Справа № 766/20402/18
н/п 2/766/198/19
03.04.2019 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі :
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар Сікорська Я.А.,
за участі: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи служби у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради, Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
17.10.2018 року позивач звернувся до ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбу від якого мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 На протязі останнього часу спільного проживання, сімейне життя погіршилось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Відповідач не цікавилась життям дочки, не приймала участі у її вихованні та фактично самоусунулася від піклування про доньку. Позивач не має наміру перешкоджати Відповідачу в здійсненні її прав та обов'язків щодо дитини. Окрім того, вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на її взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. На основі викладеного, позивач просить суд розірвати шлюб та визначити місце проживання доньки разом з ним за адресою: м.Херсон, проспект Святих Кирила і Мефодія, буд.15/2, кв.166.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 16.11.2018 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального провадження.
06.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Службу у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Зазначили, що спільній доньці буде краще проживати разом з позивачем, оскільки він про неї турбується та спроможний забезпечувати нормальні умови проживання. Просили суд розірвати шлюб та визначити місце проживання доньки разом з позивачем.
Відповідач в судовому засіданні позов визнала, не заперечувала щодо задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи служби у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради ОСОБА_4 в судовому засіданні вказала, що проживання дитини з батьком відповідатиме інтересам дитини.
Представник Служби у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації надав до суду заява про розгляд справи без їх участі, при розгляді позовних вимог покладаються на розсуд суду.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі 05.06.2010 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №340.
Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Судом встановлено, що сторони припинили подружні відносини і однією сім'єю не проживають. Причиною розпаду сім'ї є відсутність між подружжям взаєморозуміння.
Позивач на розірванні шлюбу наполягає, відновлювати подружні відносини з відповідачем не має наміру, у наданні строку для примирення з метою збереження родини немає потреби, оскільки вважає, що їхня сім'я розпалася остаточно.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За таких обставинах суд вважає, що сформовані в родині відносини виключають спільне проживання чоловіка і жінки й роблять їх спільне життя надалі неможливим тому, що збереження родини суперечило б інтересам сторін.
Від даного шлюбу сторони по справі мають неповнолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, яке видане міським відділом реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №939.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 22.04.2003 року серії САА №050292 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8 на праві приватної власності належить квартира за адресою м. Херсон, просп.Св. Кирила та МефодіяАДРЕСА_1, останні проживають за даною адресою, що вбачається з довідки виданої ОСББ «Орбіта».
Згідно довідки від 02.10.2018 року виданої ХНВК «ЗОШ І ступеня - спеціалізована школа ІІ ступеня - колегіум» №51імені ОСОБА_9 ХМР - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 2-му класі, загальноосвітньої школи №51, виховання дитини займається батько дитини ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_7. Мати дитини на батьківські збори не з'являлась та навчанням доньки не цікавиться.
Відповідно до довідок №17 від 02.10.2018 року, №259 від 02.10.2018 року ОСОБА_1 працює у ПТ «Ломбард «Гроші тут», на посаді оцінювача-експерта з доходом у період з березня 2018 року по серпня 2018 року дохід у сумі 55677,52 грн., а також за сумісництвом у ТОВ «Сіті Трейд Компані» на посаді продавець - консультант та має у період з березня 2018 року по серпня 2018 року дохід у сумі 10746,30 грн.
З Характеристики від 03.09.2018 року, наданої на продавця ОСОБА_3 за період роботи в магазині «Продукти» у період з 04.12.2016 року по 13.08.2018 року вбачається, що остання зарекомендувала себе як старанний та дисциплінований працівник. Проте, останні декілька місяців стала вести себе агресивно і неадекватно, хамила покупцям. Стала вживати алкогольні напої, з'явились суїцидальні думки. З цієї причини і була звільнена з роботи.
Відповідно до ОСОБА_10 патрульної поліції від 16.10.2018 року №81аз/41/23/03-2018 - 04.10.2018 року від гр.ОСОБА_1 надійшло повідомлення про вчинення домашнього насилля за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано ЄО №19879, матеріали (заява, пояснення) передані до Корабельного відділення поліції ХВП ГУНП в Херсонській області.
Згідно характеристики Вих.№38 від 11.10.2018 року ПТ «Ломбард «Гроші тут» ОСОБА_1 за час роботи проявив себе вмілим, добросовісним працівником, до виконання трудових обов'язків ставиться з відповідальністю, постійно підвищує свій професійний рівень та прагне до самовдосконалення, працелюбний, дисциплінований, всі завдання виконує якісно та вчасно, вимогливий до себе, рішучий в діях, користується повагою та авторитетом в колективі. Колеги та адміністрація Товариства відзначають Позивача як особу комунікабельну, відкриту до спілкування, ввічливу як до колег так і до клієнтів.
Відповідно до довідки №2045 від 12.10.2018 року ОСОБА_1 на обліку в КУ «Обласний наркологічний диспансер» ХОР та у лікаря-психіатра не перебуває.
З Висновку органу опіки та піклування Корабельної районної у місті Херсоні ради №02-14-58-25 від 18.03.2019 року вбачається, що враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дитиною та її виховання, вік, стан здоров'я, прихильність дитини до батька, ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, та інші обставини, що мають істотне значення, орган опіки та піклування виконавчого комітету міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, із батьком ОСОБА_1, не порушуючи права матері ОСОБА_3 брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою.
Відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Відповідно до ч.3 ст.157 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У Постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (касаційне провадження № 61-23861св18), підтверджено правильність висновків суду першої інстанції, щодо обрання місця проживання дитини з батьком, акцентувавши на пріоритеті найкращих інтересів дитини, навівши аргументацію щодо дискримінаційного підґрунтя, на якому базується підхід до можливості розлучення дитини з матір'ю лише за виняткових обставин, про що зазначено в принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є юридично обов'язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Лекзарації, є юридично обов'язковим міжнародним договором.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
До рішення Європейського Суду з прав людини в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного.
Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, §46, 03 грудня 2009 року).
Декларація ООН не є юридично обов'язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов'язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір'ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, ОСОБА_11, Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини, Путівник до «Travaux Preparatoires», 1992 р., і ОСОБА_12, «Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини», Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009).
Як зазначалося в справі «Цаунеґґер проти Німеччини» (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. ОСОБА_13, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір'ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див. справу «М.Л. проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 р.).
Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім'ї».
Позивач не має наміру перешкоджати Відповідачу в здійсненні її прав та обов'язків щодо нашої дитини. Окрім того, вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на її взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Таким чином, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дитини, а також думку третьої особи та визнання відповідачем позову, а саме розірвання шлюбу та на визначення місця проживання дитини разом з батьком по зазначеній в позові адресі, суд вважає, що в судовому засіданні доведено наявність виняткових підстав в розумінні ст.161 СК України для визначення місця проживання дитини саме з батьком (позивачем по справі).
Беручи до уваги вищевикладене, суд на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Питання про судові витрати вирішується судом згідно вимог ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 109, 110, 112, 141, 157, 160, 161 СК України, ст.ст.4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 141, 206, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради, Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, адреса: м.Херсон, проспект Святих Кирила і Мефодія, буд.15/2, кв.166 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований 05.06.2010 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №340 - розірвати.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7 з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, за адресою: м.Херсон, проспект Святих Кирила і Мефодія, буд.15/2, кв.166.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя: Ю.М.Єпішин