Провадження № 22-ц/803/3848/19 Справа № 202/7589/16 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л.П. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
10 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю -
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Вказувала, що 09 липня 2005 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану ДМУЮ Дніпропетровської області. Сімейне життя між ними не склалось, з червня 2016 року разом не проживають.
Зазначала, що за час перебування у шлюбі придбано квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3, вартість квартири складала 99.750 грн. Крім цього сторонами у шлюбі придбано кондиціонер, кухонні меблі, диван, дитяче ліжко, комп'ютер, телевізор, холодильник, шафа, пральна машинка "Samsung".
Посилаючись на вказані обставини, просила суд:
- розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2
- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 39,0 кв.м, житловою площею 18,3 кв.м;
- виділити їй в натурі пральну машинку "Samsung", дитяче ліжко.
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2016 року роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна.
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Зазначав, що квартира АДРЕСА_2 не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за кошти отримані ним від спадкового майна, яке залишилось йому після смерті його матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_5
Вказував, що ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі не була працевлаштована та не мала будь-якого доходу. Кошти на придбання спірної квартири отримані після продажу квартир, отриманих ним у спадок.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в розмірі 997 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просила скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2018 року в частині задоволення зустрічної позовної заяви та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що копія договору купівлі-продажу квартири від 15 травня 2013 року належним чином не завірена ОСОБА_2 або його представником, тому судом неправомірно враховано цей доказ; інша спадкова квартира АДРЕСА_1 не продана ОСОБА_2, а згідно інформаційної довідки є подарованою; купівля спірної квартири здійснена через достатній проміжок часу, достатній для витрати їх ОСОБА_2, він не довів суду, що вказані кошти збереглися.
ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 09 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Індустріальним відділом реєстрації цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зареєстровано шлюб, про що зроблений актовий запис №401, після одруження ОСОБА_1 змінила прізвище на "ОСОБА_1".
З копії свідоцтва про народження ОСОБА_2, серії НОМЕР_1, виданого 18 листопада 1976 року, встановлено, що батьками його є ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Батьки ОСОБА_2 померли у 2012 році, ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що свідчать копії відповідних свідоцтв про смерть (а.с.34;35).
Судом першої інстанції також встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло серії 7286 від 04 липня 2000 року, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира розташована у АДРЕСА_1.
15 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 продали ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_3, вартість квартири склала 277.000 грн., вказані обставини підтверджуються копією відповідного договору купівлі-продажу квартири (а.с.6), посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9, зареєстрованому в реєстрі №338.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 12 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНо ОСОБА_3, належить на праві приватної власності ОСОБА_10
12 жовтня 2013 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за 99.750 грн. квартиру АДРЕСА_2, про що свідчить копія договору купівлі-продажу вказаної квартири (а.с.6-7).
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в період з жовтня 2008 року по серпень 2015 року працювала на посаді вафельщика ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", жодних доказів того, що кошти, на які придбана спірна квартира є спільними коштами подружжя суду не надано, натомість ОСОБА_2 отримано грошові кошти від продажу спадкової квартири та спростовано презумпцію спільного майна подружжя.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, щоодин з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, така презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.
З матеріалів справи вбачається, що на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру АДРЕСА_2, яка набута ними в період шлюбу - 12 жовтня 2013 року за 99.750 грн. (а.с.6-7), ОСОБА_2 надав відповідні докази.
Так, з договору купівлі-продажу від 15 травня 2013 року (а.с.142-143) ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вчинено продаж квартири за АДРЕСА_3, за суму 277.000 грн. Зі змісту даного договору вбачається, що вказана квартира належала продавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів придніпровської залізниці від 29 лютого 2000 року на підставі розпорядження (наказу) від 29 лютого 2000 року за №6967, зареєстрованого МБТІ міста Дніпропетровська та записано в реєстрову книгу за №304п-94-189 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою від 29 квітня 2013 року по реєстру №2-2247.
З зазначеного договору купівлі-продажу від 15 травня 2013 року також вбачається, що продавцем ОСОБА_2 отримано від покупця ОСОБА_8 завдаток в сумі 4.075 грн., на день підписання цього договору залишок ОСОБА_2 складає 134.425 грн.
Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу від 15 травня 2013 року ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором становить 277.000 грн., яка сплачується покупцем одночасно з підписанням цього договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.
Таким чином, від продажу 15 травня 2013 року успадкованої квартири ОСОБА_2 отримав всього 138.500 грн. (4.075 грн.+134.425 грн.). Розмір вказаної грошової суми перевищує суму 99.750 грн., за яку була придбана спірна квартира під час шлюбу, вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за особисті кошти повністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що інша успадкована квартира АДРЕСА_1 не продана ОСОБА_2, а, згідно інформаційної довідки, є подарованою, не впливають на суть вирішення спору, оскільки ОСОБА_2 довів, що грошових коштів, отриманих ним від продажу квартири, згідно договору купівлі-продажу від 15 травня 2013 року, було достатньо для укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 12 жовтня 2013 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявна в матеріалах справи копія договору купівлі-продажу квартири від 15 травня 2013 року належним чином не завірена ОСОБА_2 або його представником, тому є неналежним доказом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки з копії вказаного договору (а.с.142-143) вбачається, що суддя першої інстанції, розглядаючи справу, засвідчила відповідність копії вказаного договору оригіналу, про що свідчить напис копія вірна та підпис головуючого судді Слюсар Л.П.(а.с.143).
З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 належними доказами довів, що для придбання спірної квартири він вніс кошти у розмірі 99.750 грн., отримані ним від продажу належного йому на праві власності майна, тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ним права особистої приватної власності на спірну квартиру.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2019 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.