Номер провадження: 22-ц/813/1339/19
Номер справи місцевого суду: 522/2033/17
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Журавльов О. Г.
10.04.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,
за участю секретаря Павлючук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Одеська міська рада,
відповідач - Виконавчий комітет Одеської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року у складі судді Шенцевої О.П.,
встановив:
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності від 23.11.2011 року на нежитлове приміщення горища №503 площею 760,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року №621 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» Одеській міській раді видано свідоцтво про право власності на зазначене нежитлове приміщення горища.ОСОБА_2протягом десяти років використовує вказане приміщення для побутових потреб.
При цьому, додаток до рішеннявиконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року №621 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси», а саме перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, підписаний керуючою справами, яка не мала на це повноважень, тому спірне приміщення горища незаконно передано у комунальну власність.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, посилався на те, що позовні вимоги не доведені належними доказами та є безпідставними.
Зазначене судове рішення оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення, ухвалення нового, про задоволення позову.
Основними доводами апеляційної скарги є незгода з висновками суду першої інстанції, оскільки спірне приміщення має статус «допоміжного приміщення» будинку, в якому ОСОБА_2 на праві власності належить квартира. Посилаючись на ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію Державного жилого фонду», вважає спірне приміщення горища своєю власністю. Також зазначає, що горище не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, оскільки є нежилим допоміжним приміщенням.
На апеляційну скаргу представником Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради був наданий відзив, яким заперечують проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність тверджень апелянта щодо невідповідності способу набуття права власності на спірне приміщення територіальною громадою. Також вважає безпідставними твердження апелянта, що спірне приміщення горища є допоміжним, на який розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності співвласників квартир багатоквартирного будинку.
Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.
Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
В порядку ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи Одеського апеляційного суду визначено 03.01.2019.
Згідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
В порядку автоматизованого розподілу судової справи після створення нового суду суддею - доповідачем визначено суддю Журавльова О.Г. в складі суддів Комлевої О.С., Кравця Ю.І.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05.10.2013 року.
27.10.2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення №621 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси». Додатком до рішення є Перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, який підписаний керуючою справами виконавчого комітету Одеської міської ради. У пункті 2 Переліку зазначено приміщення горища №503 загальною площею 760,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради 23.11.2011 року видано свідоцтво про право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, у якому зазначено, що приміщення горища №503 за адресою: АДРЕСА_1, належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об'єкт нерухомого майна в цілому складається з приміщення загальною площею 760,5 кв.м., відображеному у технічному паспорті від 19.07.2011 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» весь житловий і нежитловий фонд перейшов до комунальної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року №621 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» за своїм змістом та характеристиками є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає конкретні приписи (зареєструвати за Одеською міською радою об'єкти нежитлового фонду комунальної власності, оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності, провести розрахунки за виконану роботу), звернені до окремих юридичних осіб (КП «ОМБТІ та РОН», юридичного департаменту Одеської міської ради, КП «Право», представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради), які застосовуються одноразово (передбачають одноразову можливість видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності), і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (після видачі свідоцтва про право власності та реєстрації права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради рішення більше не створюватимуть будь-яких правових наслідків).
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних прав або обов'язків, в тому числі обов'язок забезпечити виконання наданого відповідно до підпорядкованості доручення.
Акт індивідуальної дії є різновидом правового акту, особливими ознаками якого є правозастосовний характер, персоніфікованість застосування, наявність припису (або констатації) про виконання конкретної дії, однократність застосування, припинення дії після реалізації фактом його виконання. Якщо акт індивідуальної дії прийнятий із порушенням установленого порядку, поза межами компетенції органу або приписи такого акту порушують права, свободи чи охоронювані законом інтереси особи, така особа має право звернутись до суду за захистом. Ефективний захист відбувається лише за умови забезпечення реального поновлення порушених прав, що неможливо здійснити шляхом визнання протиправним і скасування індивідуально-правового акту в разі, якщо такий акт вичерпав свою дію фактом його реалізації та виникли інші правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Оскаржуване рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії одноразового застосування, за положеннями якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктами цих правовідносин певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Оспорюване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, зокрема, видачею свідоцтва про право власності та реєстрацією права власності.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.
У свою чергу, акти індивідуальної дії породжують права та обов'язки тільки того суб'єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим актом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із відповідною позовною заявою.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що предметом оскарження визначено правовий акт індивідуальної дії, який адресований іншим аніж позивачка особам та не передбачає виникнення у позивачки будь-яких прав та обов'язків, такий акт не може бути нею оскаржений, що виключає підстави для задоволення заявленого позову про скасування відповідного акту органу місцевого самоврядування.
Відповідна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України, постановлених у справах про оскарження актів індивідуальної дії, зокрема, у постановах від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15, від 11.11.2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, від 15.11.2016 року у справі № 800/264/16, від 27.10.2015 року у справі № 800/210/15 тощо, в ухвалі Верховного Суду від 26.12.2017 року у справі № П/9901/11/17.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 посилається на ч. 2 ст. 382 ЦК України, відповідно до якої усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку на положення Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Проте, вказані норми закону застосуванню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 не є представником усіх власників об'єктів нерухомого майна у даному будинку та зі змісту її позовної заяви не вбачається відстоювання саме спільних інтересів, а лише власних.
Також суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційної скарги, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що спірне нежитлове приміщення горища №503 загальною площею 760,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є допоміжним та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир багатоквартирного будинку.
Відповідно до ДБН В.2.2-15-2005, затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 року №80 встановлено чітке розмежування приміщень, що можуть розташовуватися у житлових будинках, а саме:
Нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду та є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).
Приміщення технічні - приміщення для розміщення обладнання теплових вузлів, бойлерних, електрощитових, венткамер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень ліфтів, холодильних установок тощо.
Тобто, технічними нормами чітко розмежоване поняття статусу приміщення, що має вагоме значення при вирішенні питання щодо встановлення власника приміщень.
Таким чином, нежитлове приміщення горища №503 площею 760,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, у розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин.
Отже, всупереч доводів апеляційної скарги, територіальна громада м. Одеси правомірно набула право власності на спірний об'єкт нерухомості на підставах, встановлених чинним на той час законодавством України, що безпосередньо підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 та прийнятим на її виконання рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».
Саме на виконання вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України та рішення Одеської обласної ради виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 27.10.2011 року №621 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси», а в подальшому на спірний об'єкт нерухомого майна видано свідоцтво про право власності від 23.11.2011 року.
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст Постанови складено 11 квітня 2019 року.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді О.С.Комлева
Ю.І.Кравець