Номер провадження: 22-ц/813/1514/19
Номер справи місцевого суду: 2-4023/07
Головуючий у першій інстанції Кравчук Т.С.
Доповідач Журавльов О. Г.
10.04.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Комлевої О.С., Кравця
за участю секретаря Павлючук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Одеська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року у складі судді Кравчук Т.С.,
встановив:
У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, просила визнати за нею право власності на підвал, розташований під її квартирою АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 2002 року, яке було зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» 20 січня 2003 року ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1, під якою розташоване підвальне приміщення. Декілька років позивач користується цим приміщенням (підвалом).
За довгий час мешкання та користування підвалом між ОСОБА_2 та сусідами склалася домовленість та ніхто з них не заперечує проти викупу даного підвалу загальною площею 73,5 кв.м., що підтверджують відповідні заяви від сусідів. З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року позов ОСОБА_2 був задоволений.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на допоміжне приміщення (підвал) загальною площею 73,5 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення є спільним майном співвласників житлового будинку, а тому, отримавши дозвіл від мешканців будинку, позивач отримала право власності на спірне приміщення. При цьому керувався ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію Державного жилого фонду» та п. 1.1 рішення Конституційного суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, згідно якого допоміжні приміщення (підвали, сараї, комор та інш.) передаються безкоштовно у власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) та багатоквартирних будинків.
Вказане рішення суду оскаржує в апеляційному порядку Департамент комунальної власності Одеської міської ради, особа, яка участі у розгляді справи не приймала.
В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення Департамент, який є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради володів, користувався та розпоряджувався частиною спірного приміщення, про що свідчить договір оренди №2 від 04.02.2000 року, укладений з Одеською обласною організацією Спілки художників України. Тому вказаним судовим рішенням було порушено права та охоронювані законом інтереси Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, оскільки Департамент не було залучено до участі у справі. Оскаржуване судове рішення позбавило Департамент можливості управління комунальним майном територіальної громади м. Одеси за рахунок ефективного розпорядження нежитловим приміщенням підвалу, загальною площею 73,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2018 року у складі судді Заїкіна А.П. було відкрито провадження по справі за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 березня 2007 року.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року у складі суддів Заїкіна А.П., Калараша А.А., Погорєлової С.О. справу призначено до розгляду (а.с.86-88).
Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.
Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
В порядку ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи Одеського апеляційного суду визначено 03.01.2019.
Згідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
В порядку автоматизованого розподілу судової справи після створення нового суду суддею - доповідачем визначено суддю Журавльова О.Г. в складі суддів Комлевої О.С., Кравця Ю.І.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася. Про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялася належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Вказаним нормам закону судове рішення не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що спірне приміщення є спільним майном співвласників житлового будинку, а тому, отримавши дозвіл від мешканців будинку, позивач отримала право власності на спірне приміщення.
Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Апеляційним судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 2002 року, яке було зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» 20 січня 2003 року. Спірне підвальне приміщення знаходиться під квартирою позивачки.
Власником спірного підвального приміщення загальною площею 9523,5 кв.м. є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, який є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення Департамент володів, користувався та розпоряджувався частиною спірного приміщення, що підтверджено договором оренди №2 від 04.02.2000 року, укладений Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради з Одеською обласною організацією Спілки художників України, актом прийому передачі-нежитлового приміщення від 04.02.2000 року (а.с.41-42, 43-45).
Таким чином, оскаржуване судове рішення безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків Департамента комунальної власності Одеської міської ради, який є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник.
Відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 року №80 встановлено чітке розмежування приміщень, що можуть розташовуватися у житлових будинках, а саме:
Нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду та є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).
Приміщення технічні - приміщення для розміщення обладнання теплових вузлів, бойлерних, електрощитових, венткамер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень ліфтів, холодильних установок тощо.
Тобто, технічними нормами чітко розмежоване поняття статусу приміщення.
Таким чином, нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин.
Згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна допоміжні приміщення не є самостійним об'єктом цивільно- правових відносин, вони не підлягають інвентаризації (не оформлюються технічні паспорти) та не підлягають приватизації.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться копії технічного паспорту та у розпорядженні Департаменту комунальної власності Одеської міської ради наявний технічний паспорт, виданий територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради 15.01.2007 року, спірне приміщення є нежитловим та є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, а також є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Отже, посилання суду в оскаржуваному рішенні на рішення Конституційного суду України від 02.04.2004 року №4-рп/2004 є помилковим.
Крім того, визнаючи підвальне приміщення об'єктом спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, право на яке ОСОБА_2 отримала від мешканців будинку поступку прав сумісної власності, суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на нежитлове приміщення.
З даним висновком суду судова колегія також не погоджується.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування відносяться правомочності щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності; об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилученими у територіальних громад та передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади чи відповідного рішення ради чи уповноваженого органу.
Оскільки Одеська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі права власності на спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_2, тому остання не є особою, яка у встановлений законом спосіб набула право власності на спірне нежитлове приміщення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та ухвалив судове рішення передчасно, без повного всебічного та об'єктивного розгляду справи. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
Згідно статей 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було сплачено судовий збір в сумі 76,50 грн. (а.с.83).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України. Враховуючи, що апеляційна скарга Департаментом комунальної власності Одеської міської ради підлягає задоволенню, сума сплаченого ним судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 141, 268, 367, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року скасувати ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання за нею права власності на підвал, розташований під її квартирою АДРЕСА_1, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код фізичної особи: НОМЕР_1, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 76,50 грн.(сімдесят шість гривень 50 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст Постанови складено 11 квітня 2019 року.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді О.С.Комлева
Ю.І.Кравець