Дата документу 10.04.2019
Справа № 501/21/18
2/501/354/19
(заочне)
10 квітня 2019 року м.Чорноморськ Одеської області
Іллічівський міський суд Одеської області у складі
головуючого - судді Смирнова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Кочкіної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому підготовчому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2
до
відповідача: ОСОБА_2 місце перебування: АДРЕСА_3
предмет та підстави позову: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
учасники справи - не з'явилися
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:
І.Виклад позиції позивача.
04.01.2018 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідач), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що їїна праві приватної власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_4 . Після смерті батька від ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивач набув право власності на 1/3 частку зазначеного майна в порядку спадкування, та станом на 2016 рік позивач є власником 2/3 частки зазначеного майна, та 1/3 часткою квартири володіє дружина позивача ОСОБА_4 внаслідок укладення договору з позивачем довічного утримання.
У позивача є рідна сестра, відповідач - ОСОБА_5 , що є власником 1/3 частини квартири. Відповідач неодноразово змінювала прізвище у зв'язку з укладанням шлюбів. Так,, 01.04.1989 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , від 18.07.1997 року ОСОБА_7 , уклала шлюб з ОСОБА_8 , та змінила прізвище на ОСОБА_7 .
Відповідач зареєстрована та проживає на території Російської Федерації, має відповідне громадянство та в зазначеній квартирі не мешкає і її особисті речі відсутні. Житловою площею в квартирі не цікавиться, жодних претензій із цього приводу не пред'являє, але знятись з реєстраційного обліку в добровільному порядку не бажає, що йому, як власнику житла створює незручності в розпорядженні, володінні та користуванні квартирою, а тому він змушений з даною позовною заявою вернутись до суду.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.38-39).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив (а.с.36-37, 42, 46, 48).
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 27.03.2018 року було позов залишено без руху (а.с. 29).
Ухвалою судді від 08.05.2018 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 35).
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 ЦПК), в судове засідання не з'явився без поважних причин, а представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.
Згідно договору довічного утримання від 10 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 є власником 1/3 квартири АДРЕСА_1
Відповідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11, 17).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали від 06.12.2016 року шлюб (а.с.18).
Відповідновитягу з Спадкового реєстру, ОСОБА_10. залишив спадкову справу № 455/2008 (а.с. 19).
Згідно довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції Одеської області № 287/04-66 від 05.08.2008 року щодо реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений від 01.04.1989 року за № 154, та присвоєно відповідачу прізвище ОСОБА_5 (а.с.20).
Відповідно довідки про укладання шлюбу № 223 від 10.10.2008 року зазначено, що ОСОБА_7 вступила в шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.21).
Відповідно копії паспорту Російської Федерації № 17 04 118070, виданого Боголюбським сільським відділом міліції Суздальського району Володимирівської області від 29.04.2003 року - відповідач ОСОБА_13 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.22).
Позивач несе витрати по утриманню квартири.
V. Оцінка Суду.
А. Загальні принципи.
В даній ситуації Суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В свою чергу в силу ст. 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Отже, в даній конкретній ситуації визнання відповідача та її неповнолітньої дитини такими, що втратили право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.
Окремо Суд звертає увагу, що питання щодо позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу 1 Конвенції, які стосуються захисту права власності.
Але, враховуючи конкретні обставини справи, зміст позовних вимог та надані сторонами докази, Суд вважає за недоцільне розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу 1 Конвенції.
Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (пункт 47 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.
1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».
Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» Суд враховує, що право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК), а порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами регламентовано нормами Житлового кодексу України кодексу України (далі ЖК).
Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 405 ЦК член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі ст. 405 ЦК, оскільки виходячи із матеріалів справи відповідач є колишнім членом сім'ї власника житла (позивача), а положення ст. 71 ЖК регулюють правовідносини щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами і стосуються наймача або членів його сім'ї.
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.
Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів «цілям», про які йдеться в п. 2 ст. 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у право відповідачів здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений п. 2 ст. 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».
3). Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).
Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Отже, Суд при співставленні «балансу інтересів» враховує, що спірна квартира має статус користування жилими приміщеннями, в якому регулюється главою 6 ЖК України та відповідними нормами ЦК України.
Відповідач проживала з позивачем однією сім'єю в спірній квартирі, як член його сім'ї, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.
Відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтями 15, 16, 20 ЦК України передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.
Згідно із ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Проте, як було зазначено вище, відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч.1 ст. 81ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не проживає в спірній квартирі більше одного року.
Надані позивачем докази, Суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
З іншої сторони відповідачем в судове засідання не надано доказів, що він проживає в спірній квартирі, користується нею, доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в квартирі.
При цьому, тривала відсутність відповідача свідчить про те, що він має інше місце проживання, а матеріали справи свідчать проте, що він не є власником житла, в якому проживає позивач, а тому визнання відповідача, втратившим право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власників, користувачів такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».
Виходячи з вищевикладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 206, 258-259, 263-265, 280-283 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст.14, 405 ЦК України, Суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт Російської Федерації НОМЕР_3 , виданий Боголюбським сільським відділом міліції Суздальського району Володимирівської області від 29.04.2003 року - зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_4 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Одеської області з дня отримання повного тексту.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2
Відповідач: ОСОБА_2 , місце перебування: АДРЕСА_3
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області В.В. Смирнов