Справа №573/312/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/45/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
08 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 22 березня 2018 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця смт. Ульянівка Білопільського району Сумської області
мешканця АДРЕСА_1
раніше неодноразово судимого, остання судимість 20 грудня 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком три роки,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Сумського районного суду Сумської області від 20 грудня 2017 року, більш суворим, призначеного за даним вироком, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 793 грн. процесуальних витрат за проведення експертизи.
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
До Апеляційного суду Сумської області надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 в якій він просить застосувати до нього ст. 69 КК України, оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги хвороби малолітньої дитини та допомогу слідству.
Згідно вироку суду ОСОБА_6 засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України за те, що 18 лютого 2017 року близько 11 години, перебуваючи у с. Вири Білопільського району Сумської області, Ю. Білопільського району Сумської області, проник до дерев'яної господарської споруди з погребом всередині домоволодіння АДРЕСА_2 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_9 на суму 205 грн.
Заслухавши обвинуваченого із захисником, які вимоги апеляційної скарги підтримали, прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції розглянув вказане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України, і вирок суду в частині фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини та кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційних скаргах не оскаржується.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку, а також правильність юридичної кваліфікації його дій в поданій апеляційній скарзі не оспорюються.
Дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковані вірно.
Що стосується призначеного ОСОБА_6 покарання, то воно відповідає вимогам ст.65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних про особу винного.
Згідно положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як зазначено у вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України, є тяжким злочином, відомості про особу обвинуваченого, відносно якого ухвалено 11 вироків, судимості не зняті і не погашені, останній задовільно характеризується за місцем проживання, дітей на утриманні не має, суспільно корисною працею не займається, відсутність претензій матеріального чи морального характеру з боку потерпілої, а також повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину у якості обставин, що пом'якшують призначене покарання та відсутність обставин, що обтяжують призначене покарання, і дійшов правильного висновку, про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі.
Вказівка в апеляційної скарги на хворобу малолітньої дитини не підтверджується матеріалами провадження, більш того, згідно матеріалів провадження ОСОБА_6 не має на утриманні малолітніх дітей, а в апеляційній скарзі не вказано про яку саме дитину йдеться.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано прийшов до висновку, про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 неможливе без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі, і обґрунтовано призначив йому покарання близьке до мінімального, призначеного санкцією статті.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів і домірне скоєному, а вимоги апеляційної скарги про призначення більш м'якого покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, є безпідставними.
Так, відповідно до положень ст.69 КК України та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 із змінами, - призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Підставами призначення більш м'якого покарання визнані у ч.1 ст.69 КК є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Отже, застосування ст. 69 КК України можливе за наявності лише двох, зазначених у цій нормі підстав, у їх єдності та сукупності.
Судом першої інстанції встановлені обставини, що пом'якшують покарання, а саме: повне визнання своєї вини, але разом з тим у справі відсутні дані, які позитивно характеризують особу винного і тим самим виключають можливість припустити, що призначення більш м'якого покарання здатне забезпечити його виправлення, тому застосування ст. 69 КК України є неприпустимим.
Є безпідставними і доводи щодо неправильності зарахування строку попереднього ув'язнення, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року, згідно з яким якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII у силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
В той же час, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відносно ОСОБА_6 не застосовувалися запобіжні заходи попереднього ув'язнення.
Отже, не є слушними доводи обвинуваченого про необхідність зарахування строку попереднього ув'язнення відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з вироком суду, вважає його законним, обґрунтованим, належним чином вмотивованим і справедливим, а призначене обвинуваченим покарання таким, яке відповідає меті покарання, та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 22 березня 2018 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_6 в той самий строк з дня отримання копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4