Справа № 826/12162/18 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
10 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Київської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Прокуратури Київської області (далі-відповідач) про визнання протиправними дії прокуратури Київської області, пов'язані з невиплатою позивачу заробітної плати з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року; зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_2 заробітну плату з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року включно в сумі 139 тис.грн.; зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку із останнім.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судовому засіданні позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Представник відповідача у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом прокуратури Київської області від 02.09.2016 року № 433к позивача призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.08.2017 року позивача було відсторонено від займаної посади строком на 60 діб, тобто до 09.10.2017 року включно.
У подальшому цей строк неодноразово було продовжено на підставі судових рішень слідчого судді від 09.10.2017 року, 20.11.2017 року,10.01.2018 року, 03.03.2018 року і таке відсторонення тривало до 06.04.2018 року.
06.04.2018 року наказом прокуратури Київської області від № 5дк позивача звільнено зі займаної посади в органах прокуратури за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 110дп-18 від 14.03.2018 року, № 128дп-18 від 28.03.2018 року.
Згідно з даними табелів обліку робочого часу за серпень 2017 року-квітень 2018 року, починаючи з 14.08.2017 року по 06.04.2018 року (включно) у позивача відсутні робочі дні (зазначено « 0») та обліковано як «І».
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2017 року позивач звертався до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про причини невиконання вимог статті 64 Закону України «Про прокуратуру» та негайно нарахувати та виплатити йому заробітну плату за весь період, починаючи з 14.08.2017 року.
Листом від 02.01.2018 року № 18-1вих18 відповідач повідомив позивача про те, що підставою для нарахування заробітної плати є табель обліку робочого часу, в якому відображаються фактично відпрацьовані працівником дні за місяць (кількість робочих днів). Згідно табелів обліку робочого часу, які надійшли до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області за період відсторонення позивача від займаної посади, робочі дні у нього відсутні (в табелі зазначено «Інші причини неявок»), що унеможливило нарахування заробітної плати.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати під час відсторонення від посади, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 94 КзпП України та частині 1 статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
А отже, в разі невиконання працівником роботи чи покладених на нього посадових обов'язків на період відсторонення його від роботи, якщо таке відсторонення не визнано неправомірним, не дає підстав для виплати такому працівнику заробітної плати.
Згідно частини 1 статті 64 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора зупиняються в разі, окрім іншого: відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього - до звільнення з посади прокурора, скасування рішення про відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього, закриття цього дисциплінарного провадження або накладення за його вчинення дисциплінарного стягнення (пункт 3); відсторонення від посади в порядку, передбаченому статтями 154 - 158 Кримінального процесуального кодексу України, - до скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади чи відповідної ухвали або припинення дії такої ухвали (пункт 5).
Частиною другою статті 64 вказаного Закону передбачено на час відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень за прокурором зберігається заробітна плата, а у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, йому можуть доручати завдання, виконання яких не впливає на об'єктивність перевірки.
З матеріалів справи вбачається, що позивача було відсторонено від займаної посади саме ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.08.2017 року в рамках розгляду кримінального провадження №42016000000001067 за ознаками кримінальних порушень передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України.
Заявляючи адміністративний позов позивач фактично спирався лише на дослівне значення ст.64 Закону України «Про прокуратуру», а саме «на час відсторонення від посади, за прокурором зберігається заробітна плата».
Проте, в силу вимог ч.1,2 ст.154 КПК України, відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на час відсторонення від посади (відсторонення від виконання службових повноважень) за прокурором зберігається заробітна плата. При цьому, сам факт відсторонення не звільнює прокурора від обов'язку перебувати на робочому місці.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.10.2018 року у справі № 826/2076/17. Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за період відсторонення особи (прокурора) від посади судам необхідно встановити обставин щодо присутності особи на робочому місці в цей період.
З огляду на викладене колегія суддів вважає необгрунтованим посилання позивача на те, що ч.2 статті 64 Закону України «Про прокуратуру» має імперативне значення в частині зберігання заробітної плати за прокурором під час його відсторонення від посади та не підлягає розширеному тлумаченню, а тому вказані посилання не приймаються до уваги судом апеляційної інстації.
Стосовно факту присутності позивача на робочому місці під час відсторонення його від посади слід зазначити наступне.
Так, матеріалами справи підтверджується, що у період з 14.08.2017 року по 06.04.2018 року позивачу заробітна плата не виплачувалась.
Як зазначає апелянт, заробітна плата не нараховувалась оскільки позивач протягом вказаного періоду був відсутній на робочому місці.
Колегія суддів зазначає, що у розділі ІІ Правил внутрішнього службового розпорядку для прокурорів прокуратури Київської області, затвердженим 14.07.2011 року, передбачено, що прокурори місцевих прокуратур можуть перебувати у робочий час за межами приміщень прокуратур із службових питань з відома свого безпосереднього керівника відповідної прокуратури. Про свою відсутність на роботі прокурор повідомляє безпосередньо керівника у письмовій форм, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами. При ненаданні прокурором доказів поважності причин відсутності на роботі він повинен подати письмові пояснення на ім'я прокурора Київської області або ж керівника місцевої прокуратури щодо причин своєї відсутності.
Матеріалами справи не підтверджено факт повідомлення позивачем керівництво прокуратури щодо причин своєї відсутності.
Вказані обставини підтверджуються також тим, що 21.12.2017 року позивач звертався до відповідача зі заявою, в якій просив повідомити про причини невиконання вимог статті 64 Закону України «Про прокуратуру» та негайно нарахувати та виплатити йому заробітну плату за весь період, починаючи з 14.08.2017 року.
Проте, листом від 02.01.2018 року № 18-1вих18 відповідач повідомив позивача про те, що підставою для нарахування заробітної плати є табель обліку робочого часу, в якому відображаються фактично відпрацьовані працівником дні за місяць (кількість робочих днів). Згідно табелів обліку робочого часу, які надійшли до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області за період відсторонення позивача від займаної посади, робочі дні у нього відсутні (в табелі зазначено «Інші причини неявок»), що унеможливило нарахування заробітної плати.
Отримавши вказаного листа, позивач не вчинив будь-яких дій щодо виконання в подальшому Правил внутрішнього службового розпорядку для прокурорів прокуратури Київської області, а і надалі не з'являвся на робочому місці.
Позивачем не надано доказів або спростувань доводів відповідача щодо відсутності його на роботі у спірний період часу.
Водночас, в якості доказів відсутності позивача на робочому місці в період з 14.08.2017 року по 06.04.2018 року відповідачем надано до суду табелі обліку робочого часу за серпень 2017 року-квітень 2018 року, з яких вбачається, що починаючи з 14.08.2017 року по 06.04.2018 року (включно), у позивача відсутні робочі дні (зазначено « 0») та обліковано як «І» (інші причини неявок).
Частиною другою статті 30 Закону «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 затверджено та введено в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, до складу якої включено № П-5 «Табель обліку використання робочого часу»
Типова форма № П-5 складається з двох частин. Перша частина - табель обліку використання робочого часу. У ньому наведено умовні позначення елементів робочого часу з визначеними літерними та цифровими кодами. Друга частина - табель обліку робочого часу, в якому кожному працівникові відводиться рядок, поділений на дві частини: у верхню щодня вносять відомості про відпрацьовані години або неявки на роботу; у нижній частині умовними позначеннями (кодами) відзначають характеристики відпрацьованих годин (надурочні, нічні, години роботи у вихідні та святкові дні тощо) та причини нез'явлень на роботу - види відпусток, тимчасова непрацездатність, прогули, простої, страйки, переведення на неповний робочий день, інше.
Табель обліку робочого часу, оформлений належним чином і засвідчений підписами осіб, відповідальних за його заповнення, у встановлений строк передають до відділу кадрів (іншого профільного структурного підрозділу). Перевіривши правильність заповнення (відповідність наказам, розпорядженням тощо), працівник із кадрів також підписує табель і передає його до бухгалтерії для нарахування заробітної плати.
Надані відповідачем табелі обліку робочого часу підписані та засвідчені належним чином, а тому є належним доказом, який підтверджує відсутність позивача у спірний період на робочому місці.
Колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що в спірний період він виходив на роботу, отримував пошту, що підтвержено й допитаним у судовому засіданні в суді першої інстанції свідком, оскільки періодичне відвідування установи у якій працює працівник не може свідчити про належне виконаня ним Правил внутрішнього службового розпорядку для прокурорів прокуратури Київської області щодо робочого графіку. Крім того, вказані доводи спростовуються табелями обліку робочого часу в яких стоять відмітки про відсутність останнього на робочому місці.
Також колегія суддів вважає необгрунтованими твердження позивача про те, що його робоче місце було зайнято іншої особою, що йому не надавалась інша робота, оскільки вони не підтверджені належними доказами.
Згідно пунктів 3.1, 3.2 Інструкції про порядок допуску та підтримання пропускного режиму в приміщенні прокуратури Київської області, затвердженої наказом прокурора Київської області №52 від 27.03.2017 року, вхід працівників прокуратури Київської області та відвідувачів до адміністративної будівлі прокуратури Київської області здійснюється через пост охорони. Під час проходу через пост охорони працівники прокуратури Київської області в обов'язковому порядку зобов'язані користуватися постійними електронними картками-перепустками та посвідченнями.
В даному випадку колегія суддів вважає, що відсутня необхідність витребування у відповідача дані електронних систем фіксації присутності на роботі, оскільки в судовому засіданні позивач підтвердив, що з моменту введення в дію вказаних правил не користувався постійною електронною карткою-перепусткою за своїм власним переконанням.
На думку колегії суддів вказані обставини у сукупності підтверджують факт відсутності позивача у спірний період на робочому місці та як наслідок підтверджують правомірність дій відповідача щодо ненарахування позивачу у період відсторонення його від посади заробітної плати.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України" від 10.03.2011 року, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
У випадку спірних правовідносин, законодавчо не передбачено нарахування особі заробітної плати, яка не з'являється на роботу без наявності поважних підстав.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, а тому у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Прокуратури Київської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлений 10.04.2019 року.
Головуючий суддя: Є.В Чаку
Судді: В.В.Файдюк
Є.І. Мєзєнцев