27 березня 2019 року м. Дніпросправа № 175/3582/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року (суддя Ребров С.О., смт. Слобожанське) у справі № 175/3582/18
за позовом ОСОБА_1
до інспектора роти № 1 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Бакланової Вікторії Володимирівни,
третя особа - Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції,
про скасування постанови, -
встановив:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив скасувати постанову інспектора роти № 1 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Бакланової В.В. серії ЕАВ від 30.08.2018 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП (а.с. 3-12).
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23.10.2018 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі з підстав відсутності доказів вчинення ним адміністративного правопорушення (а.с. 31-36).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області оскаржило його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на норми ст. 79 КАС України, якими на позивача покладено обов'язок щодо надання доказів в обґрунтування своєї позиції, що у межах розгляду цієї справи позивачем виконано не було. Водночас зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена відповідачем у порядку та з дотриманням норм чинного законодавства України. Крім того, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 286 КАС України, яке полягає у тому, що скасувавши рішення відповідача суд не закрив провадження у справі. З огляду на це, скаржник вказує на відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 50-55).
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інспектором роти № 1 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Баклановою В.В. винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 30.08.2018 р. о 22 год. 00 хв. за адресою, прос. Слобожанський, 34Д, Амур-Нижньодніпровського р-ну м. Дніпра, позивачем скоєно адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 121 КУпАП, а саме: «Керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов» (а.с. 13).
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами КУпАП та КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у службової особи скаржника існувало переконання про порушення позивачем Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі - ПДР).
Пунктом 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Абзацом 4 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
За таких обставин, достатньою та необхідною правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення ПДР є наявність в її діях (бездіяльності) відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами, одним з яких є фото чи відеозапис.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, оскаржувана постанова не містить відомостей відносно додавання до неї доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, а саме: клопотання, рапорту, фото та відео фіксації адміністративного правопорушення, відео з нагрудної камери, показань свідків, на підставі яких згідно ст.ст. 251 і 252 КУпАП інспектором було ухвалено рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП.
Колегія суддів погоджується із застосуванням у межах розгляду цієї справи судом першої інстанції норм ч. 2 ст. 77 КАС України, якими передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Саме презумпція вини відповідача - суб'єкта владних повноважень є ознакою, яка відрізняє адміністративне судочинство від інших процесуальних законів. Отже, в цьому випадку обов'язок доведення правомірності винесеного службовою особою скаржника рішення покладається саме на нього як суб'єкта владних повноважень.
Також, згідно з ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
З огляду на це, колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, що постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом в розумінні ст.ст. 73,74 КАС України як належний і допустимий доказ, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 121 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази на обґрунтування оскаржуваної постанови в матеріалах справи відсутні.
Крім того, відповідно до ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища. Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 р. № 137, порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає процедуру проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС, за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів: 1)легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тон, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.
Докази поширення вказаних норм на позивача, а саме - використання транспортного засобу для отримання прибутку відповідачем також не надані.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що скаржником у встановлений законом спосіб не доведено правомірність прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а враховуючи заперечення позивачем факту порушення ним ПДР та відсутності посилань на будь-які докази вчинення адміністративного проступку в оскаржуваній постанові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача по справі.
Що стосується посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 286 КАС України, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимоги про закриття провадження у справі у межах цієї адміністративної справи позивачем не заявлені. Водночас, відсутні підстави, передбачені ч. 2 ст. 9 КАС України для виходу судом першої інстанції за межі заявлених позивачем вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року у справі № 175/3582/18 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя В.Є. Чередниченко
Суддя С.М. Іванов