Справа № 620/4259/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
10 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.
за участю: секретаря Суркової Д.О.,
позивача ОСОБА_3,
представника третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації, третя особа - Національне агентство України з питань державної служби, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації та зобов'язати його видати наказ про присвоєння позивачу чергового 5 (п'ятого) рангу державного службовця з 04 серпня 2018 року і внести відповідний запис до його трудової книжки; у зв'язку із присвоєнням чергового 5 (п'ятого) рангу держаного службовця провести Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації перерахунок розміру заробітної плати з 04 серпня 2018 року та її виплату.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 28 липня 2017 року позивач більше 3 років займав посади державної служби категорії Б та перебував у 6 рангу державної служби, тому відповідач протиправно не присвоїв йому 5 ранг державної служби, що порушило його права та значно вплинуло на розмір грошової винагороди.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відраховування строку відпрацювання для позивача на займаній посаді правомірно здійснювалось відповідачем з дати призначення того на іншу посаду державного службовця, оскільки позивачем було змінено посаду та відповідно змінено коло службових повноважень у порівнянні з останнім місцем роботи. Крім того, до відповідача від позивача не надходило жодних службових записок чи інших службових документів, щодо присвоєння чи неприсвоєння йому чергового рангу.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зміна посадових обов'язків не є зміною посади, при цьому, посилається на офіційне роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 24.10.2018 року №64-р/з.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 липня 2013 року наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31 липня 2013 року № 213-к/о позивача було призначено на посаду начальника управління державної служби Головдержслужби в Чернігівській області (запис трудової книжки №23) та присвоєно 7 (сьомий) ранг державного службовця в межах третьої категорії посад.
Останнім місцем роботи позивача є Міжрегіональне управління Нацдержслужби у місті Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (записи трудової книжки №№ 26 та 27), в якому позивач з 04 серпня 2015 року був призначений в порядку переведення на посаду заступника начальника Міжрегіонального управління Нацдержслужби у місті Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (наказ Нацдержслужби від 30 липня 2015 року № 183-к/о) на період декретної відпустки основного працівника.
Наказом Нацдержслужби від 23 травня 2016 року за № 147-к/о, відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-УІІІ та пункту 10 Порядку про присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, позивачу було збережено 6 (шостий) ранг державного службовця, нижчий в межах категорії посад «Б».
У зв'язку із закінченням строкового трудового договору позивача було звільнено з посади заступника начальника Міжрегіонального управління Нацдержслужби у місті Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях в порядку переведення для подальшої роботи в Чернігівській обласній державній адміністрації (наказ Нацдержслужби від 26 липня 2017 року № 127-к/о).
28 липня 2017 року розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 27 липня 2017 року № 275-к позивача було призначено на посаду заступника директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації - начальника управління з питань фізичної культури та спорту, зі збереженням 6 (шостого) рангу державного службовця в межах посад категорії «Б».
На посаді заступника директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації - начальника управління з питань фізичної культури та спорту позивач, відповідно до затверджено структури Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації (розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 30 травня 2014 року №301), безпосередньо мав у підпорядкуванні два структурні підрозділи Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації:
- відділ фізичної культури та спорту управління з питань фізичної культури та спорту Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації;
- відділ організаційної та кадрової роботи управління з питань фізичної культури та спорту Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації.
Позивач працював в Департаменті сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації на посаді заступника директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації - начальника управління з питань фізичної культури та спорту, у свою чергу начальник управління з питань фізичної культури та спорту Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації у своїй роботі здійснює контроль, організацію, планування і координацію діяльності підпорядкованих структурних підрозділів (відділів), з питань, які належать до основних завдань та функцій структурних підрозділів (відділів), в тому числі, й щодо присвоєння відповідних рангів державним службовцям.
В організації відповідача позивач працював з 27 липня 2017 року по 17 вересня 2018 року.
12.11.2018 року позивачем було подано заяву до Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації щодо присвоєння йому чергового 5 (п'ятого) рангу державного службовця з додатками.
29.11.2018 року відповідачем листом №01-39/2270 надано відповідь позивачу, в якій зазначено, що термін присвоєння йому 5 (п'ятого) рангу державного службовця починається з 28.07.2018 року, з дати призначення на посаду заступника директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації - начальника управління з питань фізичної культури та спорту. Також присвоєння рангу неможливо, через те, що з 17.09.2018 року між відповідачем та позивачем було припинено трудові відносини.
Позивач, вважаючи вищевказані дії відповідача протиправними, звернувся із даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно.
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 39 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ визначено, що ранги державних службовців є видом спеціальних звань і присвоюються відповідно цієї ж статті та Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №306.
Крім того, пунктом 4 вказаної постанови визначено, що міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити присвоєння рангів державним службовцям відповідно до Порядку.
Відповідно до вимог абзацу першого пункту 10 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, держаним службовцям, яким присвоєно ранг відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, присвоюється найнижчий ранг у межах категорії посад, до якої належить посада державної служби. При цьому строк відпрацювання для присвоєння чергового рангу включає попередній період роботи державного службовця на займаній посаді.
Статтею 2 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ було передбачено, що посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачено, що посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками. Тож, з урахуванням вищезазначеного, суттєвими умовами для визначення посади є; структура і штатний розпис державного органу, а також посадові обов'язки. Отже, у разі зміни цих суттєвих умов змінюється і займана посада.
Отже, займаною посадою є первинна структурна одиниця державного органу, визначена структурою і штатним розписом.
У разі зміни структури та/або штатного розпису державного органу строк відпрацювання особи для присвоєння чергового рангу на займаній посаді слід відраховувати з часу зміни найменування такої посади, визначеної штатним розписом.
Таким чином, у строк відпрацювання для присвоєння чергового рангу враховується період роботи на останній займаній посаді.
У разі якщо вказаний строк дорівнює або перевищує три роки, державним службовцям має бути присвоєно відразу черговий ранг (для державних службовців, посади яких віднесені до категорії «Б», - 5 ранг).
У разі якщо строк відпрацювання на останній займаній посаді менше трьох років, відлік строку відпрацювання для присвоєння чергового рангу починається з дати призначення на цю посаду.
Попередній період роботи державного службовця на займаній посаді включається лише тим державним службовцям, яким, з набранням чинності Законом, присвоєно (збережено) найнижчий ранг в межах категорії посад державної служби, до якої належить займана ними посада.
Згідно із частиною 6 статті 39 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ черговий ранг відповідної категорії у межах відповідної категорії посад присвоюється через кожні три роки.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу», центральний орган влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 500 є Нацдержслужба, видає у випадках, встановлених законом, нормативно правові акти з питань державної служби, надає роз'яснення з питань застосування цього закону та інших нормативно - правових актів у сфері державної служби.
Згідно з офіційним роз'ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 04 травня 2016 року № 4-р/з щодо порядку присвоєння рангів державним службовцям, державним службовцям, яким присвоєно ранг відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, присвоюється найнижчий ранг у межах категорії посад, до якої належить посада державної служби. При цьому строк відпрацювання для присвоєння чергового рангу включає попередній період роботи державного службовця на займаній посаді.
Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з дня отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється.
Такі періоди не зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
У разі переведення державного службовця з посади на іншу посаду державної служби, що належать до однієї категорії посад державної служби, як в межах одного державного органу, так і до іншого державного органу, у строк відпрацювання для присвоєння чергового рангу зараховується період роботи, передбачений абзацом першим пункту 10 Порядку, та період роботи на посаді (посадах) державної служби з дати присвоєння (збереження) рангу відповідно до Закону.
Отже, відлік часу для присвоєння чергового (5) рангу державного службовця починається для позивача з 04 серпня 2015 року і черговий ранг державного службовця в межах посад державної служби категорії «Б» йому мали б присвоїти 04.08.2018 року з урахуванням положень абзацу 2 ч.6 ст.39 Закону.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що підставою для прийняття рішення про присвоєння державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б» та «В», чергового рангу є подання служби управління персоналом суб'єктові призначення, погодження безпосереднім керівником, якщо такий керівник не є суб'єктом призначення.
Таким чином, суб'єкт призначення присвоює черговий ранг державного службовця на підставі подання служби управління персоналом.
При цьому, Національне агентство України з питань державної служби надало пояснення з приводу наявності у позивача права на присвоєння чергового рангу, відповідно до яких зміна назви посади після 01.05.2016 року не береться до уваги для присвоєння чергового рангу та зазначено про наявність у позивача права на присвоєння чергового рангу.
За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та аналізуючи норми чинного законодавства, у позивача були наявні правові підстави для присвоєння йому чергового (5) рангу державного службовця.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч.ч.1, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, судом установлено, що позивачу повинні були присвоїти черговий ранг державного службовця 04.08.2018 року.
Разом із тим, позовну заяву до суду ним подано 22.12.2018 року, тобто поза межами встановленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
В суді апеляційної інстанції пропуск строку, передбаченого для звернення до суду, позивач пояснив тим, що намагався владнати це питання в досудовому порядку.
Проте, колегія суддів не може прийняти ці причини як поважні, оскільки, звернення позивача із заявами та запитами до відповідних державних органів, в тому числі, до відповідача, не є досудовим порядком вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 122 КАСУ.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При цьому, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.03.2009 року, прийнятого за наслідком розгляду заяви №20347/03 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді. Однак, це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, тощо.
Колегія суддів вважає, що позивач, перебуваючи на державній службі, мав бути обізнаним про порядок її проходження та підстави присвоєння чергового рангу державного службовця і не був позбавлений можливості своєчасно оскаржити бездіяльність Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації в частині неприсвоєння йому чергового рангу.
Відповідно до положень частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також, пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України установлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року - скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Департаменту сім'ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 10.04.2019.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк