вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" квітня 2019 р. Справа№ 910/706/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тищенко А.І.
Козир Т.П.
розглянувши в порядку письмового провадження
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Старо"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2019
у справі №910/706/19 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Товариства з обмежено. відповідальністю "Готель Старо"
до Київського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України
про про визнання недійсним рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю "Готель Старо" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/30-р/к від 27.11.2018 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати докази направлення на юридичну адресу відповідача копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення та письмові пояснення щодо назви та ідентифікаційного коду відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/706/19 позовну заяву повернуто заявнику без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки позивачем пропущено встановлений судом строк для усунення недоліків, при цьому клопотання про поновлення такого строку до суду не надходило.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/706/19 та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевий господарський суд при застосуванні норми процесуального права, зокрема ст. ст. 119, 174 ГПК України, вдався до надмірного формалізму, внаслідок чого позбавив позивача доступу до правосуддя, що є порушенням Конституції України та принципу верховенства права, а також гарантій судового захисту порушених прав, про які неодноразово наголошувалося у рішеннях Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/706/19 та вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Норми ч.1 ст. 172 ГПК України визначають, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Однак подана позивачем позовна заява не відповідала вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим місцевий господарський суд своєю ухвалою від 28.01.2019 встановив позивачу п'ятиденний строк з дня її вручення для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі №910/706/19 була отримана представником позивача нарочно 30.01.2019 на підставі поданого клопотання.
Таким чином, встановлений судом строк для усунення недоліків спливав 04.02.2019 (включно).
Згідно з ч.6 ст. 116, ч.1 ст. 118 ГПК України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Станом на 04.02.2019 вимоги ухвали суду залишені позивачем без виконання. Натомість 06.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу місцевого господарського суду від позивача надійшло клопотання про приєднання документів щодо усунення недоліків позовної заяви, а 08.02.2019 позивачем подано клопотання про продовження встановленого судом строку на усунення недоліків, згідно з яким позивач 05.02.2018 подав до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, але з огляду на те, що відділ діловодства суду приймає та реєструє документи до 16 години, клопотання було залишено у скриньці, розташованій у приміщенні канцелярії суду, у зв'язку з чим клопотання позивача було зареєстровано судом лише 06.02.2019. Окрім того, пославшись на зайнятість свого представника у судових засіданнях в інших судах (у тому числі за межами міста Києва), позивач зазначив про неможливість подання документу до відділу діловодства суду до 16 години і просив суд продовжити встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 113, ч.2 ст. 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Однак заява про продовження встановленого судом строку для усунення недоліків позовної заяви подана позивачем через 4 дні після закінчення цього строку.
Клопотання про усунення недоліків, яке за твердженням позивача він подав до суду 05.02.2018, також подано вже після спливу встановленого судом строку для усунення недоліків (04.02.2019 включно).
При цьому зауваження позивача щодо невеликої тривалості строку, встановленого судом для усунення недоліків, оцінюється колегією суддів критично, оскільки нормами ч.2 ст. 174 ГПК України передбачено, що строк для усунення недоліків позовної заяви не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, натомість положення ст. 174 ГПК України не містять обмежень для суду у визначенні строку для усунення недоліків позовної заяви, що становить менше десяти днів.
До того ж, згідно з ч.7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Однак позивач не направив суду поштою чи іншими засобами зв'язку клопотання щодо продовження строку для усунення недоліків позовної заяви чи безпосередньо документів про усунення вказаних недоліків.
Таким чином, позивачем пропущено встановлений судом строк для усунення недоліків, при цьому клопотання про поновлення такого строку у порядку, встановленому ст. 119 ГПК України, до суду не надходило, а тому місцевим господарським судом правомірно застосовано ч.4 ст. 174 ГПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем при поданні позову виконано вимоги щодо надіслання позову з доданими до нього документами на адресу відповідача, що підтверджується фіскальним чеком, відхиляються судом, оскільки в ч.1 ст. 172 ГПК України прямо встановлено обов'язок позивача або особи, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, надіслати учасникам справи копію позовної заяви з доданими до неї документами саме листом з описом вкладення. При цьому дана процесуальна вимога не ставиться в залежність від кількості доданих до позову документів. Водночас фіскальний чек є лише свідченням здійснення розрахункової операції у відділенні поштового зв'язку та не дає можливості пересвідчитися у переліку документів, надісланих іншим учасникам справи.
В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що суд вдався до надмірного формалізму при застосуванні процесуального законодавства, внаслідок чого позивача було позбавлено права на судовий захист, що суперечить Конституції України та судовій практиці Європейського суду по правам людини, яка є джерелом права в Україні.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що Конституцією України гарантується право на судовий захист, водночас, виходячи зі змісту ч.2 ст. 68 Конституції України, необізнанність із законами не звільняє від юридичної відповідальності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).
Суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).
В даному випадку представник позивача своєчасно отримав ухвалу суду про залишення позову без руху та був обізнаний із встановленим судом строком для усунення недоліків позовної заяви і відповідно міг, якщо не усунути виявлені недоліки, то скористатися своїм правом на подання клопотання про продовження вказаного строку.
Натомість надання судом переваг позивачу шляхом задоволення його клопотань, які не відповідають встановленим ГПК України вимогам щодо порядку і строків подання таких клопотань, не відповідає принципу рівності і змагальності сторін.
Окрім того, право позивача на судовий захист не було порушено, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків, про що вказав місцевий господарський суд в оскаржуваній позивачем ухвалі у даній справі.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновків місцевого господарського суду. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали суду відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 267, 269, 270, 271, 273, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Старо" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/706/19 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/706/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/706/19 повернути Господарському суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді А.І. Тищенко
Т.П. Козир