09 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2676/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.
за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року (суддя - Ксензюк А.Я., м. Луцьк, повний текст судового рішення складено 28 січня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 26.11.2018 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні публічної інформації на підставі Законів України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI), «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII), а саме, копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року; зобов'язання надати позивачу протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду відкриту публічну інформацію, а саме, копії договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року. В обґрунтування позову вказує, що звернулася до відповідача із запитом на інформацію на підставі і в порядку, встановленому Законом №2939-VI, у якому просила надати публічну і відкриту за режимом доступу інформацію, а саме, копії договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року та інформацію про кошти витрачені лісопідприємством на таку охорону у 2016 та 2017 роках. Проте, відповідач не надав копії вищевказаних договорів, пославшись на те, що запитувана інформація є конфіденційною, та відповідач не отримав згоди контрагентів на поширення такої інформації. Позивач вважає відмову відповідача надати запитувану публічну інформацію, такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки відповідно до положень статі 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Звертає увагу суду, що відповідачем при обмеженні доступу до запитуваної інформації не було застосовано «трискладового тесту». Зазначає, що запитувана інформація відноситься до публічної, та такої, що не може бути обмеженою в доступі, а відповідач є належним розпорядником вказаної інформації. Відтак, позивач вважає вказану відмову необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує права позивача щодо доступу до інформації, у зв'язку з чим просила суд позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №140/2447/18 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені в позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ненадання відповідачем копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року зумовлене відсутністю дозволу на розголошення умов договорів підприємствами-контрагентами, з огляду на, що відповідачем правомірно відмовлено у наданні копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 02.10.2018 звернулася до ДП «Ківерцівське лісове господарство» із запитом на доступ до публічної інформації. У вказаному запиті позивач, керуючись Законом №2939-VI просила надати копії договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року, а також надати інформацію про кошти витрачені лісопідприємством на таку охорону у 2016 та 2017 роках.
Листом від 30.10.2018 №945 надано відповідь на звернення позивача щодо відмови у наданні копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року, так як інформація щодо даних договорів є конфіденційною, а дозволу на розголошення умов договорів підприємствами-контрагентами не отримано. Також повідомлено, що на охорону матеріальних об'єктів ДП «Ківерцівське лісове господарство» та його майна у 2016 році було витрачено 192 001 грн 32 коп., у 2017 році - 284 597 грн. 04 коп.
Вважаючи відмову відповідача у наданні інформації протиправною та такою, що порушує право на отримання інформації, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом №2657-ХІI.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2657-ХІI інформація - будь-які відомості або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Основними напрямами державної інформаційної політики є, зокрема, забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень (стаття 3 Закону №2657-ХІI).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2657-ХІI кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Частинами першою, другою статті 7 цього ж Закону визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно із статтею 20 Закону №2657-ХІI за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 21 Закону №2657-ХІI інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон №2939-VI.
Відповідно до статті 1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (стаття 4 Закону №2939-VI).
Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Статтею 19 цього ж Закону визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно з положеннями частини першої, четвертої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини першої статті 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, як, зокрема, державне підприємство, що діє на основі державної власності.
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (частина перша статті 73 ГК України).
Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство» (частини третя-четверта статті 73 ГК України).
Частиною восьмою статті 73 ГК України визначено, що державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб'єкта управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Ківерцівське лісове господарство» за організаційно-правовою формою є державним підприємством. Засновником юридичної особи є Державне агентство лісових ресурсів України.
Тобто, позивач у порядку, визначеному Законом, є запитувачем інформації та наділений правом одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, а Державне підприємство «Ківерцівське лісове господарство» є розпорядником інформації, відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, отже, зобов'язане не лише оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, проте й надавати таку інформацію за запитами на інформацію.
Згідно статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до ДП «Ківерцівське лісове господарство» із запитом на доступ до публічної інформації, у якому просила надати копії договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року, а також надати інформацію про кошти витрачені лісопідприємством на таку охорону у 2016 та 2017 роках.
Із наданої відповідачем відповіді видно, що на запит позивача про надання публічної інформації щодо коштів витрачених лісопідприємством на охорону у 2016 та 2017 роках було повідомлено, що ДП «Ківерцівське лісове господарство» на охорону матеріальних об'єктів та його майна у 2016 році було витрачено 192 001 грн. 32 коп., у 2017 році - 284 597 грн. 04 коп. Разом з тим, щодо надання копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року, зазначено, що відомості про умови цих договорів є конфіденційними. Вони не підлягають розголошенню жодною зі Сторін Договору третім особам без письмового погодження з іншою стороною. Відтак, у зв'язку із відсутністю дозволу на розголошення умов договорів підприємствами-контрагентами, ДП «Ківерцівське лісове господарство» відмовило у наданні запитуваних позивачем копій договорів.
Частиною першою статті 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 7 Закону № 2939-VI).
Проте, частиною п'ятою статті 6 Закону № 2939-VI чітко передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Відповідно до частини другої вказаної статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. При цьому, таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до конфіденційної.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 цього Закону. Таким чином, відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих у частині другій статті 6 Закону № 2939-VI трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Водночас обмеження доступу до інформації допускається виключно за умови застосовування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI.
Така юридична конструкція необхідних умов для обмеження доступу до інформації називається «трискладовим тестом».
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається саме на розпорядника публічної інформації.
Згідно пункту 6.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939-VІ інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону №2939-VІ); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ).
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з'ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов'язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту» відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939-VІ.
В даному випадку, з огляду на відповідь на запит позивача, жодних доказів про застосування «трискладового тесту» до запитуваної інформації відповідь на інформаційний запит про надання публічної інформації від 02.10.2018 не містить. При цьому, як зазначалось вище, відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
З огляду на те, що в ході розгляду даної справи встановлено, що запитувана позивачем інформація стосується розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження комунальним майном, відтак доступ до неї не може бути обмежений.
Також безпідставним є посилання відповідача на те, що запитувана позивачем інформація не становить суспільного інтересу та не має жодного відношення до порушення прав позивача, оскільки відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
За таких обставин відповідач є розпорядником інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, а відповідно до пункту 5 статті 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до вказаної інформації.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі «Guseva v. Bulgaria», заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Gillberg v. Sweden», заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у ДП «Ківерцівське лісове господарство» були відсутні підстави для відмови позивачу у наданні доступу до публічної інформації згідно зі статтею 22 Закону №2939-VI, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI обмеженню доступу, за приписами, підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 28 лютого 2018 року у справі №806/1726/16.
Із системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що навіть якщо запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом або є конфіденційною інформацією, відповідно до приписів частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. В такому випадку якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення ДП «Ківерцівське лісове господарство» повинна бути надана інформація, доступ до якої необмежений.
У зв'язку з вищевикладеним, апеляційний суд вважає, що вимоги про визнання протиправнимидій відповідача щодо відмови у наданні публічної інформації на підставі Законів №2939-VI, №2657-XII, а саме, копій договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року підлягають задоволенню.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування
Зокрема, такого висновку дотримується також й Європейський суд з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23.01.2014 (Заява №19336/04, рішення набуло статусу остаточного від 02.06.2014).
У пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007 (заява № 22750/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «РуїзТорійа проти Іспанії» від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (cf. «Дюлоранс проти Франції», п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000; «Донадзе проти Грузії», n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006).
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача надати позивачу інформацію на запит від 02.10.2018 відповідно до вимог Закону № 2939-VI, а саме надати копії договорів, укладених між лісопідприємством і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача надати публічну інформацію протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду, суд зазначає наступне.
Положеннями частини першої та четвертої статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
З аналізу вказаних норм вбачається, що за загальним правилом відповідь на запит щодо отримання певної інформації надається розпорядником інформації не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання відповідного запиту. Проте, в окремих випадках (наприклад, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації) розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів та письмово повідомити про це запитувача такої інформації. Тобто, розпорядник інформації не обмежується строком в п'ять днів при наданні запитувачу відповіді на його запит та запитуваної ним інформації та може його продовжити до двадцяти робочих днів.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині шляхом зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 публічну інформацію, у строк, визначений статтею 20 Законом №2939-VI.
Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує, що згідно з підпунктом «б» частини 4 статті 322 КАС України, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» щодо відмови у наданні публічної інформації на підставі Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», а саме, копій договорів, укладених між Державним підприємством «Ківерцівське лісове господарство» і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року.
Зобов'язати Державне підприємство «Ківерцівське лісове господарство» надати ОСОБА_1 відкриту публічну інформацію, а саме, копії договорів, укладених між Державним підприємством «Ківерцівське лісове господарство» і приватними фірмами чи громадськими формуваннями про охорону приміщень, адмінбудівель, складів, ділянок лісу та інше, чинних протягом 2018 року у строк, визначений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» 1857,40 грн (одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім гривень, 40 копійок) сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 11 квітня 2019 року.