Постанова від 09.04.2019 по справі 826/2108/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/2108/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Губської Л.В., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у якому просила зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_2, якій необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами а ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Разом з тим, відповідач не виконує вимог указаного закону та безпідставно відмовляє у відшкодуванні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2018 року задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, позивач стверджує, що він є вкладником ПАТ «Дельта Банк». Позивач також посилалась на відсутність правових підстав для визнання переказу грошових коштів на її поточний рахунок нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши повноту встановлення Окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 24.02.2015 року № 025-28561-240215, за умовами якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 та приймає від вкладника грошові кошти в сумі 6400 доларів США за ставкою 5,5 % річних строком по 25 травня 2015 року.

Відповідно до пункт 1.8 вказаного договору викладено в наступній редакції: зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами цього договору.

При цьому, 24.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору № 025-28561-240215 від 24.02.2015 року банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, якою викладено пункт 1.8 договору в наступній редакції «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору.

У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений».

Відповідно до платіжного доручення № 1 від 11.02.2015 року на вкладний (депозитний) рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 6000 доларів США з призначенням платежу «переказ коштів на депозитний рахунок згідно депозитного договору № 005-21061-110215 від 11.02.2015; додаткова угода № 1 від 11.02.2015 року».

Як вбачається з платіжного доручення № 46381952 від 24.02.2015 року, на вкладний рахунок позивача внесено грошові кошти у розмірі 6400 доларів США, шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_5.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову за № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 р. яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» - Кадирова В.В.

08.04.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 року по 02.09.2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно.

02 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 року за № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року.

Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/463 ОСОБА_2 повідомлено, що договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 24.02.2015 року №025-28561-240215 визнано нікчемним відповідно до вимог п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі за текстом - «Фонд») визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI (надалі за текстом - «Закон № 4452-VI»).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Пунктом 4 ч.1 ст.2 названого Закону визначено, що вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною 1 ст.4 Закону № 4452-VI, визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом (тут та надалі норми Закону № 4452-VI у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 27 Закону № 4452 регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Так, згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

За змістом частини 1 статті 35 Закону № 4452-VI тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.

В силу вимог частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

У даній справі жодної із перелічених підстав для віднесення укладеного позивачем правочину до нікчемних відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Перевіряючи наявність підстав, з яких договір банківського вкладу (депозиту) позивача визнано нікчемним, у розрізі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з копії платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 24.02.2015 № 46381952, на депозитний рахунок позивача іншою фізичною особою (ОСОБА_5) шляхом банківського переказу з поточного рахунку в Банку внесено кошти в сумі 6 400 доларів США.

За приписами норм ст. 1062 ЦК України, на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Згідно положень п. 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493, кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше.

З контексту наведених норм права слідує, що на момент укладення спірного договору та поповнення депозитного рахунку на виконання Договору законодавець не встановлював обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником (аналогічні правові висновки наведені в постановах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 № К/800/28390/15 та №К/800/33908/15).

Більш того, в п. 2.7 розділу 2 "Загальні положення" Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк" передбачено, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються сторонами до взаємовідносин, що виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом Банку сторони прямо не передбачили інше.

Таким чином, висновки уповноваженої особи Фонду стосовно порушення позивачем умов Договору і Правил при зарахуванні коштів на депозитний рахунок спростовуються нормами чинного законодавства.

Будь-яких документальних доказів на підтвердження факту надання Банком за результатами укладення Договору банківського вкладу (депозиту) з позивачем переваг третім особам перед іншими кредиторами Банку в отриманні відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понад законодавчо гарантовану суму коштів, відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України суду не подав та про причини відсутності таких не повідомив.

Відповідач також не надав докази, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними договору банківського вкладу (депозиту).

Договір банківського вкладу (депозиту) від 24.02.2015 року № 025-28561-240215 не передбачає платежів чи передачі майна з метою надання переваги окремим кредиторам, а відтак посилання на пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI є необґрунтованим.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

В розумінні ст.177 ЦК України грошові кошти позивача є об'єктом її майнових прав, а тому ці права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та ст.41 Конституції України є непорушними до тих пір, поки не буде досягнуто справедливого балансу між порушенням таких прав та суспільним інтересом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції помилково послався на те, що кошти на рахунок позивача надійшли від іншої особи.

Прийняття банком коштів від іншої особи може свідчити про порушення працівниками банківської установи внутрішніх нормативних актів банку, проте не має наслідком нікчемність укладеного правочину.

Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Разом з тим, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків.

Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відтак він не несе жодних правових наслідків для позивача та не підлягає скасуванню в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, Фонд не наділений повноваження самостійно застосовувати наслідки нікчемності правочинів, оскільки це можливо лише в судовому порядку.

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними документальними доказами наявність підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", та як наслідок наявність правових підстав для не включення позивача до Переліку вкладників цього Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Погребищенським РВ УМВС України у Вінницькій області 28.11.1996, адреса проживання: АДРЕСА_1), якій необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Губська Л.В.

Суддя Файдюк В.В.

Попередній документ
81089269
Наступний документ
81089271
Інформація про рішення:
№ рішення: 81089270
№ справи: 826/2108/16
Дата рішення: 09.04.2019
Дата публікації: 16.04.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі: