11 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2159/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,
за участі секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Смілка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі № 140/2114/18 (рішення ухвалене у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Дмитрука В.В., дату складання повного тексту рішення суду не зазначено) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у пункті 19 протоколу засідання від 31.08.2018 №89 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого Міністерства оборони України 04.09.2018 щодо позивача, та зобов'язання вчинити дії щодо прийняття рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги та надіслання для виконання уповноваженому органові.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 19 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31 серпня 2018 року №89, затвердженого Міністерством оборони України 04 вересня 2018 року, щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України:
- прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” через встановлення ОСОБА_1 III групи інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, сума якої відповідно до пункту “б” частини першої статті 16-2 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” складає 182 700 гривень;
- надіслати прийняте рішення разом із документами уповноваженому органові, передбаченому Порядком призначення і виплати одноразове грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги у сумі 182 700 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що позивач первинно групу інвалідності отримав 09.03.2005року з формулюванням причинного зв'язку «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби» відповідно до довідки МСЕК серії ВЛН №021856 від 09.03.2005року. В подальшому 04.06.2014року під час чергового огляду органами МСЕК видано довідку №0265502 від 13.06.2014року за даними якої позивачу змінено формулювання причинного зв'язку на «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії». За наведеного, у позивача більш ніж через 9 років відбулися зміни щодо причинного зв'язку отриманої інвалідності без зміни її групи. Покликаючись на положення абз.2 ч. 4 ст. 63-3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач зазначає, що у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлені строки позивач не подав.
Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах СРСР в період з травня 1976 року по червень 1990 року. Під час проходження військової служби у 1983 році перебував на території Республіки Афганістан.
26.06.1990 позивач звільнений з військової служби у запас за хворобою, виключений із списків особового складу військової частини.
Відповідно до відомостей наданих відповідачем та обставин встановлених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2018року по справі №876/459/18 первинно групу інвалідності позивач отримав згідно довідки МСЕК серії ВЛН №021856 від 09.03.2005року з формулюванням причинного зв'язку «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби». Вказані обставини позивачем не заперечуються.
04.06.2014року органами МСЕК (під час чергового огляду) видано довідку №0265502 від 13.06.2014року за даними якої позивачу змінено формулювання причинного зв'язку на «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії».
Із заявою про отримання одноразової грошової допомоги на підставі встановлення у 2005році інвалідності позивач не звертався і одноразову допомогу не отримував.
За отриманням одноразової допомоги позивач звернувся 07.12.2016року (а.с. 30).
Листом військового комісаріату від 28.12.2016року було поінформовано позивача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю у поданих документах достатніх доказів того, що інвалідність позивачу була встановлена до моменту набрання чинності положень щодо виплати одноразової грошової допомоги замість державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців.
Листом №248/3/6/1246 від 06.04.2017року Департамент фінансів Міністерства оборони України відмовило у виплаті одноразової допомоги з підстав відсутності для виплати одноразової допомоги особам інвалідність яких настала у 2005році.
За наслідками розгляду адміністративного позову про оскарження названих дій щодо відмови у призначенні виплати одноразової допомоги, Луцьким міськрайонним судом Волинської області винесено постанову по справі №161/6668/17 від 13.09.2017року, залишену без змін згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2018року. Вказаним судовим рішенням серед іншого зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо прийняття рішення про виплату та перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 150 - кратного мінімуму, на день встановлення інвалідності, а саме: 182 700 грн.
31.08.2018 року комісією Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум складено протокол №89, затверджений Міністерством оборони України від 04.09.2018, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що первинно інвалідність для позивача «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби» встановлено 29.03.2005року, а 04.06.2014 року позивачу при повторному огляді лише змінено причину інвалідності на «внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії». На час первинного встановлення інвалідності для позивача не існувало правової норми стосовно виплати обумовленої одноразової допомоги. (а.с.42). Покликаючись на положення абз.2 ч. 4 ст. 63-3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач зазначив, що у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” через встановлення йому III групи інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Позивачем виконано норму вимоги пункту 11 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013 №975 при поданні заяви та документів для отримання зазначеної допомоги до військового комісара Волинського обласного військового комісаріату.
Норми статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не можуть бути застосовані до даних відносин, оскільки вказані зміни до даного Закону внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774 -VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, тобто після того як позивач звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана 07.12.2016 до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 заява позивача про виплату одноразової грошової допомоги не була пов'язана із зміною причинного зв'язку інвалідності, доплатою одноразової грошової допомоги чи зміною групи інвалідності.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.
Відповідно до ст. 41 цього Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІІ (далі по тексту рішення іменовано Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На час звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги (07.12.2016року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначався Постановою КМ N 975 від 25.12.2013, що набрала чинності 24.01.2014 (надалі по тексту постанови іменовано -Порядок №975).
Пунктом 2 Постанови КМ N 975 від 25.12.2013 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Пунктом 3 названого Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: «у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії».
Предметом спору у цій справі є вимога позивача нарахувати та виплатити за поданою ним заявою від 07.12.2016року одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.
Із змісту поданої позивачем заяви від 07.12.2016 до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги така заява не була пов'язана із зміною причинного зв'язку інвалідності, доплатою одноразової грошової допомоги чи зміною групи інвалідності.
Ураховуючи приведені обставини справи та обумовлені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло у момент первинного встановлення позивачу інвалідності, а саме ст. 16 Закону Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності- 09.03.2005року), яка діяла до 01.01.2007року.
Аналогічного висновку прийшов Верховний суд у постановах від 26 червня 2018року по справі №750/5074/17, від 14 березня 2019 року по справі № 127/12394/17.
Так, статтею 16 Закону Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності- 09.03.2005року) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «б» п. 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488, встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому (09.03.2005року) ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 14 березня 2019 року у справі № 127/12394/17.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.
Таким чином, встановивши, що позивачу в черговий раз підтверджено ІІІ групу інвалідності (04.06.2014року), у позивача не виникло обставин, з якими Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), відповідач дійшов правильного висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, як інвалід ІІІ групи на умовах Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на час підтвердження третьої групи інвалідності при повторному огляді) та Порядків № 499 та №975.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року у справі №127/12061/17 та у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 127/12394/17.
Водночас, позивачем при поданні даної позовної заяви (предметом якої є призначення та виплата позивачу одноразової допомоги, як інваліду ІІІ групи по його заяві від 07.12.2016року) долучено до матеріалів справи довідку МСЕК №740719 про встановлення йому 24.04.2017року ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
З названої довідки слідує, що в квітні 2017року позивачу змінено групу інвалідності з ІІІ (яка первинно була встановлена 09.03.2005року) на ІІ групу (яка встановлена 24.04.2017року). Відтак, зміна групи інвалідності позивача відбулася через 12 років.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017 пункт 4 статті 16-3 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” доповнено абзацом другим такого змісту: «уразі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у справі № 140/2114/18 скасувати.
Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню виключно порядку на та умовах, визначених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 11 квітня 2019 року.