Справа № 159/5308/18 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С. Л.
Провадження № 22-ц/802/352/19 Категорія: 32 Доповідач: Бовчалюк З. А.
02 квітня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Данилюк В.А., Здрилюк О.І.,
з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,
позивача ОСОБА_1, та його представника Півня Г.В.,
представника відповідача Виш А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, Державної казначейської служби України про визнання незаконною та скасування постанови про визначення розміру шкоди та відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, Державної казначейської служби України про визнання незаконною та скасування постанови про визнання розміру шкоди та відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування
Покликається на те , що 23.03.2011 року старшим слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу податкової поліції Державної податкової адміністрації у Волинській області винесено постанову про порушення щодо позивача, як директора спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Сотерс» ЛТД, кримінальної справи за ч.3 ст.212 КК України про ухилення від сплати податків на загальну суму 2282,06 тис. грн. Того ж дня накладено арешт на майно товариства і особисте майно позивача. 28.03.2011 року проведено обшук в офісі товариства та в житлі позивача, під час якого вилучено усю оргтехніку та документацію і позивач стверджує, що тим самим фактично припинено діяльність товариства.
Постановою слідчого від 15.07.2011 року провадження щодо позивача закрито за відсутністю складу злочину та порушено кримінальну справу за фактом вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.1 ст.201 КК України.
26.06.2012 року постановою слідчого зазначена кримінальна справа була закрита за відсутністю складу злочину, передбаченого за ч.3 ст.212 КК України.
Однак, накладений постановою слідчого арешт на квартиру позивача був скасований за зверненням останнього лише 25.03.2017 року.
Крім цього, у кримінальному провадженні була призначена ревізія та експертиза, наслідком яких стали податкові повідомлення-рішення, які ТзОВ «Сотерс» оскаржувало в порядку адміністративного судочинства. Позивач оплачував при цьому судовий збір за рахунок власних коштів, оскільки рахунки товариства були арештовані.
02.02.2018 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визначення розміру майнової шкоди.
Постановою від 13.09.2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області визначило майнову шкоду у 0 гривень.
Просить визнати незаконною постанову від 13 вересня 2018 року та відшкодувати йому шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку майнову шкоду, завдану неправомірними діями органів досудового розслідування, яка складається з: суми, сплаченої на правову допомогу адвоката у кримінальній справі, яка становить 21000 грн.; частки, належної йому у статутному капіталі (фонді) ТзОВ «Сотерс» ЛТД, яка становить 55321 грн.; суми заробітку, який він втратив за 5 років 11 місяців 8 днів, яка становить 93421 грн.; шкоди у вигляді несплачених внесків до фондів державного загальнообов'язкового страхування в розмірі 30376 грн. 73 коп.; судових витрат у розмірі 6653 грн. 50 коп.; інших витрат (послуги, комісія банку), які становлять 100 грн., також просить стягнути у його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року позов в даній справі задоволено частково.
Ухвалено постанову Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 13 вересня 2018 року про визначення шкоди в частині визначення розміру сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, визнати незаконною та скасувати.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування, 10500 грн. на відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальній справі, та 500 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу при розгляді цієї справи.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю, а також стягнути витрати, понесені на правничу допомогу.
В поданій апеляційній скарзі відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби України у Волинській області просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М. на підставі матеріалів перевірки фінансово-господарської діяльності СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД за 2010 рік порушено кримінальну справу відносно директора цього підприємства ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; відносно приватного підприємця ОСОБА_6, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201 КК України та відносно невстановлених осіб за фактом підробки документів за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (т.1 а.с. 25-27).
Згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Волинській області від 24.03.2011 року державним реєстратором внесено 24.03.2011 року відомості про арешт рухомого майна позивача ОСОБА_1 (а.с.28, т.1)
Як вбачається з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон та відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів від 03.02.2017 року, на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Волинській області від 23.03.2011 року державним реєстратором 24.03.2011 року внесено відомості про арешт нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.123-124, т.1).
28.03.2011 року на підставі постанови суду в житлі та в автомобілі позивача ОСОБА_1 проведено обшук, про що складено протоколи (а.с.29-33, т.1).
Постановою слідчого від 15.07.2011 року кримінальне провадження відносно директора СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 201 КК України, закрито за відсутністю складу злочину та одночасно порушено кримінальну справу за фактом вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених зазначеними статтями КК України (а.с.43-44, т.1)
15.08.2011 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Волинської області постанову слідчого від 15.07.2011 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 скасовано та відновлено досудове слідство (а.с. 89 т.1)
29.08.2011 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області кримінальну справу відносно директора СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, закрито за відсутністю складу злочину та порушено кримінальну справу по факту вчинення невстановленими особами злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 201 КК України .
26.06.2012 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області кримінальне провадження за фактом умисного ухилення службовими особами СП ТзОВ «Сотерс» ЛТД від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, закрито за відсутністю складу злочину (а.с.94 т.1 ).
Постановою прокурора відділу нагляду за дотриманням законодавства Волинської області від 27.02.2012 року постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 скасовано та відновлено досудове розслідування (а.с.83, т.22 кримінальної справи).
Кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України повторно закрито постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М. за відсутністю складу злочину 26.06.2012 року .
Накладений постановою слідчого арешт на квартиру позивача був скасований за зверненням ОСОБА_1 25.03.2017 року.
Судом встановлено, що у кримінальному провадженні була призначена ревізія та експертиза, наслідком яких стали податкові повідомлення-рішення, які ТзОВ «Сотерс» оскаржувало в порядку адміністративного судочинства. Позивач оплачував при цьому судовий збір за рахунок власних коштів, оскільки рахунки товариства були арештовані.
02.02.2018 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визначення розміру майнової шкоди.
Постановою від 13.09.2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області визначило майнову шкоду у 0 гривень.
Згідно зі статтею 3 Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі-Закон) у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).
Частинами першою та другою статті 12 Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно пункту 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 р №6/5/3/41, у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст.12 Закону постанову (ухвалу). В прийнятій постанові (ухвалі) вказаного органу, зокрема, зазначається: - найменування органу (службової особи), що виніс таку постанову (ухвалу), і дата її винесення; - дата засудження громадянина, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування як запобіжного заходу взяття під варту, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - дата і підстави винесення виправдувального вироку, скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, закриття кримінальної справи (за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина у скоєнні злочину) або закриття справи про адміністративне правопорушення; - зміст вимог громадянина (стягнення заробітку, виплачених штрафів, судових витрат, сум за надання юридичної допомоги тощо); - докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку (доходу) з посиланням на документи, на підставі яких проведено розрахунок (розмір середньомісячного заробітку, період, протягом якого громадянин був відсторонений від попередньої посади, перебував під вартою як запобіжного заходу, відбував покарання або адміністративне стягнення; сума податків, що підлягає утриманню за цей період часу, підсумкова сума, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку); - розмір штрафів, судових витрат та інших сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) у зв'язку з незаконними діями; - розмір сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) на користь установи (адвоката), яка надала юридичну допомогу; - загальна сума, що підлягає виплаті громадянинові в рахунок відшкодування завданої шкоди, і порядок її виплати; - порядок і термін оскарження і опротестування постанови (ухвали).
Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області приймаючи постанову від 13 вересня 2018 року та визначаючи розмір шкоди в 0 гривен виходило з того, що обов'язковою умовою визначення та відшкодування шкоди є факт закриття кримінального провадження ( кримінальної справи), однак на думку апелянта кримінальне провадження у даній справі є триваючим та на даний час не закрите.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що постанова фіскальної служби не може вважатись обґрунтованою в частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки факт закриття кримінального провадження у справі за відсутністю складу злочину відносно ОСОБА_1 підтверджується постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Михалко Т.М від 26.06.2012 року, яка є чинною.
Доводи апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, що розслідування відносно ОСОБА_1 триває є голослівними та бездоказовими.
Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст. 3 та ч.2 ст. 4 Закону громадянину відшкодовується (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про відшкодування частки належної ОСОБА_1 у статутному капіталі ( фонді) ТзОВ «Сотерс» ЛТД, в розмірі 55321 грн., суд першої інстанції з врахуванням п.2 ч. 1 ст. 3 Закону правомірно констатував, що така частка не була вилучена органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та на неї не був накладений арешт, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову в означеній частині.
Крім того, відповідно до положень ст. 4 Закону майно , зазначене в п. 2 ст. 3 цього Закону повертається в натурі, а вразі неможливості повернення його в натурі відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій , яким воно передано безоплатно. В силу даних норм права за такими вимогами не може бути відповідачем Головне управління Державної фіскальної служби та Державна казначейська служба України, до яких дані вимоги пред'явлені позивачем.
Крім того, судом встановлено, що ТзОВ «Сотерс» ЛТД, за змістом ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017 року, припинене як юридична особа 08.12.2016 року, тоді як кримінальна справа щодо позивача була закрита за відсутністю складу злочину 26.06.2012 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що кримінальна справа щодо нього фактично заблокувала роботу товариства, що і стало причиною його припинення та втрати ним частки в статутному капіталі, ґрунтується лише на припущеннях.
Суд першої інстанції правомірно вказав на відсутність правових підстав для стягнення суми заробітної плати за 5 років 11 місяців 8 днів в розмірі 93421 гривень, оскільки позивач не був відсторонений від роботи, щодо нього не обирався запобіжний захід, він не був підданий кримінальному покаранню чи виправним роботам, як адміністративному стягненню, як того вимагає п.1 ч.1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР.
Доводи, як позовної так і апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що роботу підприємства на якому працював позивач було паралізовано, і як наслідок неотримання ним заробітної плати, саме незаконними діями відповідача, оскільки були арештовані рахунки і комп'ютерна техніка є бездоказовими та необґрунтованими.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Сотерс» ЛТД, таким чином саме на роботодавця покладено обов'язок оплатити час простою, оскільки позивач не був відсторонений від роботи, відносно нього не був обраний запобіжний захід.
Правомірно судом відмовлено в стягненні несплачених внесків до фонду державного загальнообов'язкового страхування в розмірі 30376, 73 гривень, оскільки нормами Закону № 266/94-ВР не передбачене такого виду відшкодування, обов'язок сплати внесків до фонду державного загальнообов'язкового страхування покладено саме на роботодавця.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Інструкцію зі статистики заробітної плати Закон 909-VII від 24/12/2015 року, та що внесків до фонду державного загальнообов'язкового страхування є нічим іншим, як неотриманні ним інші грошових коштів в силу вимог ст. 1 Закону № 266/94-ВР є суб'єктивним тлумаченням, як норм Закону так і Інструкцій.
Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні судових витрат у розмірі 6653, 50 грн. інших витрат (послуг, комісій банку), які становлять 100 грн. При цьому судом першої інстанції встановлено, що у кримінальному провадженні була призначена ревізія та експертиза, наслідком яких стали податкові повідомлення-рішення, які ТзОВ «Сотерс» оскаржувало в порядку адміністративного судочинства. Позивач оплачував при цьому судовий збір за рахунок власних коштів, оскільки рахунки товариства були арештовані.
Позивач сплатив за першу інстанцію 2294 грн., 1147 грн. за апеляційну інстанцію та 3212 грн. 50 коп. за касаційну інстанцію. Також сплатив за ці платежі комісію банку в сумі 100 грн. Позивач перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Сотерс» ЛТД, а відтак дані вимоги могли бути заявлені до роботодавця.
Стягуючи суму в розмірі 10500 гривень, яку позивач поніс на оплату правової допомоги у кримінальній справі, суд першої інстанції виходив з того, що угодою про надання правової допомоги від 31.03.2011 року, яка укладена між ОСОБА_1 та адвокатом Півнем Г.В., стверджується, що адвокат зобов'язується здійснювати правовий захист позивача у кримінальній справі, яка є підставою для вимог останнього у цій справі, вартість послуг складає 3000 грн.; квитанцію № 4 від 01.04.2011 року про сплату адвокатові вказаних 3000 грн. ( а.с. 35-36 т.1).
31 березня 2011 року було укладено Додаток до вказаної угоди від 30.06.2011 року, за умовами якої сторони домовились, що вказані в основній угоді 3000 грн. є вартістю послуг адвоката за період з 31.03.2011 року по 30.06.2011 року включно, з 01.07.2011 року вартість наданих послуг складає 1500 грн. за кожний календарний місяць здійснення адвокатом захисту інтересів клієнта у кримінальній справі (а.с. 42, т.1), підтвердженням факту належного виконання умов угоди адвокатом є підписаний сторонами Акт наданих послуг від 30 червня 2012 року ( а.с. 96 т.1).;
Актом наданих послуг від 30.06.2012 року передбачена оплата за надані адвокатом послуги в розмірі 21000 грн., 3000 грн. з яких внесені згідно з квитанцією № 4 від 01.04.2011 року (а.с.36 т.1). Квитанцію № 19767103-1 від 01.09.2017 року стверджується факт сплати 18000 грн. Адвокатської винагороди ( а.с. 132 т.1).
Визначаючи, розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню в користь позивача суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивач перебував під слідством 8 місяців і 5 днів: з 23.03.2011 року по 15.07.2011 року (3 місяці і 22 дні); з 15.08.2011 року по 29.08.2011 року (14 днів); з 27.02.2012 року по 26.06.2012 року (3 місяці і 29 днів).
Вказаним вище додатком до угоди від 30.06.2011 року визначено, що сторони домовились, що згадані 3000 грн. є вартістю послуг адвоката за період з 31.03.2011 року по 30.06.2011 року включно, з 01.07.2011 року вартість наданих послуг складає 1500 грн. за кожний календарний місяць здійснення адвокатом захисту інтересів клієнта у кримінальній справі.
Отже, правовий захист позивача у зв'язку з порушеною щодо нього кримінальною справою здійснювався у періоди:
з 23.03.2011 року по 30.06.2011 року (дня укладення згаданого вище додатку до угоди). За цей період, згідно п.3.1 вказаної угоди з врахуванням додатку до неї та квитанції № 4 від 01.04.2011 року, позивач поніс витрати на юридичну допомогу в сумі 3000 грн.;
з 01.07.2011 року по 15.07.2011 року - за цей період, згідно п.3.2.3 вказаної угоди з врахуванням додатку до неї та квитанції № 19767103-1 від 01.09.2017 року, позивач поніс витрати на юридичну допомогу в сумі 750 грн. (1500 : 2);
з 15.08.2011 року по 29.08.2011 року - за цей період, згідно п.3.2.3 вказаної угоди з врахуванням додатку до неї та квитанції № 19767103-1 від 01.09.2017 року, позивач поніс витрати на юридичну допомогу в сумі 750 грн. (1500 : 2);
з 27.02.2012 року по 26.06.2012 року-за цей період, згідно п.3.2.3 вказаної угоди з врахуванням додатку до неї та квитанції № 19767103-1 від 01.09.2017 року, позивач поніс витрати на юридичну допомогу в сумі 6000 грн. (1500 х 4).
Всього позивач поніс витрат на юридичну допомогу саме у зв'язку з порушеною щодо нього кримінальною справою в сумі 10500 грн.
Заперечуючи щодо стягнення даної суми як позивач та і відповідач послався на його необґрунтованість, однак жодною із сторін не надано беззаперечного обґрунтування, що судом першої інстанції неправильно було проведено даний розрахунок.
А тому рішення суду в означувальній частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування відсутні.
Безпідставним є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З наявного у справі договору про надання правової допомоги від 20.09.2018 року ( а.с.226), розрахунку наданої правничої допомоги від 22.01.2019 року ( а.с. 227), акту наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 22.01.2019 року та квитанції № 24658174-1 від 16.11.2018 року ( а.с. 228-228а) вбачається, що позивачем за надану його представником правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції понесені витрати в розмірі 10000 грн.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду, позивач просив стягнути на його користь 206872,23 грн. на відшкодування майнової шкоди, судом розмір такої шкоди визначений в 10500 грн., що становить 5 % (1/20 частину) від розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це, з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача підлягає до стягнення 500 грн. (5 % від 10 000 грн.) на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо ненадання позивачем доказів наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не заслуговують на увагу та спростовуються наявним в матеріалах справи розрахунком наданої правничої допомоги від 22.01.2019 року ( а.с. 227) в якому наведено детальний опис юридичних послуг, які надавались адвокатом позивачу та вартість таких послуг.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування .
Доводи апеляційних скарг, як позивача ОСОБА_1 так і Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 268 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року в даній справі - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий:
Судді: