Справа № 120/4416/18-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бессараб Н.М.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
10 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: Майданевич Л.О.,
представника відповідача: Вініцької Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
в грудні 2018 року позивач, ОСОБА_4, звернувся в Вінницький міський суд Вінницької області з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, про:
- поновлення строку звернення до суду для оскарження постанови;
- визнання протиправною та скасування постанови №64 від 28.03.2018 року про накладення на ОСОБА_4 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 6800 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 188-42 КУпАП.
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 18 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_4 залишив без розгляду. Судове рішення мотивоване тим, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_4 строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, оскільки причини пропуску ОСОБА_4 даного строку є неповажними, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовився дотриматися засад верховенства права та не повно врахував практику застосованості Європейським судом з прав людини статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2019 року - без змін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що у підготовчому судовому засіданні представник відповідача заявила клопотання про залишення даного адміністративного позову ОСОБА_4 без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем десятиденного строку звернення до суду з даним позовом, оскільки жодних об'єктивних підстав для поновлення строку звернення до суду у позові не наведено. Також вказувала, що 23.07.2018 та 18.09.2018 позивач дізнався про наявність спірної постанови, якою він вважає порушено його права та інтереси, а звернувся до суду через чотири місяці від дати, коли він перший раз дізнався про існування спірної постанови та через 2 місяці від дати, коли він вдруге дізнався про постанову.
Представник позивача - адвокат Майданевич Л.О. суду пояснив, що оскаржувана постанова була винесена у відсутність позивача ОСОБА_4 і дану постанову останній не отримував. Проте 23.07.2018 на адресу ПП «АРТ-РУС» надійшов лист із Староміського відділу ДВС м. Вінниці, з якого стало відомо, що відносно ОСОБА_4 відкрито виконавче провадження про звернення стягнення 13600 грн. згідно постанови №64 від 28.03.2018, яка видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області.
На запит ОСОБА_4 від 25.07.2018 до в.о. начальника Староміського відділу ДВС м. Вінниця про надання зазначеної постанови ДАБІ для ознайомлення, позивач відповіді не отримав.
В подальшому позивач звернувся безпосередньо до ДАБІ з проханням про надання оригіналу постанови №64 від 28.03.2018 року, якого він не отримував.
18.09.2018 позивач отримав листа з ДАБІ, в якому була копія вищевказаної постанови, однак текст отриманої постанови місцями не читабельний.
Також, представник позивача пояснив, надавши відповідні копії документів, що ОСОБА_4 з 17.09.2018 по 12.10.2018 перебував у відрядженні у м. Коростень Житомирської області, а потім 23.10.2018 року за кордоном, а представник позивача - адвокат Майданевич Л.О. з 16.10.2018 по 24.10.2018 перебував на навчанні в Національній академії державного управління при Президентові України, тому не було можливості у десятиденний термін оскаржити дану постанову.
Враховуючи те, що оригінал постанови №64 від 28.03.2018 року ОСОБА_4 не вручався, але йому вдалося ознайомитися лише з копією нечіткого тексту постанови після отримання листа від ДАБІ, тому вказане позбавило позивача можливості своєчасно оскаржити постанову і позивач вважає вказані причини поважними щодо пропуску строку на оскарження постанови і просив поновити пропущений строк.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Приписами ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 120 КАС України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 121 КАС України).
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом.
Слід також зазначити, що положеннями ст. 286 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України не зловживаючи ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Статтею 289 КУпАП визначено строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Як встановлено судом першої інстанції, що постановою №64 від 28.03.2018, ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 188-42 КУпАП та накладено адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 6800 грн. Копію вказаної постанови було направлено 29.03.2018 на адресу позивача, яку він не отримав, а конверт повернувся за закінченням терміну зберігання.
ОСОБА_4, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції подав адміністративний позов лише 03.12.2018, тобто позивач пропустив визначений десятиденний строк звернення до адміністративного суду.
Одночасно, ОСОБА_4, просив суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на те, що про порушення свого права дізнався 18.09.2018 року. Але з 17.09.2018 по 12.10.2018, ОСОБА_4, перебував у відрядженні у м. Коростень Житомирської області, а потім 23.10.2018 року за кордоном. Представник позивача - адвокат Майданевич Л.О., з 16.10.2018 по 24.10.2018, перебував на навчанні в Національній академії державного управління при Президентові України, тому не було можливості у десятиденний термін оскаржити дану постанову.
Також, з позовної заяви та пояснень представника позивача - адвоката Майданевича Л.О. в судовому засіданні суд першої інстанції встановив, що позивач, ОСОБА_4, про порушення свого права дізнався 18.09.2018, отримавши листа від Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області разом із копією оскаржуваної постанови №64 від 28.03.2018, але до суду звернувся з даним позовом лише 03.12.2018.
Оцінюючи доводи представника позивача - адвоката Майданевича Л.О. про поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а саме, що ОСОБА_4 з 17.09.2018 року по 12.10.2018 року перебував у відрядженні у м. Коростень Житомирської області, а потім 23.10.2018 року за кордоном та представник позивача - адвокат Майданевич Л.О. з 16.10.2018 року по 24.10.2018 року перебував на навчанні в Національній академії державного управління при Президентові України, тому не було можливості у десятиденний термін оскаржити дану постанову, суд першої інстанції правомірно вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач об'єктивно мав можливість звернутися із позовом до суду особисто або через свого представника протягом 10 днів з дня, коли дізнався про порушення свого права - 18.09.2018 року, оскільки позивач не надав суду доказів, що в період з 17.09.2018 року до 03.12.2018 року позивач перебував безперервно за межами України або безперервно у вказаний термін знаходився на лікуванні, тощо.
Крім того досліджуючи ордер, який надано до матеріалів справи представником ОСОБА_4 Майданевичем Л.О., встановлено, що між позивачем та його представником укладена угода про надання правової допомоги 27 липня 2018 року. Таким чином на час отримання оскаржуваної постанови ОСОБА_4 мав представником професійного адвоката, як зазначено в апеляційній скарзі Майданевич Л.О. перебував на навчанні з 16.10.2018 року по 24.10.2018 року, однак суду не навів поважних причин які б перешкоджали представнику позивача оскаржити спірну постанову вчасно, а саме до 16 жовтня чи безпосередньо після 24 жовтня 2018 року.
Колегія суддів вважає, що зазначені в клопотанні позивача обставини стосуються внутрішньої роботи скаржника та жодним чином не можуть впливати на строки визначені КАС України та КУпАП для оскарження постанови.
Отже, висновок суду першої інстанції, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, колегія суддів вважає правомірним, оскільки об'єктивно не є непереборними і не пов'язані з дійсними істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_4 до суду.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції відмовився дотриматися засад верховенства права та не повно врахував практику застосованості Європейським судом з прав людини статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді справи про адміністративне правопорушення через призму тлумачення "кримінальне обвинувачення", колегія суддів вважає недоцільним, оскільки судове рішення суду першої інстанції стосується, зокрема, щодо дотримання позивачем процесуальних дій у встановлені законом строки.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції вірно зазначено про практику Європейського суду з прав людини, яка також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, правильне застосовування норми права, в даному випадку стосовно правомірності залишення без розгляду позовної заяви, з підстав порушення строків звернення до суду з вказаним позовом, є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_4 строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, оскільки причини пропуску ОСОБА_4 даного строку є неповажними, а тому позов підлягав залишенню без розгляду.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.