Справа № 199/7559/18
(2/199/1413/19)
Іменем України
28.03.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі представників сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Тімура Анатолійовича, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростування та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач звернулась до суду з даним позовом про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростувати та відшкодування моральної шкоди.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 26 вересня 2018 року о 13 годині на веб-сторінці Інтернет-видання газети «Дніпроград», засновником якої є ОСОБА_4, було опубліковано статтю під назвою «Депутатка-хабарниця» разом із однодумцями зірвали засідання комісії ЖКГ в облраді” за авторством ОСОБА_5. Посилання на публікацію: http://dniprograd. or У2018/09/26/deputatka-khabarn itsya-razom-iz- odnodumtsyami-zirvali-zas idannya-komis ii- zhkg-v-oblradi_71668. Стаття наступного змісту: «Сьогодні, 26 вересня, в Дніпропетровській обласній раді мало відбутися засідання постійної комісії з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, на якому планували розглянути важливі питання. Втім, вже на початку роботу комісії саботували одразу чотири депутати. Про це з місця події повідомляє кореспондент Дніпрограда. Розпочати роботу спочатку відмовився голова комісії ОСОБА_6, який передав свої повноваження заступнику. ОСОБА_6 - не частий гість в облраді, за свою каденцію він з'являвся лише декілька разів. Після декількох хвилин до нього приєдналася депутатка ОСОБА_3, яку два тижні тому спіймали на хабарі у 12 тисяч доларів. Чому вона була присутня на засіданні комісії, -а не перебувала у СІЗО - питання до відповідних правоохоронних органів. Разом із ОСОБА_3 саботувати роботу вирішив і секретар Віталій Погосян. Втрьох вони покинули залу, де проводилося засідання. Не дивлячись на це, що приблизно 10 хвилин зберігався кворум, який дозволяв працювати комісії з питань ЖКГ, але в цей час інша депутатка ОСОБА_7 мовчки встала і пішла. Після її безрезультатних пошуків, на засіданні залишилося лише чотири члена комісії, чого не вистачало для обов'язкового кворуму. Таким чином, у депутатів, які залишилися, були зав'язані руки і вони закрили засідання. Все це відбувалося під супровід провокацій з боку «антикорупціонерів» організації «Стоп нелегал», які усіма можливими способами намагалися розпалити конфлікт. Зокрема, їхній голова заявив, що Аульський водовід знаходиться і приватних руках, тож громада вимагає його повернення «в народ». Втім, як виявилося, це підприємство є комунальною власністю і жодним чином не пов'язане з приватними структурами. Чергова провокація «активістів» не вдалася і з порожніми руками вони пішли з облради.». Інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено у відкритій мережі Інтернет. Як зазначено в тексті самої публікації, розміщеній на сайті ОСОБА_4, репортаж готував кореспондент Дніпрограда, проте не зазначено його дані, які надали б змогу ідентифікувати цю особу. Проте, автором публікації зазначено ОСОБА_5, але будь-яких інших даних відносно автора, які б надали можливість Ідентифікувати вказану особу не зазначено. Згідно відомостей, що розміщені на веб-ресурсі dniprograd.org в розділі «про нас» зазначено як користувача доменного ім'я ОСОБА_4, який також є засновником видання Дніпроград (зареєстровано Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області ДП 2112-850Р).
Позивач вважає, що поширена відповідачами інформація на інтернет ресурсі ОСОБА_4 є недостовірною, містить відомості про події («депутатка-хабарниця», «спіймали на хабарі 12 000 доларів»), які не доведені в установленому законодавством України порядку, оскільки на даний час немає жодного підтвердження цим висловам. Отже, інформація створює негативну соціальну оцінку позивача для оточуючих стосовно її особистості, порушує її право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
Позивач просила суд визнати інформацію стосовно ОСОБА_3, поширену 26 вересня 2018 року від заголовком «Депутатка-хабарниця разом із однодумцями зірвали засідання комісії ЖКГ в облраді» на Інтернет-ресурсі dniprograd.org, - недостовірною та такою, що принижує честь та гідність позивача; зобов'язати ОСОБА_4 Тімура Анатолійовича спростувати вищевказану недостовірну інформацію протягом одного тижня з моменту набрання законної сили рішення суду шляхом оголошення про недостовірність даної інформації на Інтернет-ресурсі dniprograd.org. та стягнути на користь позивача солідарно з ОСОБА_4 Тімура Анатолійовича та ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, вважала, що позивачем не доведено, що відповідач є власником веб-сайту, де була опублікована стаття. Крім того, вважає, що позивач є публічною особою і її критика є допустимою в демократичному суспільстві.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився. про день, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки у судове засідання не повідомив.
Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26 вересня 2018 року на веб-сторінці Інтернет-видання газети «Дніпроград», засновником якої є ОСОБА_4, було опубліковано статтю під назвою «Депутатка-хабарниця» разом із однодумцями зірвали засідання комісії ЖКГ в облраді” за авторством ОСОБА_5. Стаття наступного змісту: «Сьогодні, 26 вересня, в Дніпропетровській обласній раді мало відбутися засідання постійної комісії з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, на якому планували розглянути важливі питання. Втім, вже на початку роботу комісії саботували одразу чотири депутати. Про це з місця події повідомляє кореспондент Дніпрограда.
Розпочати роботу спочатку відмовився голова комісії ОСОБА_6, який передав свої повноваження заступнику. ОСОБА_6 - не частий гість в облраді, за свою каденцію він з'являвся лише декілька разів. Після декількох хвилин до нього приєдналася депутатка ОСОБА_3, яку два тижні тому спіймали на хабарі у 12 тисяч доларів. Чому вона була присутня на засіданні комісії, -а не перебувала у СІЗО - питання до відповідних правоохоронних органів. Разом із ОСОБА_3 саботувати роботу вирішив і секретар Віталій Погосян. Втрьох вони покинули залу, де проводилося засідання. Не дивлячись на це, що приблизно 10 хвилин зберігався кворум, який дозволяв працювати комісії з питань ЖКГ, але в цей час інша депутатка ОСОБА_7 мовчки встала і пішла. Після її безрезультатних пошуків, на засіданні залишилося лише чотири члена комісії, чого не вистачало для обов'язкового кворуму. Таким чином, у депутатів, які залишилися, були зав'язані руки і вони закрили засідання. Все це відбувалося під супровід провокацій з боку «антикорупціонерів» організації «Стоп нелегал», які усіма можливими способами намагалися розпалити конфлікт. Зокрема, їхній голова заявив, що Аульський водовід знаходиться і приватних руках, тож громада вимагає його повернення «в народ». Втім, як виявилося, це підприємство є комунальною власністю і жодним чином не пов'язане з приватними структурами. Чергова провокація «активістів» не вдалася і з порожніми руками вони пішли з облради.».
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_8 Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської АсамблеїРади Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
При вирішенні справи суди виходить із того, що висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про знаходження її на сесії облради,а не в СІЗО, висловлювання «Депутатка-хабарниця» щодо позивача, посилання на її «спійманні на хабарі у 12000 доларів» не порушують немайнові права позивача та не характеризують її як злісного порушника законів. Вказані висловлювання є оціночним судженням, оскільки не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій у слові «депутатка-хабарниця». Крім того, представником позивача не заперечувався факт поширення інформації на сайті ГПУ щодо порушення кримінального провадження щодо позивача за вимагання та одержання неправомірної вигоди, який дозволяв ідентифікувати позивача як депутата облради та засновника ТОВ «Експерт Груп».
Таким чином, наведені події та явища мали місце, а тому не входять до категорії недостовірної інформації.
Фактично позивач просить спростувати інформацію, яка по суті є громадською критикою у засобах масової інформації з приводу того, як вона виконувала службові обов'язки як депутат облради.
Зі змісту поширеної інформації вбачається, що вона є оціночними судженнями, оскільки, її автором вживаються мовно-стилістичні засоби, які дають підставу вважати, що автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, а тому, відповідно, - ця інформація не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню, оскільки не може бути перевірена на відповідність фактичним даним. В оприлюдненій інформації лише припускаються певні версії.
Крім того, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною взята з контексту статті та її необхідно оцінювати разом з усім її текстом, а також, на думку суду, метою статті не є поширення недостовірної інформації конкретно щодо позивача,
У справі Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 11308/84 Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що стаття 10 Конвенції передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист праві основних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».
Водночас, відповідно до пункту другого статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 Статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства". Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (справа "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986; рішення у справах: "Обершлік проти Австрії (№ 1)" від 23 травня 1991 року та "Women On Waves" та інші проти Португалії" від 3 лютого 2009 року, "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", [GC], № 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII).
Іншими положеннями є розрізнення фактичних тверджень та оціночних суджень. Суд незмінно переконаний, що існування фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не підлягає доказовості. Неможливо здійснити вимогу доведення правдивості оціночних суджень та порушення права на думку як таку, яка є фундаментальним правом, забезпеченим статтею 10 (справи "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986, "Обершлік проти Австрії №1" рішення від 23 травня 1991 року).
Стаття 10 передбачає різницю між "інформацією" та "ідеями". Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на "правдиву", тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції. (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення N 11308/84).
Водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оцінного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною (рішення у справах "ОСОБА_9 і Ґійзельс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, "Обершлік проти Австрії" № 2" від 1 липня 1997 року).
Критерій "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб суд встановив, чи справді "втручання" було зумовлене "нагальною суспільною потребою", чи було воно пропорційним до поставленої легітимної мети і чи були підстави, наведені органами влади держави на його обґрунтування, доречними і достатніми (рішення в справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" (№ 1) від 26 квітня 1979 року). Визначаючи, чи існує така "потреба" і яких заходів слід ужити, щоб її задовольнити, органи влади держави діють у певних межах самостійного оцінювання. Однак їхні дискреційні повноваження не є безмежними, бо існують поряд з європейським механізмом контролю з боку Суду, завдання якого - виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне те або те обмеження зі свободою вираження думки, яку гарантує стаття 10 (рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", № 23118/93).
У зв'язку із наведеним, суд також приходить до висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вислови в інформації, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено належними доказами свої вимоги про визнання інформації недостовірною, оскільки інформація, яку вона просить визнати недостовірною викладена в формі оціночних суджень, а тому у такому випадку не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання відповідача опублікувати спростування недостовірної інформації, оскільки, зазначена вимога є похідною від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.
У частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.
Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Зважаючи на те, що обставин, з якими закон пов'язує підстави для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, а відтак вимога про відшкодування моральної шкоди є також недоведеною та необґрунтованою.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вказані вище вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов є недоведеним та безпідставним, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст.ст. 23,277,280,1167 ЦК України, суд, -
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Тімура Анатолійовича, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростування та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення.
Суддя