Справа № 240/6187/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Мельник-Томенко Ж. М.
10 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною та нечинною постанову,
в грудні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом в якому просив визнати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлення юстиції в Житомирській області про закінчення виконавчого провадження № 57499271 від 29.11.2018 року протиправною та нечинною з моменту прийняття.
В обґрунтування позовних вимог та власної позиції позивач зазначив про необгрунтованість постанови про закінчення виконавчого провадження № 57499271 від 29.11.2018 року як такої, що прийнята за результатами неналежного виконання рішення суду оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, на яку посилається боржник, як на підставу виконання виконавчого листа, прийнята після виникнення спірних правовідносин та судом при вирішенні справи щодо перерахунку його пенсії не застосовувалась.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлення юстиції в Житомирській області про закінчення виконавчого провадження № 57499271 від 29.11.2018 року.
Відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення окружним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення від 23 січня 2019 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Апелянт в обгрунтування правомірності прийняття оскаржуваної позивачем постанови № 57499271 від 29.11.2018 року зазначає, що в разі наявності підтвердження виконання рішення суду самим боржником, державний виконавець не наділений повноваженнями надавати оцінку достовірності та повноти інформації отриманої від боржника, яка як правило викладена листом, що надсилається виконавчому органу.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, в призмі встановлених обставин справи, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 року по справі № 806/1121/18, яке набрало законної сили 04.07.2018 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2016 року на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Житомирській області про розмір грошового забезпечення № 85/6720 від 06.05.2017 року.
16.07.2018 року на виконання рішення суду у справі №806/1121/18 видано виконавчий лист, який в подальшому, позивачем, було звернуто до примусового виконання.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області від 23.10.2018 року відкрито виконавче провадження ВП №57499271 з примусового виконання виконавчого листа №806/1121/18, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 16.07.2018 року.
В подальшому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області на адресу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було направлено лист від 06.11.2018 року №13636/04-02, яким повідомлено про те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" ОСОБА_2 здійснено нарахування пенсії за довідкою від 17.03.2018 року №85/6720, грошове забезпечення згідно з якою є більшим ніж згідно з довідкою визначеною рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 року по справі №806/1121/18. Також боржником повідомлено, що з 01.01.2018 року по даний час виплата нарахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 суми пенсії здійснена в повному обсязі, а сума нарахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 буде виплачена в порядку визначеному цією постановою. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 року по справі №806/1121/18. ОСОБА_2 проведено з 01 січня 2016 року, перерахунок пенсії на підставі довідки Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області №85/6720 від 06.05.2017. Основний розмір пенсії після виконання рішення суду з 01.01.2016 становить 2980.99 грн.
29.11.2018 року головним державним виконавцем, на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №806/1121/18.
Вважаючи таку постанову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження не проведено належним чином перевірку виконання боржником рішення суду по справі №806/1121/18 та не з'ясовано всіх обставин його належного виконання.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII ).
Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ст. 6 Закону).
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
У відповідності до положень ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ст. 63 Закону № 1404-VIII: за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Із змісту ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вбачається, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Як встановлено з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є перевірка правомірності прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження №57499271 від 29.11.2018 року.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що зі змісту виконавчого листа №806/1121/18, який виданий 16.07.2018 року, вбачається, що резолютивна частина судового рішення містить текст, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2016 року на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Житомирській області про розмір грошового забезпечення № 85/6720 від 06.05.2017 року.
Тобто, з наведеного слідує висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахунок пенсії позивачу першочергово повинен був бути здійснений на виконання рішення суду №806/1121/18 на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУ MBС України у Житомирській області про розмір грошового забезпечення № 85/6720 від 06.05.2017 року, а не на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Суд зауважує, що перед винесенням відповідної постанови державний виконавець у обов'язковому порядку зобов'язаний перевірити стан виконання рішення суду боржником, а як наслідок зазначити про результати проведеної перевірки у своїй постанові.
Як вбачається з матеріалів справи в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.11.2018 № 13574/04-02 та доданих до нього розрахунків, на які посилається відповідач, не визначено яка саме сума заборгованості, що підлягає виплаті, виникла у зв'язку із проведенням перерахунку пенсії на виконання рішення суду, тобто різниця між розміром пенсії до 01.01.2016 року та перерахунком за рішенням суду.
При цьому, у згаданому листі боржник зазначає, що сума перерахованої пенсії буде виплачена в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року, яка судом першої інстанції при прийнятті рішення, яке підлягало виконанню, до спірних правовідносин застосовано не було.
При цьому, суд звертає увагу на те, що після здійснення перерахунку розмір пенсії позивача склав 2980,99 грн., що в даному випадку призвело до зменшення її розміру.
На переконання судової колегії, Пенсійний орган, провівши перерахунок пенсії позивачу, розмір якої внаслідок чого зменшився, повинен був повернути виплату раніше призначеної пенсії позивачу.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно не проведення державним виконавцем при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження належної перевірки факту виконання боржником рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 року у справі №806/1121/18 в повному обсязі.
Вищенаведені обставини свідчать про необхідність відновлення права позивача на отримання у повному об'ємі належних йому сум пенсії, які повинні були розраховані на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Житомирській області про розмір грошового забезпечення № 85/6720 від 06.05.2017 року та відповідно до чинних у зазначений період нормативно-правових актів.
Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст.41 Конституції України).
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (quality of the law is requiring that it be accessible to the persons concerned, precise and foreseeable in its application).
Об'єктом правового, в тому числі судового, захисту (охорони) є "законні очікування", які визнаються "майном" в розумінні ст.1 Протоколу до Конвенції, якими вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, та які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття "законні очікування" (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та "юридичної визначеності" (legal certainty).
При цьому, Європейський суд з прав людини вказував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
Враховуючи принцип справедливості (fairness) та недопущення зловживання повноваженнями (abuse of power) під час прийняття рішень та вчинення діянь публічною адміністрацією, наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового захисту.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що пенсія є майном позивача в розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також отримуючи пенсію в більшому розмірі ніж до перерахунку, позивач мав законні сподівання на її отримання в такому ж розмірі і після його проведення.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновки про задоволення позову на основі цих обставин.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 квітня 2019 року.
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.