Номер провадження: 22-ц/813/1445/19
Номер справи місцевого суду: 523/10811/15-ц
Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.
Доповідач Журавльов О. Г.
10.04.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,
за участю секретаря Павлючук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,
третя особа - ОСОБА_4,
третя особа - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року у складі судді Кисельова В.К.,
встановив:
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з до суду з позовом про визнання поруки припиненою. Позов обґрунтовано тим, що 10.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1501/0408/71-043.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 77400 доларів США на строк з 10 квітня 2008 року по 09» квітня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.
Згідно п. 1.3. кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 9,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом.
Графіком було визначено, що сума щомісячного платежу складатиме 215,00 доларів США. Також Графіком визначено що останнім днем погашення кредиту є саме по 09.04.2038 року.
На забезпечення належного виконання вказаного договору між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №1501/0408/71-043-Р-2.
Відповідно до п. 1 договору поруки поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором №1501/0408/71-043 від 10 квітня 2008 року, у сумі 77400 доларів США, строком до 09 квітня 2038 року, з процентною ставкою 9,5 % річних за їх використання.
Згідно з п. 2 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов'язання усім належним йому майном та грошовими коштами.
Відповідно до п. 3 договору поруки відповідальність поручителя за цим договором обмежується сумою кредиту, визначеною згідно з основним зобов'язанням, нарахованими процентами, пенями, комісіями та іншими платежами, передбаченими основним зобов'язанням.
Згідно із п. 4 договору поруки у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання в строк, поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих в межах основного зобов'язання та процентів за користування кредитом за першою вимогою банку протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених основним зобов'язанням, надісланою банком за адресою, зазначеною у реквізитах поручителя в цих договорах.
Відповідно до п. 10 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленим цим договором є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.
Згідно п. 11 договору поруки сторони домовились, що будь-які зміни до основного зобов'язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договорами, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни.
Відповідно до п. 13 договору поруки усі зміни та доповнення до цього договору дійсні у тому випадку, якщо вони оформлені письмово і підписані сторонами.
Зазначено, що до кредитного договору вносилися зміни, а саме, 26.01.2009 року між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін та доповнень 1 до кредитного договору №1501/0408/71-043 від 10.04.2008 p., згідно із пунктом 1 якого сторони домовились змінити розмір процентної ставки, зазначений в п. 1.3. кредитного договору та встановити нову процентну ставку за кредитним договором в розмірі 7,5% річних.
Строк дії нової процентної ставки становить з 26 січня 2009 року по 26 квітня 2009 року включно. Після закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту, процентна ставка за кредитним договором встановлюється в розмірі 9,5% річних без укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору. При цьому, було визначено, що всі інші умови кредитного договору залишаються без змін.
13.02.2009 року між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін та доповнень 2 до кредитного договору №1501/0408/71-043 від 10.04.2008 року, згідно із п. 1 сторони домовились додаток №1 до кредитного договору (Графік) викласти у новій редакції а саме, було визначено, що з 10.09.2009 року по 10.03.2038 року сума щомісячного платежу складатиме вже 219,00 доларів США, а 10.04.2038 року -133 долари США.
Позивач вважає, що договором про внесення змін та доповнень 2 від 13.02.2009 року до кредитного договору №1501/0408/71-043 від 10.04.2008 року було здійснено відстрочення виконання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами.
Крім того, 22.04.2009 року між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору №1501/0408/71-043 від 10.04.2008 року, відповідно до якого сторони домовились змінити розмір процентної ставки, зазначений в п. 1.3 кредитного договору та встановити нову процентну ставку за кредитним договором в розмірі 7,5% річних. Строк дії нової процентної ставки становить з 22 квітня 2009 року по 26 травня 2009 року. Після закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту, процентна ставка за кредитним договором встановлюється в розмірі 9,5% річних без укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору.
Проте, зазначені зміни до кредитного договору до договору поруки не вносилися, тому керуючись ч. 1 ст. 559 ЦПК України, позивач просила визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки №1501/0408/71-043-Р-2 від 10.04.2008 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтовані та належними доказами не доведені.
Зазначене судове рішення оскаржує в апеляційному порядку представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 В скарзі з посиланням на порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення, ухвалення нового, про задоволення позову.
Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно не надав оцінку економічним висновкам експерта ОСОБА_6 від 13.10.2017 року та експерта ОСОБА_7 від 23.01.2018 року, які були зроблені в рамках розгляду іншої цивільної справи №523/15215/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_2, про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору кредиту та похідних договорів.
Вважає, що у вказаних висновках є відповіді на питання, які були зазначені ухвалою про призначення експертизи у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_4, ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою за договором поруки № 1501/0408/71-043-Р-2 від 10.04.2008 року, тому не сплачували за проведення експертизі по справі. Крім того, ОСОБА_2 знаходилась у скрутному матеріальному стані.
З висновку експерта ОСОБА_7 від 23.01.2018 року вбачається, що процентна ставка збільшилась, тому з урахуванням вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України, вважають, що порука повинна бути припиненою.
Також, посилаючись на відсутність в матеріалах справи підтвердження направлення поручителям вимог про дострокове повернення кредиту за кредитним договором та доказів отримання поручителями, вважає поруку припиненою з урахуванням вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України.
На апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» подано відзив, яким заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, зазначено, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
В порядку ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи Одеського апеляційного суду визначено 03.01.2019.
Згідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
В порядку автоматизованого розподілу судової справи після створення нового суду суддею - доповідачем визначено суддю Журавльова О.Г. в складі суддів Комлевої О.С., Кравця Ю.І.
ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5, який в інтересах позивача звернувся з апеляційною скаргою повторно в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення судової повістки, яким підтверджено, що представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 сповіщено належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Справа перебуває на розгляді в суді апеляційній інстанції з квітня 2018 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, неявка яких до суду визнана судом неповажною.
При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 10.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №1501/0408/71-043, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 77400 доларів США, строком до 09.04.2038 року, з процентною ставкою 9,5% річних за їх використання.
В забезпечення виконання умов кредитного договору, 10.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №1501/0408/71-043-Р-2, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором №1501/0408/71-043 від 10.04.2008 року, у сумі 77400 доларів США, строком до 09.04.2038 року з процентною ставкою 9,5% річних за їх використання.
В подальшому між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 були укладені: договір про внесення змін та доповнень 1 до кредитного договору від 26.01.2009 року, яким була зменшена відсоткова ставка за користування кредитом з 9,5% до 7,5% річних, на строк з 26.01.2009 року по 26.04.2009 року; договір про внесення змін та доповнень 2 до кредитного договору від 13.02.2009 року, яким був укладений додаток №1 до кредитного договору у новій редакції; договір про внесення змін та доповнень 3 до кредитного договору від 22.04.2009 року, яким були зменшена відсоткова ставка за користування кредитом з 9,5% до 7.5% річних, на строк з 22.04.2009 року по 26.05.2009 року.
Апелянт посилається на те, що зазначеними додатковими угодами був збільшений обсяг відповідальності її як поручителя за договором поруки №1501/0408/71-043-Р-2 від 10.04.2008 року. Також зазначає, що судом безпідставно не прийняті до уваги висновки експертів від 13.10.2017 року та 23.01.2018 року, чим було обмежено право позивача на доведення своєї позиції.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 29.05.2017 року по справі, за клопотанням позивача, було призначено економічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Проте, експертиза не була виконана у зв'язку з несплатою рахунку ОСОБА_2 для проведення експертизи, який був своєчасно отриманий представником позивача (а.с.116-117).
Доводи апеляційної скарги, що у висновках експертів від 13.10.2017 року та 23.01.2018 року, які позивач та її представник намагались надати до матеріалів справи, є відповіді на питання експертам непроведеної експертизи, апеляційний суд не приймає до уваги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Оскільки матеріали справи не містять жодних підстав непереборної сили, що завадили подати докази у встановлений законом строк, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у прийнятті вказаного доказу.
У абз. 1, 2 п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникли з кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.
При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч.1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Відповідно до п. 11 договору поруки, сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитись від прийнятих на себе зобов'язань за цим договором або змінити його умови. Сторони домовились, що будь-які зміни до основного зобов'язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договором, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни.
Отже, чинним законодавством та умовами договору поруки, всупереч доводів апеляційної скарги, передбачена можливість внесення змін до основного договору без згоди поручителя, якщо цими змінами не передбачено збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Оскільки додатковими угодами від 26.01.2009 року та 22.04.2009 року були внесені зміни до основного зобов'язання шляхом зменшення відсоткової ставки, що призвело до зменшення суми щомісячних виплат на період з 26.01.2009 року по 26.05.2009 року, положення ч.1 ст. 559 ЦК України застосуванню не підлягають.
Крім того, згідно п. 15 договору поруки, поручитель підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами кредитного договору №1501/048/71-043 від 10.04.2008 року, та повністю погоджується з цими умовами.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Оскільки поручитель був згодний з усіма умовами кредитного договору (п. 11 договору поруки), то наявність у кредитному договорі та договорі поруки можливості зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди є результатом домовленості сторін, а отже, поручитель надав згоду на зміну розміру основного зобов'язання.
Таким чином, позивачем по справі, при укладенні оскаржуваного договору поруки була надана згода про збільшення відсоткової ставки за користування кредитним коштами до 12,5 % протягом дії кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги щодо припинення договору поруки з підстав порушення кредитором ч. 4 ст. 559 ЦПК України є необґрунтованими.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17.10.2017 року по справі №523/15429/14-ц скасовано рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року в частині стягнення кредитної заборгованості та ухвалене нове, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №501/0408/71-043 від 10.04.2008 року в сумі 685758 гривень 06 копійок.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №501/0408/71-043 від 10.04.2008 року в сумі 685758 гривень 06 копійок.
Згідно мотивувальній частини рішення апеляційного суду Одеської області від 17.10.2017 року, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.12.2014 року було скасовано у зв'язку із неправильним визначенням солідарності між боржниками, так як ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не солідарні боржники між собою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у справі №6- 1199цс16, відповідно до частин 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень частини 4 ст. 559 ЦК України немає.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2018 року по справі №464/7586/16 (провадження 61-6565св18), порука не може бути припиненою, якщо наявне судове рішення про стягнення з поручителів на користь кредитора заборгованості за кредитним договором. При цьому, стягуючи кредитні кошти, у тому числі з поручителів, суд перевіряв чинність та строк дії договору поруки, незалежно від заявлених вимог про припинення поруки, так як інакше неможливо було б задовольнити позов кредитора, що підтверджують судову практику, що склалась з цього питання.
Таким чином, твердження апелянта про припинення договору поруки з підстав визначених ч. 4 ст. 559 ЦК України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки не перебували на розгляді суду першої інстанції та існує судове рішення про стягнення заборгованості з солідарних боржників.
Виходячи з наведеного, судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо необґрунтованості та безпідставності позову ОСОБА_2 Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст Постанови складено 11 квітня 2019 року.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді О.С.Комлева
Ю.І.Кравець