Справа № 760/25916/18
2-929/19
04 квітня 2019 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Трофимчук К.О.
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору,
08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
Свої вимоги мотивує тим, що 23 березня 2015 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № 500974185, відповідно до якого їй було видано кредит у розмірі 50111 гривень 95 копійок строком до 24 березня 2020 року.
Вважає, що кредитний договір укладений з порушенням її прав як споживача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про третейські суди», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про страхування».
Під час укладення кредитного договору її не було належним чином ознайомлено з умовами кредитування, як це зазначено в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». ЇЇ підпис у Додатку № 1 до Кредитного договору під рядком «про отримання всієї інформації позичальником про умови кредитування» не свідчить про її ознайомлення та володіння всією інформацією.
Крім того, вважає незаконним встановлення у п. 2.8. кредитного договору оплати щомісячної комісії за управління кредитом, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь.
Пункт 4 кредитного договору щодо накладення штрафу за прострочення платежу не відповідає вимогам ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, оскільки це призводить до покладання на неї подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання.
Пункт 6 кредитного договору щодо третейського застереження не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України та п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки справи щодо захисту прав споживачів не підлягають розгляду третейськими судами.
Просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 500974185 від 23 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк».
Ухвалою Солом'янський районний суд м. Києва від 26 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження.
ПАТ «Альфа-Банк» позовну заяву з додатками отримало (а.с. 18), відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подало.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 23 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № 500974185, відповідно до якого ОСОБА_1 було видано кредит у розмірі 50111 гривень 95 копійок строком до 24 березня 2020 року (а.с. 9-10).
Позивач посилається на те, що кредитний договір укладений з порушенням її прав як споживача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про третейські суди», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про страхування».
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.
Встановлено, що позивач виступає стороною кредитного договору № 500974185 від 23 березня 2015 року та його умови погоджені сторонами, що підтверджується підписами ОСОБА_1 та банку, зазначеними на останній сторінці спірного договору та Додатку № 1 до кредитного договору.
Посилання позивача на її необізнаність з умовами кредитування суперечить викладеному у п. 5 кредитного договору, з якого вбачається, що позичальник підписанням договору підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту.
ОСОБА_1 зазначає, що встановлення у п. 2.8. кредитного договору оплати щомісячної комісії за управління кредитом є незаконним.
За положеннями ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Зі змісту цієї норми вбачається, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Наведене свідчить про несправедливість умов договору (порушення принципу добросовісності, істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, завдання шкоди споживачеві).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16.
Позивач оспорює п. 4 кредитного договору щодо одночасного накладення двох штрафів за прострочення платежу.
Зазначений пункт кредитного договору встановлює обов'язок позичальника сплатити банку штраф у розмірі 50 гривень за кожне допущене ним прострочення платежу, що триває від одного до чотирьох календарних днів (включно) з моменту виникнення прострочення. При цьому у випадку, якщо прострочення платежу триває п'ять і більше календарних днів, додатково до штрафу у розмірі 50 гривень, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 150 гривень за кожний випадок допущеного прострочення платежу.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Вбачається, що одночасне застосування двох розмірів штрафів за одне й те саме порушення - прострочення платежу, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
З огляду на наведене, п. 4 кредитного договору в частині стягнення штрафу в розмірі 150 гривень за прострочення платежу, починаючи з п'ятого дня, визнається судом недійсним.
Позивач посилається на те, що п. 6 кредитного договору щодо третейського застереження не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України та п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки справи щодо захисту прав споживачів не підлягають розгляду третейськими судами.
Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту справ споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Таким чином, спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим законом від 03 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За таких обставин, підстав для визнання недійсним кредитного договору в повному обсязі не вбачається.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 704 гривні 80 копійок судового збору, оскільки позивач при подачі позову була звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 6, 626-628 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) про визнання недійсним кредитного договору задовольнити частково.
Визнати недійсним пункт 2.8. кредитного договору № 500974185 від 23 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», щодо сплати комісійної винагороди банку.
Визнати недійсним абзац 2 пункту 4 кредитного договору № 500974185 від 23 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», в якому зазначено: «При цьому у випадку, якщо прострочення платежу триває 5 (п'ять) і більше календарних днів, додатково до штрафу, визначеному попереднім абзацом цього пункту, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 150 гривень за кожний випадок допущеного прострочення платежу».
Визнати недійсним пункт 6 кредитного договору № 500974185 від 23 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», в якому міститься третейське застереження.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави 704 гривні 80 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: