Номер провадження: 11-сс/813/518/19
Номер справи місцевого суду: 520/6182/18 1-кс/520/2699/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року було задоволено клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 за реєстраційним номером майна - 704837551101, із забороною вчинення будь-якими особами нотаріальних та реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, а також із забороною його використання будь-якими особами.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що матеріалами, долученими до клопотання, а саме: протоколом допиту потерпілого від 16.05.2018 року, попереднім договором від 18.08.2014 року, договором від 27.10.2014 року, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, доведена наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.
Слідчий суддя визнав також обґрунтованими доводи слідчого в тій частині, що майно, з клопотанням про накладення арешту на яке він звертається, відповідає ознакам ч. 1 ст. 98 КПК України, а саме є предметом можливого вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про наявність необхідності в забезпеченні його збереження, в цілях запобігання відчуження такого майна іншим особам.
Окрім того, слідчий суддя врахував, що в рамках даного кримінального провадження може бути заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу свідчить про те, що існує необхідність в забезпеченні подальшого можливого відшкодування шкоди, завданої внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником квартири, об'єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , - є ОСОБА_7 .
З таких підстав, слідчий суддя дійшов до переконання, що в цілях запобігання можливості відчуження зазначеного у клопотанні майна, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, є необхідність в забезпеченні його збереження з метою забезпечення повноти, всебічності та неупередженості досудового розслідування.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначила, що вважає ухвалу слідчого судді незаконною та такою, що підлягає скасуванню з таких підстав:
1) слідчий суддя не врахував, що предметом злочину є не квартира АДРЕСА_1 , а грошові кошти, які шахрайським способом були отримані підозрюваним від потерпілих під час укладання попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна;
2) слідчий суддя не надав правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_7 не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану даним кримінальним правопорушенням, адже вона набула зазначене нерухоме майно шляхом укладення договору купівлі-продажу від 12.12.2017 року, який зареєстрований в реєстрі за №1495 у передбаченому законом порядку;
3) слідчим суддею не прийнято до уваги те, що ОСОБА_7 є належним власником нерухомого майна, а накладення арешту на її майно є порушенням права приватної власності, яке гарантоване ст. 41 Конституції України.
Посилаючись на наведені доводи, адвокатОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Відповідно до положень ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч.2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Пославшись в ухвалі на приписи ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що приходить до висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , зокрема, з огляду на те, що майно, з клопотанням про накладення арешту на яке звертається слідчий, є предметом можливого вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Слідчий у клопотанні та слідчий суддя в ухвалі послалися на те, щопід час досудового розслідування встановлено, що про те, що ОСОБА_11 під приводом продажу ОСОБА_12 квартири АДРЕСА_3 , у період часу з липня по серпень 2014 року, шляхом обману, заволодів ії грошовими коштами у розмірі 938931 грн., що є особливо великим розміром.
Встановлено також, що 18.08.2014 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до якого ОСОБА_11 зобов'язується продати, а ОСОБА_12 зобов'язується купити квартиру на 1-ому поверсі будівлі АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_11 на праві приватної власності.
Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_12 , в рахунок майбутнього продажу квартири, грошові кошти у розмірі 457565,89 грн., що в еквіваленті складає 35000 доларів США та зобов'язався до 31.10.2014 року підготувати документи для оформлення реєстрації права власності на квартиру на ОСОБА_12 , в тому числі отримати та надати правовстановлюючий документ на нерухомість, зареєструвати право власності, отримати довідки про відсутність заборгованості за комунальні послуги та інше.
Сторонам договору також роз'яснено вимоги статей КК України, що передбачають кримінальну відповідальність за шахрайство, підробку і використання підроблених документів.
Сторони договору також попереджені про те, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від виконання умов цього договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, штрафні санкції, а саме в разі якщо ОСОБА_11 відмовиться оформити право власності на вказане майно, то грошова сума, яка отримана ним повертається, а також він повертає грошові кошти у розмірі, що відповідатиме збиткам ОСОБА_12 , які вона понесе за час дії цього договору, але не пізніше 15.10.2014 року.
У передбачений договором строк ОСОБА_11 взяті на себе зобов'язання не виконав, документи, передбачені договором не надав, буді-які дії щодо оформлення права власності на квартиру за ОСОБА_12 не здійснив, грошові кошти у розмірі 35000 доларів США не повернув.
З огляду на тривале невиконання ОСОБА_11 своїх обов'язків щодо продажу квартири ОСОБА_12 , між ними 27.10.2017 року укладено нотаріально посвідчений договір про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого, сторони зобов'язані укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна у строк до 31.12.2018 року.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.05.2018 року №124163573, 21.09.2015 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 за ОСОБА_11 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
18.12.2015 року, на підставі договору купівлі-продажу, вказану квартиру ОСОБА_11 відчужено ОСОБА_13 , а 29.02.2016 року право власності на квартиру знову реєструється за ОСОБА_11
01.03.2016 року, на підставі договору купівлі-продажу квартиру продано ОСОБА_14 , який 12.12.2017 року укладає договір купівлі-продажу з ОСОБА_7 , яка на теперішній час є власницею квартири АДРЕСА_1 .
Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_11 , незважаючи на укладення попереднього договору зі ОСОБА_12 , якою передано грошові кошти у сумі 35000 доларів США в рахунок оплати майбутньої покупки квартири, взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, хоча достовірно усвідомлював, що власником квартири він на час укладення договору зі ОСОБА_12 не є, оскільки у 2015 році вказану квартиру він продав ОСОБА_13 , що вказує на шахрайське заволодіння ОСОБА_11 грошовими коштами у сумі 35000 доларів США, належними ОСОБА_12 .
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на зазначену квартиру, дійшов помилкового висновку про те, що вона є предметом злочину, адже не врахував, що, відповідно до повідомленої ОСОБА_11 підозри, визначено його умисел на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілих, а не квартирою, законною власницею якої на теперішній час є ОСОБА_7 ..
Окрім того, слідчий суддя не врахував, що ОСОБА_7 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану даним кримінальним правопорушенням, адже вона набула зазначене нерухоме майно шляхом укладення договору купівлі-продажу від 12.12.2017 р., який зареєстрований в реєстрі за №1495 у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Окрім того, положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Згідно з положеннями ст.17 Загальної декларації прав людини, право приватної власності є основним і невідчужуваним правом людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
При цьому, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».
З матеріалів провадження, досліджених в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вбачається, що слідчим суддею, при розгляді клопотання слідчого, були допущені істотні порушення вимог КПК України, які унеможливили постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з 1 ст. 372 КПК України, передбачено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження;
2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Всупереч зазначеним вимогам кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, однак не мотивував прийнятого рішення.
Ухвала слідчого судді містить відтворення змісту клопотання та цитування змісту процесуальних норм КПК України, однак в оскарженій ухвалі відсутні висновки слідчого судді, яких він дійшов за результатами розгляду клопотання, а також відсутні мотиви на обґрунтування такого рішення.
Згідно з положеннями п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що ухвала слідчого судді не відповідає наведеним вище вимогам кримінального процесуального закону, а також відсутність підстав для накладення арешту, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню, з постановленням нової ухвали, якою у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на нерухоме майно необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 170-173, 370, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд-
ухвалив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року про арешт майна, а саме квартири АДРЕСА_1 за реєстраційним номером майна - 704837551101 у кримінальному провадженні №12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_10 про накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні №12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (підпис) (підпис) (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2