Справа № 418/660/19
2/418/69/19
Іменем України
01 квітня 2019 року Міловський районний суд Луганської області
у складі:головуючого-судді ОСОБА_1
за участю секретаря Кірічевої К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження в залі суду смт. Мілове цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних.
До суду звернувся позивач ОСОБА_2 з позовною заявою у якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 Товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» на його користь 14 614 гривень 65 копійок а також понесені судові витрати при подачі позовної заяви до суду.
Свої вимоги мотивує тим, що ним 29 травня 2015 року було відкрито картковий рахунок в Публічному ОСОБА_3 Товаристві ОСОБА_4 «Приватбанк». Відкриття рахунку та видача картки здійснювалась на підставі анкети-заяви Міловським відділенням ЛФ ПАТ КБ «Приватбанк» Він користувався рахунком до середини липня 2015 року. Однак 21 липня 2015 року його рахунок було заблоковано. Він неодноразово звертався до відповідача щодо пояснення причин блокування рахунку, однак жодної аргументованої відповіді не отримав. Кошти в сумі 51 546 гривень 39 копійок йому було повернуто лише 30 травня 2017 року. Рішенням Міловського районного суду від 31 жовтня 2017 року у справі № 418/608/17 було встановлено, що відповідач незаконно заблокував кошти на його рахунку (тобто неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором) внаслідок чого він був обмежений у праві користування та розпорядження своїм майном. Рішення набрало законної сили після розгляду справи апеляційним судом Луганської області 05 квітня 2018 року. Суди встановили факт протиправної поведінки відповідача і банк повинен йому виплатити відсотки за користуванням грошовими коштами, але розмір відсотків при подачі позову він розрахував невірно. Враховуючи висновку суду, він подав новий позов у якому розрахував розмір належних йому відсотків виходячи з облікової ставки НБУ. Суд першої інстанції Міловський районний суд Луганської області справа № 418/320/18 його вимоги задовольнив у повному обсязі. Однак Луганській апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги відповідача встановив, що розмір відповідності банку в даному випадку розраховується виходячи не з облікової ставки НБУ, а виходячи з розміру індексу інфляції та 3-х відсотків річних, як за порушення виконання грошового зобов'язання.
В свою чергу представник відповідача ОСОБА_3 Товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» ОСОБА_5 надала відзив на позовну заяву позивача у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу ОСОБА_2 у повному обсязі обґрунтовуючи свої заперечення тим, що банк не отримував жодної винагороди за користування коштами які були розташовані на рахунку позивача. Неодноразовими рішеннями судів встановлено, що між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір про відкриття банківського рахунку. Кошти розташовані на рахунку ніяк не можуть розглядатися як «вартість робіт (послуг)» та/ або « загальна вартість замовлення» у сенсі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Представник відповідача послався на зміст ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.1061 ЦК України, ч.1 ст. 1070 ЦК України якими передбачено виплату банком власнику рахунку процентів в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського рахунку-це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами клієнта, але ж ніяк не кошти, що розміщуються клієнтом на рахунку. Представник відповідача вважає, що позивач у своєму розрахунку безпідставно нараховує пеню на суму всіх коштів, що були розміщені в Банку. Представник відповідача також послалась на норму ст. 625 ЦК України із суті якої боржник зобов'язаний повернути суму боргу із додатковими санкціями, які безпосередньо є залежними від самого боргу. Було вказано, що позивач не надав до позовної заяви жодного доказу в підтвердження існування та розміру боргу з боку «Приватбанку».
Представник відповідача послалась на рішення суду яким було встановлено, що дії «Приватбанку», що до блокування карткового рахунку позивача є незаконним. При цьому нею було вказано на наявність невиконаних боргових зобов'язань, їх розмір або термін не виконання, жодним рішенням не встановлено, а також не підтверджується жодним доказом. Крім того представником відповідача було вказано критично на те, що до позовної заяви надані розрахунки, які є недостовірними та не зрозумілими, ні по суті вихідних даних, ні щодо математичних розрахунків. Розраховуючи 3 відсотки, позивач нарахував відсотки вказуючи 51 546 гривень 39 копійок. Однак жодного доказу на її погляд щодо наявності у відповідача перед позивачем боргу, саме на цю суму не доведено. Так само представник відповідача вказала на незрозумілість початкової дати, ні кінцевої - 30 травня 2017 року, оскільки рішеннями суду, на які посилається позивач, встановлено, що рахунок було розблоковано 29 травня 2017 року. Математично її не зрозуміло з яких підстав відсоткова ставка річна-3 відсотки річних застосовується щоденно, а саме позивач приводячи розрахунок помножує суму на кількість днів, та на щорічну відсоткову ставку. Розрахунок інфляційних нарахувань взагалі не містить періоду нарахувань, проведено його відповідно до строків позовної давності, тобто за 3 роки які не було обґрунтовані і не може бути прийнятий судом до уваги. Власний розрахунок «Приватбанк» не проводить оскільки між сторонами існують договірні відношення і відповідальність за порушення умов договору, повинна розраховуватись згідно із умов договору.
Дослідивши письмові матеріали справи а саме: розрахунок розміру відповідальності банку відповідно яких позивач ОСОБА_2 прийшов до висновку про інфляційні витрати у сумі 11 763 гривень 36 копійок, розрахунок 3 відсотків річних з суми на яку нараховуються відсотки 51 546 гривень 39 копійок, що становить 2851 гривень 29 копійок що разом становить 14614.65 гривен. (а.с.22)
Розгорнутого розрахунку відшкодування матеріальних витрат та санкцій.(а.с.23-24) Копії паспорту позивача з якого слід, що він є громадянином України.(а.с.26-27)
Довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру державної податкової адміністрацією. (а.с.27)
Копії судових рішень від 31 жовтня 2017 року Міловського районного суду Луганської області, від 05 квітня 2018 року апеляційного суду Луганської області, від 16 січня 2019 року Луганського апеляційного суду. (а.с.7-21)
Слід прийти до висновку про можливість задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України «Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.»
З таких підстав рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 січня 2017 року яке було оскаржено до апеляційного суду Луганської області і відповідно до ухвали від 05 квітня 2018 року правильність якого було частково підтверджено а саме в частині блокування видаткових операцій по рахунку на картці, відкритих на ім'я позивача, визнані неправомірними. В іншій частині позову, а саме в стягненні процентів за договором банківського вкладу та моральної шкоди відмовлено.
Відповідно ч.1 та ч.3 ст.1066 ЦК України з яких слід, що за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, непередбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно до п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.»
Як слід з ст.1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Таким чином, стаття 1074 ЦК України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких допускається обмеження банком прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, та, зокрема, відсилає на інші спеціальні норми, що регулюють підстави та строки застосування таких обмежень.
Вказана норма і була застосована при ухваленні рішення Міловського районного суду від 31 жовтня 2017 року яка є прямим зв'язком з позовними вимогами позивача.
Тривалість періоду блокування рахунку позивачем було розраховано, що становить 673 календарних днів.
Відмовивши у поверненні грошових коштів, що належать позивачу, відповідач порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого України, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу є додатковою статтею Конвенції.
З якого слід, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст.. 1 Першого Протоколу).
Згідно ст. 41 Конституції України яка також вказано про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно ст. 525 ЦК України слід, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 525 ЦК України норма якої вказує на те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ухилення відповідача від повернення грошових коштів судом було визнано незаконним та безпідставним, відповідач не мав права встановлювати непередбачені договором чи законом обмеження права клієнта розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. За вимогами ч. 1 ст. 611 ЦК України слід, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так у ч. 2 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України слід, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Між сторонами виникли договірні відносини, тому відповідач зобов'язаний був на вимогу позивача перерахувати належній останній грошові кошти за першою вимогою. Як було доведено позивачем під час попередніх судових рішень відмову від відповідача у поверненні коштів ним було отримано 27.07.2015 року, а тому саме з цією дати необхідно рахувати строк порушення зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справа № 760/18966/15-ц, постанові Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справа № 753/20086/16-ц. постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справа № 176/2621/15-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід, що у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги. Правову позиція з цього приводу викладена і у постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", де у п. 20 зазначено, що пеня за порушення договору нараховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочки, у тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Вказане правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Представником відповідача були надані заперечення стосовно арифметичних сум 3% річних - 2851.29 гривень, індексу інфляції - 11 76336 гривень, які обґрунтовано нараховані з 27.07.2015 року по 30.05.2017 рік які ним вважаються безпідставно нараховані. Оскільки не було надано доказу про існування боргу та розміру його з боку позивача.
За ч. 3 ст. 10 ЦПК України слід, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сумнів сторони відповідача про неправильність розрахування пені та інфляційних витрат не чим не підтверджені з боку представника відповідача його дії слід вважати як захист проти позовних вимог.
Суд вважає, що доводи позивача були належним чином доведені надано належні та допустимі докази згідно ст. 58-59 ЦПК України і в нього були всі підстави вимагати стягнення пені та інфляційних витрат з сторони відповідача.
Таким чином оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, дають підставу для задоволення позову, у повному обсязі. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768 гривень 40 копійок покласти на сторону відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 229, 263- 265 ЦПК України, ст.321,ст.525,ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.2ст.625, ч.1ч.3 ст.1066, ст.1074 ЦК України, ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 Товариства ОСОБА_4 банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 14 614 гривень 65 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 Товариства ОСОБА_4 банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 768 гривень 40 копійок понесених судових витрат за сплату судового збору при подачі позовної заяви.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду, який розташований у м. Сєвєродонецьк Луганської області.
Згідно вимог ч.1 п.15 п.п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. Таким чином, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Міловський районний суд Луганської області.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.І.Чехов