Номер провадження: 11-сс/813/517/19
Номер справи місцевого суду: 520/6182/18 1-кс/520/2700/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України
встановив:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року було задоволено клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 за реєстраційним номером майна - 704864751101, із забороною вчинення будь-якими особами нотаріальних та реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, а також із забороною його використання будь-якими особами.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що матеріалами, долученими до клопотання, а саме: протоколом допиту потерпілого від 15.05.2018 року, попереднім договором від 06.08.2014 року, договором від 11.10.2014 року, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, доведена наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.
Слідчий суддя визнав також обґрунтованими доводи клопотання в тій частині, що майно, з клопотанням про накладення арешту на яке звертається слідчий, відповідає ознакам ч. 1 ст. 98 КПК України, а саме є предметом можливого вчинення злочину, що свідчить про наявність необхідності в забезпеченні його збереження, в цілях запобігання відчуження такого майна іншим особам.
Окрім того, слідчий суддя врахував, що в матеріалах клопотання наявний цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу свідчить про те, що на даний час існує необхідність в забезпеченні подальшого можливого відшкодування шкоди, завданої внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником квартири, об'єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , - є ОСОБА_7 .
З таких підстав, слідчий суддя дійшов до переконання, що в цілях запобігання можливості відчуження зазначеного у клопотанні майна, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, є необхідність в забезпеченні його збереження з метою забезпечення повноти, всебічності та неупередженості досудового розслідування.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначила, що вважає ухвалу слідчого судді незаконною та такою, що підлягає скасуванню з таких підстав:
1) слідчий суддя не врахував, що предметом злочину є не квартира АДРЕСА_1 , а грошові кошти, які шахрайським способом були отримані підозрюваним від потерпілих під час укладання попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна;
2) слідчий суддя не надав правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_7 не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану даним кримінальним правопорушенням, адже вона набула зазначене нерухоме майно шляхом укладення договору купівлі-продажу від 12.12.2017 року, який зареєстрований в реєстрі за №1499 у передбаченому законом порядку;
3) слідчим суддею не прийнято до уваги те, що ОСОБА_7 є належним власником нерухомого майна, а накладення арешту на її майно є порушенням права приватної власності, яке гарантоване ст. 41 Конституції України.
Посилаючись на наведені доводи, адвокатОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Відповідно до положень ст. 404 КПК Україн, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч.2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Пославшись в ухвалі на приписи ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що приходить до висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , зокрема, з огляду на те, що майно, з клопотанням про накладення арешту на яке звертається слідчий, є предметом можливого вчинення злочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Слідчий у клопотанні та слідчий суддя в ухвалі послалися на те, щопід час досудового розслідування встановлено, що 06.08.2014 між ОСОБА_11 з однієї сторони та ОСОБА_12 і ОСОБА_13 з іншої, укладено нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до якого ОСОБА_11 зобов'язується продати, а ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зобов'язуються купити в рівних частках квартиру на 4-ому поверсі котеджу АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_11 на праві приватної власності.
Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_11 отримав при його підписанні від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в рахунок майбутнього продажу квартири, грошові кошти у розмірі 381225,30 грн., що в еквіваленті складає 31000 доларів США.
Договором також передбачено, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зобов'язуються остаточну суму в гривні, що в еквіваленті складатиме 10000 доларів США, сплатити до 06.08.2016р.
Відповідно до договору, ОСОБА_11 зобов'язується з моменту повної оплати за квартиру до 06.08.2016 року підготувати документи для оформлення реєстрації права власності на ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у Державного реєстратора, в тому числі отримати та надати правовстановлюючий документ на нерухомість, зареєструвати право власності, отримати довідки про відсутність заборгованості за комунальні послуги та інше.
Сторонам договору також роз'яснено вимоги статей КК України, що передбачають кримінальну відповідальність за шахрайство, підробку і використання підроблених документів.
ОСОБА_11 зобов'язується нікому іншому, окрім ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вказану в договорі нерухомість не продавати, не дарувати, не надавати в іпотеку, в оренду та найом не здавати, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не вносити.
Також сторін договору попереджено про те, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від виконання умов цього договору, повинна відшкодувати другій сторін збитки, штрафні санкції, а саме: в разі, якщо ОСОБА_11 відмовиться оформити право власності на вказане майно, то грошова сума, яка ним отримана ним повертається, а також повертає грошові кошти у розмірі, що відповідають збиткам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які вони понесуть за час дії цього договору, але не пізніше 06.08.2016 року; в разі якщо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відмовляться придбати вказане у договорі майно, то грошова сума, яка вже сплачено на день виникнення спору за договором, буде повернена ОСОБА_11 після продажу ним вказаної у договорі нерухомості іншим особам (без урахування вартості реконструкції та проведеного ремонту тощо), але не пізніше 06.08.2016 року.
На виконання умов попереднього договору від 06.08.2014 року, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_11 з іншої, 11.10.2014 року укладено нотаріально посвідчений договір, відповідно до якого між вказаними особами проведено повний розрахунок за квартиру на 4-му поверсі котеджу АДРЕСА_3 .
Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 грошові кошти у розмірі 129500 грн., що в еквіваленті складає 10000 доларів США та зобов'язався до 31.03.2015 року підготувати документи для оформлення права власності на ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ..
Також встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.05.2018 р. №123709141, за ОСОБА_11 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 17.08.2015 р. зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1 .
З моменту реєстрації права власності на квартиру, яка за попередніми договорами повинна бути відчужена на користь ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , ОСОБА_11 переховувався від вказаних осіб та не здійснив жодної дії, спрямованої на укладення договору купівлі-продажу квартири.
Натомість, у подальшому, а саме 16.09.2015 року, ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_14 ..
Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_14 припинено 29.02.2016 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 17.08.2015 року, тобто на підставі первинного документу, який став підставою для реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_11 , тому в період з 29.02.2016 року по 01.03.2017 року власником квартири знову є ОСОБА_11 ..
01.03.2016 року ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , з ОСОБА_15 , а 12.12.2017 року ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_7 , яка відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час є власницею квартири АДРЕСА_1 .
Отже, орган досудового розслідування дійшов висновку про те, що є достатні підстави вважати, що ОСОБА_11 , достовірно усвідомлюючи відсутність у нього наміру укладати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , шахрайським шляхом заволодів належними їм грошовими коштами у сумі 41000 доларів США.
Проте, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на зазначену квартиру, дійшов помилкового висновку про те, що вона є предметом злочину, адже не врахував, що, відповідно до повідомленої ОСОБА_11 підозри, визначено його умисел на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілих, а не квартирою, законною власницею якої на теперішній час є ОСОБА_7 ..
Окрім того, слідчий суддя не врахував, що ОСОБА_7 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану даним кримінальним правопорушенням, адже вона набула зазначене нерухоме майно шляхом укладення договору купівлі-продажу від 12.12.2017 р., який зареєстрований в реєстрі за №1499 у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Окрім того, положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Згідно з положеннями ст.17 Загальної декларації прав людини, право приватної власності є основним і невідчужуваним правом людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
При цьому, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».
З матеріалів провадження, досліджених в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вбачається, що слідчим суддею, при розгляді клопотання слідчого, були допущені істотні порушення вимог КПК України, які унеможливили постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з 1 ст. 372 КПК України, передбачено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження;
2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Всупереч зазначеним вимогам кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, однак не мотивував прийнятого рішення.
Ухвала слідчого судді містить відтворення змісту клопотання та цитування змісту процесуальних норм КПК України, однак в оскарженій ухвалі відсутні висновки слідчого судді, яких він дійшов за результатами розгляду клопотання, а також відсутні мотиви на обґрунтування такого рішення.
Згідно з положеннями п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що ухвала слідчого судді не відповідає наведеним вище вимогам кримінального процесуального закону, а також відсутність підстав для накладення арешту, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню, з постановленням нової ухвали, якою у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на нерухоме майно необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 170-173, 370, 395, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд-
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 10.07.2018 року про арешт майна, а саме квартири АДРЕСА_1 за реєстраційним номером майна - 704864751101 у кримінальному провадженні №12018160480001705, внесеному до ЄРДР 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_10 про накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні №12018160480001705 від 14.05.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (підпис) (підпис) (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2