Справа № 826/2557/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
10 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ганечко О.М.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив:
- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0014411306 від 21.09.2016 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1298737,80 грн., у тому числі за основним платежем - 1038990,24 грн., штрафними санкціями - 259747,56 грн.;
- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0014411306 від 21.09.2016 та № 0024421306 від 07.12.2016 про визначення грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 42979,91 грн., у тому числі за основним платежем - 34383,93 грн., штрафними санкціями - 8595,98 грн.;
- скасувати рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0021071306 від 23.11.2016 про застосування штрафних санкцій, у зв'язку з донарахуванням ЄСВ на суму 25949,05 грн.;
- скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу з ЄСВ № Ф-0021061306 від 23.11.2016 на суму 225464,89 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року адміністративний позов задоволено повністю. (а. с. 261-268 т. 6)
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року без змін.
У судове засідання представник апелянта не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 10.08.2016 по 23.08.2016, на підставі п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наказу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.07.2016 № 493 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2016 року проведена документальна планова виїзна перевірка підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 з питань повноти та своєчасності сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з питань повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
За наслідками проведення перевірки податковим органом складено акт перевірки № 1245/13-06/3040325157 від 31.08.2016. (а. с. 14-27, 28-30 т. 1)
Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення Книги обліку і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність встановлено, що ФОП ОСОБА_3 до перевірки надано книги обліку доходів і витрат, а саме книгу обліку доходів і витрат за період здійснення діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2013 (зареєстрована в ДПІ за № 539/11 від 06.04.2011) та книгу обліку доходів і витрат за період здійснення діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2015 (зареєстрована в ДПІ за № 244 від 11.02.2014).
Перевіркою встановлено, що вищезазначені книги заповнювались з порушеннями, а саме:
- у книзі обліку доходів і зборів, за період здійснення діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2013, зареєстрована в ДПІ за № 539/11 від 06.04.2011, не заповнювались графа 2 «залишок товарних запасів на початок звітного періоду», графа 5 «загальна вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей» та графа 11 «залишок товарних запасів на кінець звітного періоду», а у графі 4 «реквізити документа, що підтверджує понесені витрати» зазначено - виписка;
- у книзі обліку доходів і витрат, за період здійснення діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2015, зареєстрована в ДПІ за № 244 від 11.02.2014 у графі 5 «реквізити документа, що підтверджує понесені витрати» зазначено - виписка.
Крім того, перевіркою встановлено, що суми, зазначені в графі 3 «розмір отриманих доходів від здійснення діяльності» та суми, зазначені в графі 6 «витрати виробництва та обігу, у тому числі, товарів, що реалізовані, ТМЦ, що використані у виробництві» у книзі обліку доходів і витрат за період здійснення діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2013 року (зареєстрована в ДПІ за № 539/11 від 06.04.2011) визначались та записувались до книги відповідно до банківських виписок, тобто по факту сплати, що унеможливлює пов'язати витрати, записані в графі 6 з доходами, записаними в графі 3; суми зазначені в графах 2-4 «сума (загальна) доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності» та суми зазначені в графі 6 «сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів» у книзі обліку доходів і витрат за період здійснення діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2014 (зареєстрована в ДПІ за № 539/11 від 06.04.2011) визначались та записувались до книги відповідно до банківських виписок, тобто по факту сплати, що унеможливлює пов'язати витрати, записані в графі 6 з доходами, записаними в графах 2-4.
У висновках акта перевірки встановлено порушення:
- ст. 138, п. 176.1 ст. 176, ст. 177 Податкового кодексу України - заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, у зв'язку з чим, донараховано ПДФО у сумі 1038990,24 грн.;
- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9, п. п. 1 п. 2 ст. 6, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 - не нарахування та несплата до бюджету ЄСВ за 2013-2015 роки в сумі 225464,89 грн.;
- п. 16-1 підр. 10 р. ХХ Податкового кодексу України - не нарахування та несплата до бюджету військового збору за 2015 рік в сумі 34005,93 грн.
На підставі вказаних висновків акта перевірки податковим органом 21.09.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014411306, яким позивачу збільшено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1298737,80 грн., в т. ч. за основним платежем 1038990,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 259747,56 грн.
21.09.2016 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014421306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору в розмірі 42507,42 грн., у т. ч. 34005,93 грн. за основним платежем, 8501,49 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (а. с. 31-34 т. 1)
За результатами адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень останні залишені без змін.
07.12.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0024421306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 472,49 грн., в т. ч. за основним платежем у розмірі 378,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 94,49 грн.
23.11.2016 відповідачем видано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0021061306, якою визначено розмір заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 225464,89 грн. та рішення № 0021071306 від 23.11.2016, на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 25949,05 грн. (а. с. 35-38 т. 1)
Вважаючи, що проведена податковим органом планова виїзна перевірка, за результатами якої складено акт, висновки якого про порушення вимог податкового та іншого законодавства є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у зв'язку із чим податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що матеріали документальної планової виїзної перевірки позивача не містять належним чином оформлених опису про факт виявлених порушень та посилань на конкретні первинні та інші документи обліку результатів діяльності платника податку, де зафіксований зазначений факт. Крім того, суд наголосив на тому, що в акті перевірки не зазначено про ненадання позивачем під час її проведення конкретних первинних документів, а наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини, на які посилається в адміністративному позові фізична особа-підприємець. Порушення порядку ведення книги обліку доходів і витрат не може слугувати підставами для невизнання документально підтверджених витрат та відповідного донарахування податків і зборів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Так, п. 177.1 ст. 177 ПК України, визначає, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. (п. 177.2 ст. 177 ПК України)
Згідно визначень, що містяться у ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній/нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (окрім змін за рахунок вилучення або розподілу самим власником). Також, необхідно розуміти, що до переліку витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, належать витрати, але за умови їх документального підтвердження, що мають включатись до витрат операційної діяльності.
Положеннями п. 138.1 ст. 138 розд. ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України було визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 п. 138. ст. 138 Податкового кодексу України встановлювалось (у редакції, чинній до 01.01.2015), що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. (п. 138.2 ст. 138.2 ПК України)
У свою чергу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. (п. п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України в редакції до 01.01.2015)
Так, починаючи з 01.01.2015 набули чинності зміни внесені до норм Кодексу Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, в тому числі зміни внесені до ст. 177 ПК України.
Зокрема, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України викладений у новій редакції встановлював перелік витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів. До яких належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, визначальною ознакою для врахування витрат при обчисленні фізичною особою-підприємцем об'єкта оподаткування є наявність документального підтвердження первинними документами зв'язку витрат саме з господарською діяльністю платника податків.
Згідно з вимогами п. 177.10 ст. 177 ПК України, фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на підставі обставин, що зазначені в акті перевірки позивача, встановив, що підставами для висновків контролюючого органу про заниження позивачем показника доходу (виручки) за 2013-2015 роки та завищення показників витрат за відповідні роки були виключно висновки про порушення позивачем порядку ведення Книги обліку доходів і витрат.
Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що навіть за умови встановлення порушень платником податків порядку ведення та обліку Книги обліку доходів і витрат, акт перевірки обов'язково має містити детальний опис про факт виявлених правопорушень та посилання на конкретні первинні та інші документи обліку результатів діяльності платника податку, що надані під час здійснення перевірки, пов'язавши наявність відхилень у первинній документації з порушенням порядку ведення Книги обліку доходів і витрат.
Крім того, в акті перевірки контролюючим органом не зазначено про ненадання платником податків під час проведення перевірки необхідних первинних документів.
Також, слід зазначити, що 20.03.2017 позивачем до суду першої інстанції подано письмові пояснення та додаткові докази, у яких Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 повідомив, що його діяльність полягає у технічному обслуговуванні та ремонті автомобілів, а тому долучено копії видаткових накладних та актів виконаних робіт/наданих послуг за 2013 рік на загальну суму 2023374,00 грн., за 2014 рік на загальну суму 1452511,00 грн., за 2015 рік на загальну суму 2292262,00 грн., які документально підтверджують пов'язаність витрат з господарською діяльністю.
Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що порушення порядку ведення книги обліку доходів і витрат не може слугувати підставами для невизнання документально підтверджених витрат та донарахування податків і зборів, за відсутності належного обгрунтування наявності порушень та невідповідності задекларованої платником податків звітності з первинними документами.
При цьому, актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації, а протилежного про невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлено та не доведено під час розгляду даної справи.
Щодо правомірності висновків, викладених в акті перевірки про заниження позивачем сум нарахованих та сплачених військового збору та єдиного соціального внеску за 2013 - 2015 роки, колегія суддів звертає увагу на таке.
Так, п. п. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, платниками якого є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Відповідно до п. п. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п. п. 163.1.1 п. 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (пп. 1.5 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України).
Відповідно до п. п. 1.6 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статті 176 цього Кодексу.
Крім того, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є: в тому числі, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. (ч. 2 ст. 6 цього Закону)
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Приписами п. 3 ч. 11 ст. 25 цього Закону визначено, що за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Отже, зважаючи на те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку про те, що висновки акта про заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки, що, стало підставою для перерахунку відповідачем бази оподаткування військовим збором і єдиним соціальним внеском, документально не підтверджуються, а тому, на переконання колегії суддів, висновки відповідача про необхідність збільшення позивачу суми військового збору та донарахування сум єдиного соціального внеску, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за відповідне донарахування, є необґрунтованими, що тагне за собою неправомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.
Проте, колегія суддів вважає, що Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в апеляційній скарзі обмежилась лише посиланням на обставини, що викладені в акті перевірки, проте не зазначила та, відповідно, не обгрунтувала у чому саме полягає неправильне застосування (порушення) судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Необхідно врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами.
Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено 10.04.2019.