Справа № 826/1270/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
11 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року (прийняту в порядку письмового провадження) у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Халявки Наталії Миколаївни, треті особи: ОСОБА_4, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська рада, ОСОБА_5 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Халявки Наталії Миколаївни, треті особи: ОСОБА_4, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська рада, ОСОБА_5, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31169720 від 31.08.2016 приватного нотаріуса, який діяв як державний реєстратор Халявка Наталія Миколаївна;
- зобов'язати приватного нотаріуса який діяв як державний реєстратор Халявка Наталія Миколаївна внести запис в державний реєстр про скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0572, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року закрито провадження у справі з підстав неналежності розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
До Шостого апеляційного адміністративного суду 08.04.2019 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - без змін.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є власником будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.
Вказаний будинок побудований та введений в експлуатацію у 1968 p., що підтверджується Заключенням від 06 лютого 1976 року.
Земельна ділянка під вказаний будинок виділена Рішенням Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва №844 від 14 грудня 1950 року.10 січня 2017 року до позивача завітали незнайомі люди та повідомили останньому, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить їм, силою виштовхали позивача за межі земельної ділянки, встановили охорону і сигналізацію. Наразі позивач позбавлений доступу до свого будинку, не має можливості користуватися земельною ділянкою, а також майном, яке знаходиться на земельній ділянці і в будинку.
17 січня 2017 року позивач з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що земельна ділянка позивача зареєстрована зовсім за іншим власником: ОСОБА_4.
Позивач зазначає, що він тривалий час користується будинком, який належить йому на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і не розуміє, яким чином земля під його будинком може належати зовсім іншій особі.
Тому вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31169720 від 31.08.2016 приватного нотаріуса Халявки Н.М., який діяв як державний реєстратор щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 неправомірним і звернувся до суду про його скасування.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду з позовом).
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку, у зв'язку з відсутністю у державного реєстратора законодавчо визначених підстав приймати спірне рішення. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право на вільне користування, розпорядження своїм нерухомим майном - будинком, який знаходиться на спірній земельній ділянці. Так, позивач фактично обґрунтував позовні вимоги тим, що позивач є власником будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок побудований та введений в експлуатацію у 1968 p., що підтверджується Заключенням від 06 лютого 1976 року. Земельна ділянка під вказаний будинок виділена Рішенням Виконкому Жовтневої Райради депутатів трудящих м. Києва №844 від 14 грудня 1950 року.
Тобто існує спір між фізичними особами щодо права на власності нерухоме майно.
Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 821/1768/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17, прийнятих за результатом перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку у подібних спірних правовідносинах.
За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.
Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо цього майна з особою, яка не заперечує законності дій реєстратора з реєстрації за нею права власності на спірне нерухоме майно, а тому цей спір має приватноправовий характер і з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7749/16.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями ст.ст. 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Халявки Наталії Миколаївни, треті особи: ОСОБА_4, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська рада, ОСОБА_5 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяВ.Ю. Ключкович
Повне судове рішення складено 11 квітня 2019 року.