Справа № 806/206/18
Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко А. В.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
03 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (прийняте у м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (далі - позивач) до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
позивач 11.01.2018 звернувся із адміністративним позовом до Житомирський окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною відмову Коростенського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі паперової книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача видати її неповнолітньому сину, ОСОБА_3, 2001 року народження, у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних, передачі будь-яких персональних даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР;
- зобов'язати Коростенський районний відділ управління Державної міграційної служби України в Житомирській області вести паспортний облік її дитини за раніше встановленими формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України на паперових носіях (при потребі використовувати інформацію щодо дитини обмеженого переліку: місце фактичного проживання, дата та рік народження, місце роботи, навчання, служби)).
Рішенням Житомирський окружного адміністративного суду від 21.11.2018 позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язано Коростенський районний відділ управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, те що на даний час Положення про паспорт поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI, а на нові правовідносини, учасниками яких є позивачі, які виникли після прийняття вказаного закону, дія Положення про паспорт не поширюється. Також посилається на те, що заявником не подано всіх документів передбачених Постановою №302.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому навів спростування доводів скаржника та вказав про правомірність рішення суду першої інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2001, громадянин ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростень Житомирської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 18.09.2001 зроблено відповідний запис за №451. Батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 21).
14.09.2014 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 зверталися із заявою до Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби у Житомирській області та із заявою від 11.11.2017 до управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру із посиланням на наявні релігійні переконання (а.с. 42-44, 45-46).
20.09.2017 Коростенським районним відділом управління Державної міграційної служби у Житомирській області листом вих.№22/2545 повідомлено ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою № 302, відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж Постановою №302 (а.с.47-48).
22.11.2017 Управління Державної міграційної служби у Житомирській області надіслало відповідь позивачу за № 9/Д-799 у якій зазначило, що приймання документів для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у територіальних підрозділах Державної міграційної служби припинено з 16.06.2017, тому законні підстави для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та Постановою №302, у територіального підрозділу управління Державної міграційної служби у Житомирській області відсутні (а.с.51-53).
Не погоджуючись із вказаними відмовами позивач звернулась з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправним дій Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби у Житомирській області щодо неоформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Частиною 3 ст. 291 КАС України вказано, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 прийнято рішення про часткове задоволення позову, зазначивши, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справа щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
Оскільки, дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Вказане також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З наведеного слідує, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492) передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону №5492 форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
При цьому, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492).
Тобто, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 ст. 13 Закону №5492 визначено, що паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт (Положення), відповідно до п. п. 3, 5, 6, 8 якого бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;
- з 01.11.2016 - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п. 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону №2297 визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297).
Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
Згідно практики Європейського суду з прав людини першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Посилання апелянта на те, що позивачем не надано необхідних документів для оформлення паспорту колегія суддів відхиляє, оскільки це не було підставою для відмови в оформленні паспорту.
Суд звертає увагу на те, що основною підставою для відмови у видачі паспорта було те, що з 01.11.2016 паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку.
В наданій відповідачем відповіді зазначено лише про те, що вказані у заяві додатки не були долучені до заяви, а тому не можуть бути повернуті, про що складено акт від 16.09.2017.
При цьому, відповідач не вказує, яких саме документів не вистачало для оформлення паспорта і в чому складність в їх оформленні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною відмови Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з'ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Сторчак В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.