Іменем України
11 квітня 2019 року
Київ
справа №2а-11323/10/0470
адміністративне провадження №К/9901/804/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Єфанової О.В. від 18.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Божко Л.А., суддів: Лукманової О.М., Суховарова А.В. від 07.02.2013 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камелор» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Камелор» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська (далі - відповідач/Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.05.2011, просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.01.2010 №0000042305/0/1982, від 10.02.2010 №0000042305/1/3957, від 19.04.2010 №0000042305/2/12407, від 05.07.2010 №0000042305/3/20171.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що висновки Інспекції щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування в розмірі 3910597,00 грн., сформоване за результатами господарських операцій із ТОВ ДК «Техенергопостачання» та ВАТ «Крюковський вагонобудівний завод, суперечать вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013, позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства щодо формування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ґрунтуються на припущеннях та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі Інспекція посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що на час складання акта перевірки неможливо було дослідити та підтвердити факт надмірної сплати позивачем податку на додану вартість до бюджету підприємствам-постачальникам товару на всьому етапі придбання, оскільки: - немає можливості провести зустрічну звірку постачальників сировини ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» (основний постачальник товару (сталевого литва) позивачу та який є його виробником) по 4, 5, 6 ланках постачання; - станом на 15.01.2010 (проведення перевірки) не було проведено відвантаження товару контрагентом позивача - ТОВ ДК «Техенергопостачання» відповідно до договору від 29.09.2009, за який позивачем здійснено передплату 30.09.2009; - згідно бази даних ДПІ у Красногвардійському району м.Дніпропетровська контрагенти позивача - ТОВ ДК «Техенергопостачання» та ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» у вересні, жовтні 2009 року не сплачували до бюджету податок на додану вартість.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.03.2013 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Вказує, що право платника податків на податковий кредит та бюджетне відшкодування не залежить від податкового обліку інших платників податків, а тому неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів по ланцюгу постачання не є законною підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні сумлінному платнику податків.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Камелор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, напрям відшкодування - на розрахунковий рахунок платника, згідно із податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.09.2009 року по 31.10.2009, відповідачем складено акт від 19.01.2010 №90/23-305/34681900, яким встановлено порушення: - п. 1.4 ст. 1, п. 1.8 ст. 1, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, пп. 7.7.2 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ «Камелор» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації з ПДВ за жовтень 2009 року на 3910597,00 грн.
Такі висновки контролюючого органу обґрунтовано тим, що позивачем безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ по податковій накладній від 30.09.2009 №04, виписаній на його користь ТОВ ДК «Техенергопостачання» за результатами проведених господарських операцій, оскільки позивачем на адресу вказаного контрагента була здійснена передоплата за товар (полувагони), проте вказаний товар позивачу переданий (відвантажений) не був, а передоплата, в свою чергу, не повернута. Крім того, відповідач вказав, що до спірної суми бюджетного відшкодування не можуть бути віднесені суми ПДВ за результатами господарських операцій між позивачем та його основним постачальником товару (сталевого литва) - ВАТ «Кременчуцький стелеливарний завод», яке є його виробником, оскільки відповідно до наданого листа ДПА у Дніпропетровській області від 18.12.2009 №34472/7/08-215 неможливо провести зустрічні звірки по 4, 5, 6 ланках постачання сировини вказаному контрагенту. Також контролюючий орган зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, проте контрагенти позивача (ТОВ ДК «Техенергопостачання» та ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод») податкових зобов'язань з ПДВ у вересні, жовтні 2009 року до бюджету не сплачували.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2010 №0000042305/0/1902 про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування за жовтень в розмірі 3910597,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а вказане повідомлення-рішення - без змін та додатково прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.02.2010 №0000042305/1/3957, від 19.04.2010 №0000042305/2/12407, від 05.07.2010 №0000042305/3/20171 з аналогічними сумами, у бюджетному відшкодуванні яких відмовлено.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В силу пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Пунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлений пунктом 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР.
Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 вказаної статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.
Із змісту наведених положень Закону №168/97-ВР вбачається, що підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон №168/97-ВР пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.
При цьому платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору від 29.09.2009 №092/09 ТОВ «Камелор» здійснена передплата ТОВ ДК «Техенергопостачання» у сумі 72000000,00 грн., у тому числі ПДВ 12000000,00 грн. за полувагони у кількості 280 шт. моделі 12-783 виробництва ВАТ «Крюковський вагонобудівний завод, що підтверджується платіжними дорученнями: - від 30.09.2009 №611 на суму 16700000,00 грн., у тому числі ПДВ 2783333,33 грн.; - від 30.09.2009 №608 на суму 55300000,00 грн., у тому числі ПДВ 9216666,67 грн., в результаті чого Товариство на підставі отриманої податкової накладної від 30.09.2009 року №04 включило вказану вище суму ПДВ до складу податкового кредиту вересня 2009 року, яка у подальшому була врахована при визначенні суми бюджетного відшкодування.
В свою чергу, відповідачем не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.
Що ж до тверджень податкового органу про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування за наслідками господарських операцій із ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», Верховний Суд, за обставин того, що контролюючим органом не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача у цих правовідносинах, а також наявність в нього належним чином оформлених документів, оформлених за результатами вказаних операцій, про що зазначено у акті перевірки, погоджується із висновками, зробленими судами у даній справі про те, що норми Закону України «Про податок на додану вартість» не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від проведення або непроведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.
При цьому доводи відповідача щодо несплати контрагентами (ТОВ ДК «Техенергопостачання» та ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод») податкових зобов'язань з податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи, що сплата позивачем податку в сумах, задекларованих до відшкодування за жовтень 2009 року, Інспекцією не заперечується, за відсутності доказів порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, та обставин, які б свідчили про те, що відомості, які містяться у документах, на підставі яких був сформований податковий кредит, не відповідають дійсності, дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зменшення позивачу розміру бюджетного відшкодування на підставі оспорюваних податковий повідомлень-рішень.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 у справі №2а-11323/10/0470 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду