 року у ОСОБА_5 виявлено садно з синцем навколо садна на лівому ліктьовому суглобі, набряк м'яких тканин зовнішніх поверхонь обох кистей, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Набряк м'яких тканин зовнішніх поверхонь обох кистей міг виникнути внаслідок нанесення ОСОБА_5 ударів сторонній особі. Будь-яких тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_5 характерних для боротьби та самооборони не виявлено. Під час допиту у суді першої інстанції вказаний висновок судово-медичної експертизи було підтверджено судово-медичним експертом ОСОБА_15 .
Вказане спростовує доводи обвинуваченого, наведені ним під час апеляційного розгляду щодо наявності у потерпілого ОСОБА_10 спеціальної підготовки для завдання тілесних ушкоджень противнику.
Натомість, як роз'яснив Верховний Суд України у Постанові №2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», зокрема у п.22, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК ), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з?ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб?єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
При цьому, колегія суддів зауважує, що умисне вбивство може бути вчинено не лише з прямим умислом, але й непрямим умислом, тобто коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Таким чином, вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і у випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоду потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає.
З огляду на велику кількість тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому обвинуваченим, більшість з яких були нанесені у життєво важливі органи - грудну клітку, в область печінки, а також зважаючи на силу ударів, які були достатніми для настання смерті, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_5 був умисел на вбивство ОСОБА_16 .
Крім того, допитані місцевим судом свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , а також потерпіла ОСОБА_18 , підтвердили факт наявності неприязних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . При цьому, потерпіла зазначала про неодноразові погрози її сину - ОСОБА_10 з боку обвинуваченого.
Таким чином, доводи сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого та наявність в його діях перевищення меж необхідної оборони, колегія суддів вважає позбавленими підстав та розцінює як намагання уникнути покарання за більш тяжкий злочин.
Також не знайшли свого підтвердження і доводи обвинуваченого щодо застосування до нього працівниками поліції недозволенних методів слідства (його побиття).
Зокрема, згідно відповіді на запит апеляційного суду виконувача обов'язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_19 за №35/2-10вих-19 від 04.01.2019 року, вбачається 21 жовтня 2015 року до Острозької міжрайонної прокуратури надійшла заява ОСОБА_5 від 20 жовтня 2015 року щодо побиття його працівниками міліції. Факти, викладені у даній заяві, були перевірені, однак свого підтвердження не знайшли. При цьому, як вказала прокурор та було об'єктивно підтверджено при апеляційному розгляді. Вказане звернення мало місце за шість місяців до початку досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Звернень за фактами нанесення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень працівниками поліції упродовж 2016 року до Здолбунівської місцево прокуратури та підпорядкованих відділів місцевої прокуратури не надходило.
Окрім того, з відповіді начальника Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» ОСОБА_20 , наданої на запит апеляційного суду, вбачається, що під час прийому до установи черговим помічником начальника слідчого ізолятора ОСОБА_5 було опитано з приводу наявності у нього тілесних ушкоджень, однак ніяких заяв від обвинуваченого не надійшло. Під час медичного огляду черговим фельдшером жодних тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 виявлено не було.
Також у відповіді зазначено, що з матеріалів особової справи встановлено, що звернень від ОСОБА_5 до адміністрації установи з приводу застосування до нього працівниками правоохоронних органів незаконних методів слідства, а також звернень щодо направлення обвинуваченого у заклади МОЗ для проходження обстеження, не надходило.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 не зміг назвати прізвищ працівників міліції, які застосовували щодо нього недозволені методи слідства. Примірників заяв чи повідомлень про чинення на нього працівниками правоохоронних органів фізичного чи психічного тиску у нього не має.
Разом з цим, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом?якшують і обтяжують.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, призначивши обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Так, місцевим судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, у відповідності до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, наявність обтяжуючих покарання обставин, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів, пом'якшуючі покарання обставини, до яких відніс з'явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину, а також негативну характеристику обвинуваченого за місцем проживання.
Таким чином, обставини, на які вказує прокурор як на підставу призначення ОСОБА_5 більш суворого покарання, місцевим судом були враховані при ухваленні вироку. Водночас, залишення поза увагою судом першої інстанції перебування обвинуваченого на диспансерному обліку в наркологічному кабінеті Острозької центральної районної лікарні з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю» не є безумовною підставою для скасування законного за своєю суттю вироку.
Також не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення щодо безпідставного визнання місцевим судом пом'якшуючих покарання обставин, адже у матеріалах кримінального провадження наявна заява про явку із зізнанням ОСОБА_5 . При цьому, під час досудового розслідування обвинувачений добровільно приймав участь у всіх слідчих діях, під час судового розгляду надавав показання щодо обставин вчиненого ним злочину. Тому, на переконання колегії суддів, факт не визнання обвинуваченим наявності у нього умислу на вбивство потерпілого, не спростовує наявності вказаних пом'якшуючих обставин.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що вирок місцевого суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника-адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 у строк відбування покарання період його тримання під вартою з 05 квітня 2016 року по 04 квітня 2019 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_5 - у той самий строк з дня отримання копії цієї ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3