Справа № 127/19514/18
Провадження №11-кп/801/160/2019
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 квітня 2019 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
зі секретарем: ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
адвоката ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу (із доповненнями) засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства відмовлено,
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року в задоволенні клопотання ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства відмовлено.
Приймаючи рішення суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.
В апеляційній скарзі (із доповненнями) засуджений ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його клопотання про приведення вироку щодо нього в частині міри покарання замінивши її на 15 років ув'язнення, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги що його вироком Хмельницького обласного суду від 10.06.1999 року засуджено до розстрілу незаконно з порушенням його прав, Конституції України та міжнародним договорам.
Суд першої інстанції не взяв до уваги Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального Кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності». Верховний Суд України у 2009-2010 роках засудженим які вчинили злочин у проміжок з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року змінював вирок з довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком 15 років.
Конституційний Суд України в результаті розгляду справи про заміну смертної кари довічним позбавленням волі 26.01.2011 року всупереч своїм повноваженням надав офіційне тлумачення нечинним положенням КК України 1960 року, згідно ч.2 ст.147 та ч.1 ст.150 Конституції України виключена компетенція Конституційного суду України є як єдиного органу Конституційної юрисдикції в Україні в частині здійснення офіційного тлумачення поширюється лише на Конституцію та закони і інші нормативно-правові акти, що є чинними на момент їх тлумачення.
Крім того, зазначає, що склад суду який розглянув його клопотання був незаконним, відповідно до ч.3 ст.31 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згідно п.2 ч.2 ст.412 КПК України.
Заслухавши засудженого ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_7 , які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі (із доповненнями), прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги (із доповненнями), перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги (із доповненнями), колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.
Вироком Хмельницького обласного суду від 10.06.1999 року ОСОБА_8 визнано винним за ч.4 ст.117, ч.2 ст.118, п.«е», п.«ж», п.«і» ст.93 КК України та із застосуванням ст.ст.42, 43 КК України (в редакції 1960 року) засуджений до смертної кари - розстрілу.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.07.1999 року, вирок Хмельницького обласного суду від 10.06.1999 року залишено без змін.
22.02.2000 року Верховною Радою України Законом України № 1483-ІІІ внесено зміни до Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року), Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України і ст.24 КК України, яка передбачала міру покарання «смертна кара» - виключено, а доповнено ст.25-2 КК України, згідно якої найсуворішою мірою покарання є «довічне позбавлення волі».
В зв'язку з внесеними змінами, вирок Хмельницького обласного суду від 10.06.1999 року, яким ОСОБА_8 засуджено до смертної кари, приведено у відповідність з вимогами Закону та ухвалою Хмельницького обласного суду від 04.07.2000 року вирок Хмельницького обласного суду від 10.06.1999 року змінений в частині призначеного покарання ОСОБА_8 , а саме, покарання у виді смертної кари ОСОБА_8 замінено на довічне позбавлення волі.
З дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару) і до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року N 1483 (далі - Закон № 1483), яким введений новий вид покарання - довічне позбавлення волі, існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року, стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом N 1483 стосовно встановлення нового виду покарання.
Разом з тим, наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали покарання лише у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років.
Кримінальний Кодекс України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94).
Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не дають підстав для призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком 15 років, оскільки це порушує принцип співмірності тяжкості вчинених ним злочинів і покарання за їх вчинення не відповідає принципу справедливості в кримінальному праві.
Такі висновки узгоджуються з рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 року № 1-рп/2011 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) та з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява N 10249/03).
В приписах ч.4 ст.5 КК України 2001 року йдеться про можливість зміни покарання тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішеннями Конституційного Суду України, який повноважний лише в частині визнання неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність.
Тобто, виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується, через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару), яким визнано неконституційною смертну кару в України, не є новим законом, що пом'якшив кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, в чому намагається переконати суд засуджений ОСОБА_8 .
При цьому, колегія суддів вважає, що новий вид кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою, оскільки при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин, забезпечується можливість мати соціальні зв'язки у межах, визначених законом.
У санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі, як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років.
Таким чином, оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена КК України в ред. 1960 року на час вчинення ОСОБА_8 ряду епізодів особливо тяжких злочинів, то положення КК України в ред. 1960 року із змінами, внесеними Законом N 1483, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та покращують його правове становище, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються і на засудженого, який вчинив ряд особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена КК України в ред. 1960 року особливо тяжких злочинів до набрання чинності зазначеним законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом (а не позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів на заміні якого наполягає ОСОБА_8 ), не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Рішення у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18 травня 2006 року, заяви N 9852/03, N 13413/04, "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 року, заява N 39458/02).
Відповідно до роз'яснень п.3 та п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі не застосовується.
Відповідно до ч.1 cт.87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч.2 cт.87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Таким чином, Кримінальним Кодексом України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.
Твердження засудженого ОСОБА_8 , що склад суду який розглянув його клопотання є незаконним, спростовується ч.3 ст.539 КПК України, згідно якої клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-330 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу (із доповненнями) засудженого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства відмовлено - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді : (підпис)
Згідно з оригіналом