11 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3749/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року (рішення ухвалено у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Шамотайла О. В.) у справі № 344/17884/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 2 роти № 1 управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Лисаника Ігоря Богдановича, управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора взводу № 2 роти № 1 управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Лисаника І.Б. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позивач просив скасувати постанову відповідача про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 229644 від 03.10.2018 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено управління патрульної поліції в Івано-Франківській області.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року позивачу у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Вказує, що патрульним було повідомлено про обставини поганого самопочуття водія та необхідність прийняття ним ліків, проте патрульні наведену обставину проігнорували та не врахували, що порушення правил дорожнього руху було вчинене в обставинах крайньої необхідності, а тому, в силу статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є адміністративним правопорушенням. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки частина друга цієї статті передбачає можливість не складати протокол лише у випадках вчинення адміністративних правопорушень, які зафіксовані в автоматичному режимі, тобто у цьому випадку постанова про адміністративне правопорушення повинна була складатись за місцем вчинення правопорушення, а не на місці його вчинення, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню як незаконна.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Оскільки усі учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, вважаючи, що таку може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 229644 від 03.10.2018 є законною, оскільки зібрані в справі докази свідчать про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при цьому відповідач виконав покладений на нього згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності свого рішення.
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.10.2018 інспектором взводу № 2 роти № 1 управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Лисаником І. Б. складено постанову серії ВР № 229644 в справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, за те, що він 03.10.2018 о 13:45 год. на вул. Грушевського в м. Івано-Франківську, керуючи транспортним засобом Nissan X-TRAIL (номерний знак НОМЕР_1), здійснив зупинку транспортного засобу, не пов'язану з наданням переваги у русі, на перехресті вул. Грушевського-Вагилевича, чим порушив пункт 15.9 ґ Правил дорожнього руху.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною другою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву щодо рішень (постанов) в справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22 жовтня 1996 року в справі «Стаббінс та інші проти Сполученого Королівства» та від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова команія «Юкос» проти Росії»).
Зазначений частиною другою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк визнаний законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як видно з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову у справі про адміністративне правопорушення від 03.10.2018, яку отримав поштою 12.10.2018, звернувшись до суду з даним позовом 01.11.2018 з пропущенням встановленого законом для даної категорії справ десятиденного строку звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг якого починається з дня вручення такої постанови.
Обговорюючи поважність причин пропущення строку звернення до суду, колегія суддів суду апеляційної інстанції бере до уваги те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду в розумінні статей 123, 240 Кодексу адміністративного судочинства України можуть визнаватись лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулася до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
В справі таких обставин не встановлено, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують існування об'єктивних перешкод для його звернення до суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови у справі про адміністративне правопорушення від 03.10.2018.
Тому доводи позивача в частині того, що встановлений законом строк звернення до суду він не пропустив, оскільки копію оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення від 03.10.2018 він одержав поштою 12.10.2018, в силу наведеного вище, не можуть бути визнаними обгрунтованими.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про поважність причин пропущення строку звернення до суду, при цьому не зазначив жодних мотивів, з яких прийшов до такого висновку.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позовну заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем десятиденного строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду із позовом лише 01.11.2018 та не надав доказів поважності причин пропущення строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду.
Керуючись ст. 271, ст. 272, ст. 286, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 319, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року у справі № 344/17884/18 скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора взводу № 2 роти № 1 управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Лисаника Ігоря Богдановича, управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді А. І. Рибачук
Д. М. Старунський