Справа № 487/2368/19
Провадження № 1-кс/487/2573/19
10.04.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого _ ОСОБА_3 , адвоката - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Миколаєві скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР,-
28.03.2019 року ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та зобов'язання вчинити певні дії.
Свої вимоги мотивував тим, що 28.01.2019 року звернувся до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, із заявою про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 , який постановив завідомо неправосудну ухвалу, що не відповідає чинному законодавству у справі. Проте наразі відомості про дане кримінальне правопорушення до ЄРДР не внесено.
В судовому засіданні представник скаржника - адвокат ОСОБА_4 вимоги скарги підтримав, просив про їх задоволення.
Слідчий ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги скарги не визнав, просив відмовити у їх задоволені.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя, прийшов до наступного.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені зокрема такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Як встановлено у судовому засіданні 28.01.2019 року ОСОБА_5 звернувся до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.375 КК України слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 , який постановив завідомо неправосудну ухвалу, що не відповідає чинному законодавству у справі №522/13783/18 за скаргою ОСОБА_7 , в якій він зобов'язав уповноважених осіб Одеського територіального управління НАБ України, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, виконати вимоги ст.214 КПК України та внести до ЄРДР відомості, що містяться в заяві ОСОБА_7 від 10.07.2018 року про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.366-1 КК України.
Листом начальника Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, ОСОБА_8 від 29.01.2019 р. ОСОБА_5 було відмовлено у внесенні відомостей до ЄРДР, оскільки вивченням змісту заяви встановлено, що вона не містить будь-яких об'єктивних обставин умисного вчинення слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і є предметом оскарження в порядку ст.303 КПК України, полягає у невнесенні вказаними особами відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР та їх перелік визначені ч.5 ст.214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.
Положення ст. 214 КПК перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ним Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В судовому засіданні встановлено, що заява ОСОБА_5 не містять обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України.
Фактично, заява, подана до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, свідчить про незгоду особи з прийнятим слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 судовим рішенням, за яким було зобов'язано уповноважених осіб Одеського територіального управління НАБ України виконати вимоги ст. 214 КПК України та внести відомості до ЄРДР, що містяться в заяві ОСОБА_7 від 10.07.2018 року про вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.1 ст.366-1 КК України.
Незгода з рішенням судів сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді ознак злочину. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що "відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені".
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Конституційним Судом України в своєму рішенні у справі №2-рп/2011 від 11.03.2011 року також було акцентовано, що оцінка вчинених суддею процесуальних дій може здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Крім того, відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.
Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.
Незалежність та недоторканність суддів гарантують статті 126 і 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Законом України “Про судоустрій і статус суддів” визначено умови виконання професійних обов'язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Згідно з положеннями статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
Притягнення судді до кримінальної відповідальності є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та їх кримінальною відповідальністю у разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння.
Проте процедура притягнення судді до кримінальної відповідальності не може бути використана для здійснення тиску на суддю з метою прийняття ним “потрібного” судового рішення.
Таким чином, незгода учасника судового процесу у справі з прийнятим судовим рішенням не може бути приводом до реєстрації заяви, повідомлення про вчинене суддею кримінальне правопорушення.
До того ж, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 375 КК, характеризується прямим умислом: суддя достовірно знає, переконаний в тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості.
Будь-яких відомостей про вчинення слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.375 КК України слідчим суддею не встановлено, не надав їх і ініціатор скарги та його представник, а тому підстави для внесення відомостей до ЄРДР відсутні.
На підставі викладеного, скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.303-307, 309 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1