Справа № 199/4193/18
(2/199/1389/19)
Іменем України
21.03.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_5,-
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому зазначив, що 11 лютого 2006 року був зареєстрований шлюб з ОСОБА_7, яка померла 24 листопада 2017 року. Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме: 97/100 частин домоволодіння за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, 137. Земельна ділянка площею 0,0782 га за вказаною адресою не приватизована. На момент смерті дружини позивача, подружжя проживало разом за адресою позивача: м. Дніпро, вул. Галі Мазуренко, 103. Разом з подружжям ніхто не проживав, спільних дітей не мали. Від першого шлюбу у померлої є двоє дорослих синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_8. Приблизно 1995 року ОСОБА_8 виїхав за межі України і з того часу там мешкає. Після смерті матері ОСОБА_8 до нотаріальної контори у встановлений законом строк не звертався і таким чином не прийняв спадщину, однак позивач та ОСОБА_5 звернулись до приватного нотаріуса ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини. Померла ОСОБА_7 мала захворювання ніг з діагнозом «трофічна язва». Оскільки стан ОСОБА_7 погіршувався, позивач з третьою особою та спадкодавцем вирішили здійснити пошук особи з метою укладення договору довічного утримання. Відповідач погодилась надавати допомогу за будинок. У відсутність позивача відповідач відвезла ОСОБА_7 до приватного нотаріуса, як вважав позивач для укладення договору довічного утримання. Оскільки відповідач не здійснювала догляд за останньою, ОСОБА_7 мала намір скасувати договір, однак померла, не встигнув розірвати договір довічного утримання. Через два тижні після смерті ОСОБА_7 відповідач приїхала додому до позивача і зазначила, що необхідно поїхати до приватного нотаріуса для підписання якоїсь заяви. Пізніше позивач, через свого представника дізнався, що він підписав заяву про відмову від обов'язкової долі у спадщині і у нотаріуса дізнався, що дружиною позивача було підписано заповіт замість договору довічного утримання. Оскільки позивач перебував у тяжкому моральному стані через смерть дружини та не вникав у заяву, що підписував у нотаріуса та в ті слова, що сказав нотаріус. Після з'ясування фактів зазначених вище позивач зі своїм представником звернулись до приватного нотаріуса ОСОБА_6 для написання заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини, яку підписав 06.12.2017 року. Окрім того 25.04.23018 р. державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 було засвідчено заяву позивача про прийняття спадщини. Оригінал вказаної заяви, зареєстрованої в реєстрі за № 5-169 направлено рекомендованим листом з повідомленням 04.05.2018 року приватному нотаріусу ОСОБА_6
Позивач вважає, що заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не відповідав волі спадкодавця, бо та вважала, що укладала договір довічного утримання, тому просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7, 28 серпня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 929.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали заявлені вимоги та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач та його представник позовні вимоги не визнавали, заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки не вбачали підстав для визнання заповіту недійсним.
Третя особа, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась. Просила справу розглядати за її відсутність та ухвалити рішення згідно чинного законодавства.
Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, вислухав пояснення сторін, дослідив докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 02 травня 2006 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_10, після одруження прізвище дружини змінено на ОСОБА_1.
Згідно відповіді на запит КП «ДМБТІ «ДОР» від 05.06.2018 року № 7750, станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Передова, 137, містяться відомості про право власності на 97/100 частин - за ОСОБА_10 на підставі договору довічного утримання від 25.01.2001 року, посвідченого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3-133, зареєстроване 19.06.2001 року в КП « «ДМБТІ» ДОР» в реєстрову книгу № 633 за реєстровим № 2619-242.
28 серпня 2017 року ОСОБА_7 складено заповіт, відповідно до якого все майно, що буде належати спадкодавцю на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також те, що за законом буде мати право заповідає ОСОБА_2. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_7 і власноручно підписаний заповідачем, про що свідчить запис та підпис заповідача . Заповіт зареєстрований в реєстрі № 929.
24 листопада 2017 року померла ОСОБА_7, після її смерті до приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_6 05.12.2017 року звернулась відповідач по справі із заявою про прийняття спадщини.
06 грудня 2017 року до приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_6 із заявою про відмову від прийняття спадщини та обов'язкової частки в спадщині звернувся позивач.
16 квітня 2018 року позивач звернувся із заявою до вищезазначеного нотаріуса із заявою про відкликання заяви про відмову від обов'язкової частки та 11 травня 2018 року із заявою про прийняття спадщини.
17 травня 2018 року третя особа звернувся до приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини.
Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Так, статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1. ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу є підставою недійсності правочину.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воді.
У відповідності до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивач посилається на те, що заповіт № 929, що посвідчений 28.08.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 - не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний не дійсним, тому що він не відповідав дійсній волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання заповіту не дійсним.
Відповідно до частини 1,2 статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може - одержати право на спадкування»
Як встановлено ч.ч.1-3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Таким чином, ОСОБА_7 мала повне право змінити своє волевиявлення в частині заповідання домоволодіння, тим більше, що померла ОСОБА_7 була дружиною позивача та матір'ю третьої особи. Доводи позивача про те, що позивач не усвідомлювала складання нею заповіту, оскільки вважала що укладала договір довічного утримання спростовується власноручним підписом спадкодавця ОСОБА_7 у заповіті, згідно якого саме заповіт нею прочитаний вголос та підписаний власноручно. Таким чином, відповідність вчинюваного правочину його внутрішній волі та розуміння правових наслідків ОСОБА_7, той факт, що правочин не вчиняється під впливом помилки, омани, насильства або тяжких обставин, було перевірено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 під час посвідчення заповіту, що відображено в тексті заповіту.
ОСОБА_7 на момент вчинення спірного правочину не мала психічних захворювань та не перебувала в іншому стані, який би впливав не розуміння наслідків її дій, доказів протилежного суду не надано.
Отже, у суду відсутні сумніви, що спадкодавець в момент складання заповіту усвідомлював значення своїх дій щодо призначення своїм спадкоємцем відповідача по справі., також могла керувати цими діями, окрім цього волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
У той же час, жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та те, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтвердили позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача у вигляді судового збору не відшкодовуються, доказів понесення судових витрат відповідачем суду не надано.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 203,215,1257 ЦК України, суд-
У позовних вимогах ОСОБА_1 (місто Дніпро, вулиця Галі Мазуренко,103, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (місто Дніпро, вулиця Іжевська,39, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання недійсним заповіту,- відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя